Результати виборів в Польщі: посилення опозиції – чим воно обернеться для України

Хоча міграційні питання в Польщі відносяться до компетенції центральної влади, тема мігрантів – перш за все, трудових мігрантів з України – стала однією з найбільш обговорюваних і на минулих щойно місцевих виборах. Про те, що думають про українців фаворити виборчих перегонів – читайте в нашому матеріалі

Так, лідери виборів в ліберальних Вроцлаві та Гданську підкреслювали, що зроблять свої міста ще більш доброзичливими для іноземців (в першу чергу мова йде про українців), а також запропонують їм нові програми інтеграції. А топовий кандидат в мери Варшави (згодом – мер) Рафал Тшасковський (який йшов на вибори під гаслом «Варшава для всіх») перед самим днем ​​голосування зустрівся з активом українських організацій, запропонувавши нашим співвітчизникам юридичну допомогу і програми навчання польської мови.

Кандидат у мери Варшави від Лівих сил Анджей Розенек і зовсім пообіцяв, що працевлаштовував би як мер українців в варшавських управліннях (хоча при цьому вжив слово “асиміляція”): “Якщо вони професіонали, які потрібні Варшаві, то ми повинні їх наймати. У місті з майже двома мільйонами людей я не бачу проблем для українців знайти місце, асимілюватися, платити податки і спільно творити багатство Варшави”, – сказав він в інтерв’ю виданню “Newsweek”.

На противагу системним партіям і кандидатам, ультраправі з «Національного руху» також активно педалювали тему, закликаючи до обмеження трудової міграції. Втім, без особливого успіху – радикалів підтримали лише 1,5% виборців.

Значення польських виборів

Заплановані на 21 жовтня і 4 листопада цього року муніципальні вибори мали особливе значення. Яке полягало навіть не в тому, що після проведеної децентралізації більшість повноважень і бюджетів передані на місця.

Місцеві вибори відкривають в країні над Віслою великий електоральний цикл: за ними слідують вибори європарламентарів від Польщі в травні 2019 року; потім – в тому ж році – вибори в Сейм. Завершують перманентне свято народного волевиявлення вибори президента республіки, які відбудуться в 2020 році.

Відповідно, повноцінний тріумф консерваторів на місцевих виборах деморалізував би опозиціонерів ще на старті. Ліберали і ліві остаточно опинилися б на задвірках польського політичного процесу; а «Право і Справедливість» стала б єдиною реальною силою в країні. А ось опозиційні сили, в разі гідного результату, цілком могли розраховувати на подальші електоральні успіхи – на всіх рівнях.

На виборах опозиція виступила єдиним фронтом – ще взимку ліберали з «Громадянської платформи» та «Новочесної» сформували єдиний блок. Трохи пізніше до них приєдналася ліва «Польська ініціатива», надавши об’єднанню не тільки ліберальний, скільки опозиційний ухил – тобто запропонувавши єдину альтернативу всім тим, кого не влаштовує нинішній курс.

Специфіка виборів визначила перебіг кампанії – кандидати сперечалися не стільки про розвиток довірених їм населених пунктів, скільки про загальнонаціональний порядок денний: відносини з Євросоюзом, традиційні або ліберальні цінності і т.д.

Основним драйвером кампанії, як і заведено, виступило телебачення. Підконтрольне владі публічне телебачення формувало образ обложеної фортеці, якій протистоїть партія Качинського. У свою чергу, опозиційний TVN не втрачав можливості штовхнути чинну владу якомога сильніше.

Переможці та… переможці?

Розігріті внутрішньопольським протистоянням, громадяни продемонстрували небувалу для місцевих виборів явку – на виборчі дільниці прийшли 53% виборців. Ось тільки відповіді на питання, хто ж переміг, країна так і не отримала.

На першому місці передбачувано виявилася партія влади – за ПіС проголосували 33% виборців. Що більше, ніж на минулих муніципальних виборах (27%), але менше, ніж на парламентських (37,6%). Об’єднана опозиція заручилася 26,7% голосів, Польська селянська партія набрала 13,6%. Результат опозиціонерів трохи підупав у порівнянні з минулими виборами, але вони як і раніше сукупно набирають більше 40% – більше, ніж однопартійці Качинського. Однозначна більшість у партії влади буде лише в найбіднішому регіоні країни – на Підкарпатті. А в регіональних парламентах всіх інших воєводств, схоже, і далі біля керма буде коаліція лібералів і селян.

Але головний привід для радості польських лібералів – повсюдний тріумф у великих містах. Причому, в більшості з них – ще в першому турі.

Так, «битву за Варшаву», як охрестили ЗМІ вибори в польській столиці, виграв кандидат від опозиції Рафал Тшасковський. За колишнього депутата Європарламенту і міністра цифрізації в уряді Дональда Туска віддали свої голоси 54% виборців, що стало повною несподіванкою навіть для нього самого – в штабі Тшасковського готувалися до перемоги у другому турі. Його опонент Патрік Які – до речі, автор спірних поправок в закон про Інститут національної пам’яті – не набрав і третини голосів.

Цікаво, що градоначальниками польської столиці хотіли стати і ряд давніх «друзів» нашої країни. Зокрема, скандальний Януш Корвін-Мікке – євродепутат, шанувальник Путіна, що неодноразово відвідував окупований Крим. А ще – Маріуш Якуб’як, кандидат від популістського руху “Kukiz’15”. Останній не втомлюється згадувати про те, “як українці вбивали своїх сусідів на Волині”, натякаючи, що сьогодні Польща для українців робить все, а вони, здається, нічого не цінують і «не розуміють помилок минулого».

У першому турі ліберали провели своїх мерів в Любліні (майже 60%), Познані (56,6%), Вроцлаві (50,1%), Бидгощі (53,5%). У Лодзі опозиційний кандидат поставив абсолютний рекорд – за Анну Здановську проголосували аж 70% виборців. Другий тур знадобився лише в Гданську та Кракові, та й там тріумфувала опозиція (62 і 65% відповідно). Міста середніх розмірів також віддали перевагу лібералам. А ось маленькі містечка і села підтримали партію влади.

Крім партії влади і об’єднаної опозиції, непогані (за їхніми мірками, звичайно ж) результати продемонстрували «Союз лівих демократів» (6,6%) і популісти з “Кукіз’15” (5,9%). До речі, представник останніх очолив і найближче до України містечко – Перемишль.

Передумови для зміни влади?

До останнього моменту практично всі спостерігачі були переконані, що соратники Ярослава Качинського керуватимуть країною як мінімум до 2023 року.

Незважаючи на протести через судову реформу і відчутне погіршення відносин з Брюсселем, позиції ПіС здавалися непорушними: соціальні виплати малозабезпеченим і традиціоналістська риторика дозволила владі створити електоральне ядро, а слабкість і роз’єднаність опозиції не дозволяли лібералам заволодіти ініціативою.

Вибори, що відбулися, здатні змінити розстановку сил. Досягнуті опозицією результати можуть стати серйозним доробком на виборах в Європарламент і Сейм. Як мінімум, ліберали точно зможуть сформувати відчутні фракції. А ось чи з’явилися у наших сусідів реальні передумови для зміни влади, залежить від багатьох чинників. Від реакції влади на результат місцевих виборів і від її здатності витягти з них уроки. І від здатності опозиції до подальшого об’єднання і до командної гри.

Зрештою, до загальнонаціональних виборів залишилося близько року. А електоральні переваги поляків можуть змінюватися дуже швидко. Свідчення цього – президентські вибори 2015 року, коли безумовний фаворит Броніслав Коморовський програв вибори чинному голові держави Анджею Дуді.

Максим Вікулов

Нагадаємо, офіційно: українцям можуть заборонити в’їзд до Польщі, допоможе тільки нова довідка.

Як писала Politeka, Туск пригрозив Польщі вигнанням з ЄС: замішана скандальна реформа.

Також Politeka писала, що український активіст назвав Львів польським: вони свої.