Brexit через рік: дороге розлучення з Європою

Перший раунд переговорів призначено на 19 червня. Останній відбудеться менш ніж через два роки. Це стало можливим після формування в Туманному Альбіоні нового уряду, який, як запевняє керівництво, виконає всі зобов’язання з виходу з об’єднаної Європи.

На сьогодні країна вже фактично відсторонена від ухвалення найважливіших спільних рішень з ЄС. Прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей востаннє брала участь у саміті ЄС на Мальті в лютому.

Вибори – остання крапка

Слід зазначити, що нижню палату парламенту – Палату громад – розпустили 3 травня. До речі, консерватори там мали більшість місць – 330 із 650 місць. Вони ж і сформували раніше однопартійний уряд. Чергові вибори до британського парламенту мали відбутися в 2020 році, але історія внесла свої істотні корективи.

Отже, 8 червня в Об’єднаному королівстві відбулися дострокові парламентські вибори. Мета – підтвердити наміри уряду Консервативної партії про вихід з ЄС на підставі результатів референдуму, який пройшов 23 червня 2016 року.

Потрібно нагадати, що вихід Великої Британії з ЄС був основною політичною метою консервативної опозиції, а також деяких окремих осіб із-поміж націоналістів і євроскептиків.

У результаті вони не лише провели референдум, а й легітимізували його результати, поставивши жирну крапку в усіх сумнівних питаннях. Замість прогнозованого багатьма експертами соціального й економічного вибуху, країна, як бачимо, плавно рухається заданим курсом – від Європи до своїх рідних берегів.

Передісторія

Уже в історичному на сьогодні червневому референдумі змогли взяти участь громадяни Великобританії, Ірландії і країн Співдружності, які легально перебувають на території королівства, а також британські громадяни, які живуть за кордоном не більше ніж 15 років.

На відміну від загальних виборів, у голосуванні брали участь члени палати лордів і ті, хто проживає в Гібралтарі.

За вихід країни із Європейського Союзу висловилися 51,9% виборців. Категоричне «ні» Брекзиту сказали 48,1% виборців.

Тож у питанні «бути чи не бути» з Європою думки багатокультурної держави розділилися. Наприклад, жителі Шотландії та Північної Ірландії висловилися переважно проти виходу, а от представники Англії (без Лондона) та Уельсу — за.

Навіть несуттєва різниця в голосах нічого не змінює. У країні, де демократію і права громадян шанують як панівну релігію, глас народу є вирішальним. Поки Україна і ще низка країн рвуться вже не одне десятиліття в «теплі» обійми матінки Європи, британці хочуть скоріше з них вирватися. Цікаво, що хочуть вони цього не лише з минулого року. Адже дискусії щодо ролі та мети перебування Лондона в дружній європейській родині тривають уже давно.

Так, 5 червня 1975 року виборцям запропонували відповісти на питання: «Як ви думаєте, Великобританія повинна залишатися в Європейському співтоваристві (Спільному ринку)?». У всіх округах, за винятком Шетландських островів і Зовнішніх Гебрид, більшість обрала відповідь «так». Згідно з підсумками голосування, Сполучене Королівство залишилося членом Європейського економічного співтовариства. Хоча єдиної думки щодо цього питання у політичному середовищі так і не було.

І ось минулого року громадяни вкотре висловилися, вирішивши, що Брекзит за нинішніх політичних і економічних умов – неминучий. Яка причина? Тут, напевно, немає якоїсь однієї ключової. Міграційні ризики, як і постійна загроза тероризму, вплинули на настрій у суспільстві. Як і політична нестабільність у самій Європі. Британці вирішили на власний розсуд відгородитися від проблем континенту.

Як відомо, колишній прем’єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон був противником виходу країни з ЄС. Після результатів минулорічного референдуму, усвідомлюючи свою політичну відповідальність, він заявив, що «якщо жителі Сполученого Королівства вирішили піти іншим шляхом, країні необхідно свіже керівництво»

Консерватори біля керма

Кемерон пішов у відставку, а його місце зайняла Тереза Мей – лідер Консервативної партії з 11 липня 2016 року, а тепер і 76-й прем’єр-міністр Сполученого Королівства. Вона – друга в історії жінка (після Маргарет Тетчер) на посаді глави уряду Великої Британії і перша, хто рішуче веде країну нелегким шляхом Брекзиту.

В одному з телеефірів Мей заявила, що зробить усе, щоб вихід з ЄС пройшов без втрат: “Якщо я кажу, що краще взагалі без договору, ніж із поганим договором, я готова на це зважитися. Але я все ж таки маю намір отримати всі можливі преференції”.

Отже, консерватори залишилися при владі, щоб до грудня 2018 року остаточно оформити розлучення з «єдиною Європою».

Наслідки Brexit

Для багатьох Brexit сам собою був шоком, оскільки не було зрозуміло, які його економічні наслідки.

Згідно з матеріалами Інституту фіскальних досліджень Об’єднаного Королівства, кожна британська родина втрачатиме £1,250 (близько €1474) щорічно після виходу країни з ЄС. Також протягом десятиліття після Брекзиту в країні очікується зниження реального доходу населення. Прогнозований коефіцієнт зниження доходів, за розрахунками експертів, становить 3,7%.

Окрім того, може бути завдано довготривалого збитку британському фінансовому сектору. Як пояснюють фахівці, найбільш загрозливий у цій ситуації – процес витоку мізків. Адже Лондон, як і Силіконова Долина в США, успішний в тому сенсі, що концентрує в одному місці критичну масу талантів зі всього світу. Невизначеність щодо віз для іноземних співробітників і перспективи втрати роботи можуть призвести до того, що найкращі таланти підуть в інші місця – зручніші та прогнозованіші.

Окрім того, не потрібно забувати про високий ризик сепаратизму. Адже в Північній Ірландії дедалі голосніше звучать ідеї про об’єднання з Ірландською Республікою. У такому разі перша отримає можливість долучитися до Євросоюзу. Навряд чи такий сценарій розвитку подій обрадує британський уряд. Спрогнозувати ситуацію тут гранично складно. Адже ще рік тому ніхто не міг передбачити, що Лондон захоче залишити на перший погляд згуртовану європейську сім’ю. Тож доля Північної Ірландії залишається під великим знаком запитання.

Зобов’язання сторін

29 квітня 2017 року пройшов саміт лідерів ЄС у Брюсселі. За його результатами була схвалена «дорожня карта» виходу Великої Британії з ЄС.

Ключові пункти: неможливість сепаратних переговорів із різними країнами-членами ЄС і неподільність та взаємопов’язаність умов збереження доступу до єдиного європейського економічного простору. А також – першочерговість покриття фінансових зобов’язань, покладених на Лондон унаслідок поточного членства в ЄС, перед початком наступних стадій переговорів. Плюс – недопущення появи кордону між Республікою Ірландією і Північною Ірландією, що входить до складу Сполученого Королівства, в рамках Белфастського договору від 1998 року.

Зокрема, викликають питання і фінансові вимоги Європейського Союзу. Брюссель спочатку вимагав близько 50-60 мільярдів євро від Лондона для виконання його фінансових зобов’язань. У травні влада ЄС під тиском Франції та Німеччини підняла необхідну суму до 91-113 мільярдів євро.

У відповідь на ці вимоги Тереза Мей заявила, що всі 27 членів Європейського Союзу заважають Лондону вийти з нього. При цьому міністр у справах Брекзит Девід Девіс заявив, що Великобританія може вийти з переговорів щодо її виходу з Євросоюзу з причини відмови Брюсселя обговорювати перспективну угода про вільну торгівлю до врегулювання Великобританією своїх фінансових зобов’язань відповідно до її членства в ЄС у розмірі близько 100 мільярдів євро.

Чого хоче Британія

Представники ЄС виступають за розмежування переговорів за угодою про умови виходу і торговим договором. Британія наполягає на тому, щоб торговий договір був частиною переговорів щодо Брекзит. Також Лондон виступає за те, щоб якомога швидше укласти угоду, що гарантувала б права громадян ЄС, які проживають на її території, і британців, які проживають в Євросоюзі.

Серед інших обговорюваних питань – прикордонна безпека, європейський ордер на арешт, виведення органів Євросоюзу зі штаб-квартирою у Великобританії за її межі, пенсійні відрахування для співробітників установ Євросоюзу.

Усе це є частиною “шлюборозлучного врегулювання”, яке обійшлося в кілька десятків мільярдів фунтів стерлінгів.

За словами американського політолога, директора неурядової організації For a free Ukraine Джейсона Смарта, Brexit був радше помилкою, аніж досягненням для Об’єднаного королівства.

Крім того, сотні тисяч британських громадян проживають в континентальній Європі. З огляду на це,  їхнє життя може суттєво змінитись, оскільки більше не зможуть жити в Європейському Союзі. Мабуть, єдиний позитив від Brexit – це  скорочення кількості мігрантів, які їдуть до Великобританії. Це питання, зокрема, особливо хвилює британських виборців. Однак, я не вважаю, що вони  належним чином оцінили усі можливі міграційні та економічні наслідки Brexit.

Щодо майбутньої співпраці між Лондоном та Брюсселем, то вона, звісно, можлива. Прикладом цього можуть слугувати відносини між Вашингтоном і Брюсселем, де Сполучені Штати відкрито підтримують Європейський Союз і хочуть бачити його успішним. Ключове нині питання – це те, як відбуватиметься сам процес перемовин щодо Brexit. Якщо європейці захочуть офіційно «покарати» Британію за її вихід, то це безперечно негативно вплине на відносини та може поставити під загрозу майбутнє співробітництво. Проте, я сподіваюся, що обидві сторони поводитимуться у цій ситуації як дорослі і зроблять все, що є  найкращим для їхніх громадян.

Навіть після виходу Великобританії з ЄС, вона залишається партнером для США. Адже міжі цими країнами є так би мовити «особливі відносини». Ми узгоджуємо з англійцями низку завдань із соціальної, політичної та національної безпеки. Цілком ймовірно, що США скористаються цим розлученням для зміцнення американо-британських відносин.

В США не всі республіканці (на відміну від Трампа, який офіційно підтимав Brexit – ред.) погоджуютьчи чи не погоджуються з поглядом Трампа. Проте більшість все-таки не проти підтримати Brexit, оскільки переконана, що це дасть Великобританії більшу автономію та незалежність – щось подібне, чого республіканці хочуть для будь-якого американського штату. Крім того, вони, ймовірно, ще й підтримують той факт, що Brexit зменшить число іммігрантів до Великобританії . А це ще одна річ, яку республіканці також хотіли б реалізувати в Сполучених Штатах.

Романия Горбач