Кабмін грає життями немовлят у «російську рулетку»

Між життям і смертю

Двоє медсестер вивезли з темного коридору бокс, усередині якого було немовля. Одна з них постійно стискала і розтискала гумову грушу.

«У вас народилася дівчинка. Вага – 980 грамів. Сама не дихає – ось дихаємо поки за неї ми. Проходьте в реанімацію, вам там усе розкажуть», – сказала одна з медсестер, і бокс знову відвезли в темний коридор.

Далі були величезні списки з потрібними ліками, які треба було терміново купити.

Але з головним пощастило. У пологовому будинку був сурфактант – це препарат, який допомагає дитині почати самостійно дихати. Важливо ввести його в перші години після народження, а його відсутність – вирок. На початку року в Одеській області ці життєво важливі ліки не закупили в потрібному обсязі. І життя дітей виявилася під загрозою.

«В один день можуть народитися декілька дітей передчасно. Це непланова ситуація. Пологи і акушерство завжди екстремальна ситуація», – розповіла журналістам заступник головного лікаря Одеської обласної лікарні Світлана Посохова.

Один флакон такого препарату коштує 15 тис. грн.

У МОЗ повідомили, що в 2016 році на «Централізовану закупівлю препаратів для лікування дихальних розладів у новонароджених» було передбачено 51,1 млн грн. До того ж за рік народилося 8608 дітей із розладами дихальної системи, із них 5563 недоношених. Проста математика: при вартості одного флакона за 15 тис. грн для закупівлі сурфактанта лише для недоношених малюків на рік потрібно 83,4 млн грн. Проблеми із закупівлею препарату були завжди – зізнаються лікарі.

«Завжди були з ними проблеми. Іноді було більш-менш. Іноді їх бракувало», – заявила журналістам професор кафедри акушерства і гінекології Одеського національного медичного університету Світлана Галич.

У приватних бесідах батьки недоношених малюків зізнаються, що лікарі просили їх купити сурфактант за свої гроші.

На пологовий будинок виділяють певну кількість ліків. І часто їх не вистачає. Тут як лотерея – комусь пощастило, а комусь – ні. І якщо ти потрапив у список невдах, то лікар потім просить тебе купити препарат і віддати його, – розповідає Тетяна, донька якої народилася на 29 тижні вагітності.

15 тис. грн для багатьох українських сімей сума непомірна. Але це лише початок боротьби за життя дитини. Потрібні й інші ліки. У середньому кожен день у реанімації коштує батькам малюка від 500 до 1000 грн. Навіть у досить забезпечених сімей усі гроші, відкладені до народження дитини, дуже швидко закінчуються. Однак після реанімації батькам і малюкові належить ще один період важких випробувань – другий етап виходжування.

Друге коло пекла

Усю ніч вона тримає руками два датчики і дивиться на цифри на приладі. Їй неймовірно хочеться спати, але вона знає, що здоров’я, і, можливо, навіть життя її дитини зараз у прямому сенсі в її руках. Щоб вчасно дати дитині кисень, потрібно стежити, щоб він не впав нижче критичної позначки. Для контролю є спеціальний апарат – пульсоксиметр, який у разі критичного падіння дає сигнал. Одна біда – у пологовому будинку всі апарати старі. І датчики не тримаються. Тому їх доводиться тримати руками. А якщо апарату взагалі немає, то всю ніч мамі малюка доводиться контролювати кожен вдих дитини. Є, звичайно, ще один спосіб вирішення проблеми – купити апарат за власний кошт.

Але гроші потрібні на дорогі препарати для виходжування: Аміновен інфант – комплекс амінокислот, необхідний для розвитку дитини. Один флакон коштує понад 400 грн. Мікрокатетер для тривалого венозного доступу, який рятує маленькі вени від постійних травм – понад 1500 грн.

Найбільші проблеми з обладнанням і препаратами – в регіонах. Там, власне, немає умов для нормального виходжування недоношених дітей. Грошей у бюджеті бракує, а для переважної більшості сімей необхідні суми непосильні.

У підсумку, за скупість держави доводиться платити дуже високу ціну – Україна продовжує лідирувати за показниками материнської та неонатальної смертності серед країн Європи. Але це лише один бік страшної правди.

Обмежені можливості української медицини

«Мені складно щось радити, а прогнози тут некоректні. У вас непроста дитина, до неї потрібен особливий підхід, а я – звичайний лікар», – розгублено сказала під час першого візиту дільничний педіатр.

Дівчина, яка нещодавно закінчила виш, була явно розгублена і не знала, чим допомогти й що підказати батькам недоношеного маляти, які нарешті привезли його додому.

Які б не були складні і страшні дні та ночі в пологовому будинку, там із батьками постійно були лікарі, які навчилися допомагати, попри брак препаратів і обладнання, буквально за допомогою методик розроблених для країн третього світу. Приїхавши нарешті додому, батьки, власне, залишаються один на один зі складною дитиною, якій часто потрібні спеціальні процедури, щоб зміцніти і не стати інвалідом.

ДЦП – один із найстрашніших діагнозів, який часто ставлять малюкам, які з’явилися на світ раніше терміну. Але у всьому світі відомо – стан дитини можна значно поліпшити, якщо робити правильні процедури: спеціальні масажі, Бобат-терапії та інші методики. Однак за дітьми немає постійного контролю з боку кваліфікованих медиків, і, як наслідок, діагноз можуть поставити занадто пізно для повноцінної корекції.

У підсумку життя і здоров’я передчасно народжених дітей у нашій країні перетворили на лотерею. Одним пощастило народитися в неонатальному центрі, де є необхідне обладнання. Іншим – ні. Комусь вистачило ліків, закуплених державним коштом, а комусь довелося позичати в родичів гроші, щоб врятувати дитину. Життями дітей грають у «російську рулетку». І Кабмін така ситуація, судячи з усього, влаштовує.

Владислав Руденко