Антиросійські санкції Молдови: дипломати нон ґрата та страхи Придністров’я

Серед оголошених persona non grata – Олександр Грудин. У березні офіційні представники спецслужб Молдови звинувачували його у вербуванні колишнього депутата парламенту Юрія Болбочану з метою отримання секретної інформації. Останнього було заарештовано 17 березня і звинувачено за ст. 337 «Зрада Батьківщині» і ст. 338 «Шпигунство» Кримінального кодексу Молдови, що передбачає позбавлення волі строком від 12 до 20 років.

Як сказав прем’єр-міністр Павло Філіп, висилка була проведена на підставі інформації від Служби інформації і безпеки Молдови (СІБ).

«Ми дуже цінуємо відносини з Російською Федерацією, але водночас хочемо поваги, навіть якщо ми невелика країна, – заявив він. – У майбутньому докладемо всіх зусиль для поліпшення наших взаємин».

У Москві, судячи з усього, були захоплені зненацька. Подібного від Кишинева не очікували і обмежилися попередженням, що буде вжито симетричні дії. За повідомленнями преси, п’ятьох молдавських дипломатів також оголосили persona non grata. З іншого боку, офіційний представник МЗС Росії сказала, що із приводу можливих відповідей говорити рано. Однак це лише початок конфлікту і він дуже далекий від завершення.

Молдавський розклад

Внутрішня молдавська ситуація характеризується, принаймні зовні, як глибокий розкол. Еліта здебільшого проєвропейська, якась її частина прорумунська, а значна частина населення, не рахуючи Придністров’я, начебто проросійська. Останнє більше належить до міфів російської пропаганди, бо ті, хто виступають проти нинішньої влади, зовсім не прихильники зміцнення зв’язків із Москвою і вступу в Євразійський союз.

У результаті президент увійшов у жорстке протистояння із проєвропейською коаліцією в парламенті і урядом. Проблема в тім, що Молдова – парламентська республіка, і президент, хоч і обраний прямим голосуванням, має вкрай обмежені повноваження. Він ніяк не може впливати на політичний курс як усередині країни, так і в зовнішній політиці.

Водночас Ігор Додон всіляко демонструє особливі відносини з російським лідером Володимиром Путіним, зустрічається з ним із приводу і без такого. Відповідно, він висловив «глибоке обурення» висилкою російських дипломатів і попросив свого колегу в Москві не піддаватися емоціям та не чинити жорстких заходів у відповідь.

Для подальших перемовин він терміново виїхав до Петербурга на економічний форум і на полях його начебто домовився з Путіним, щоб Росспоживнагляд не знайшов терміново отрути в молдавському вині, яке лише нещодавно дозволили ввозити до Росії. Начебто Путін милостиво сказав, що жодних заходів не вживатимуть.

Зараз Додону лише і залишається, як метати громи і блискавки, але нічого суттєвого він зробити не може. Залишається надія на зміну складу парламенту після виборів, які відбудуться через півтора року. За опитуваннями, поки Соціалістична партія Додона випереджає своїх конкурентів, але до отримання більшості їй далеко.

На те, що внутрішньополітична ситуація в Молдові не зводиться до лінійного протистояння так званих європеїстів і прихильників проросійської орієнтації, вказує той факт, що башкан Гагаузії Ірина Влах, регіону Молдови, налаштованого вельми проросійськи, відреагувала на висилку дипломатів не офіційно, а як приватна особа. Це дуже показово і говорить про те, що позиції європеїстів у Молдові зовсім не такі слабкі, як це намагаються представити в Москві.

Запроваджені Москвою санкції і заборони на імпорт молдавської продукції призвели до того, що зовнішня торгівля переорієнтувалася на Європу. Зокрема, зростає експорт зерна, соняшнику і навіть вина, від якого нещодавно Росія категорично відмовлялася, галасуючи, що в Європі свого вина хоч залийся і молдавське не купуватимуть. Виявилося, що знайшлося і йому місце.

Зростає експорт не лише сільськогосподарської продукції, а також виробів електротехніки та легкої промисловості. У 2016 році молдавський експорт в ЄС становив 1,3 млрд євро, а в Росії навіть менш як 200 млн євро. Загалом молдавська економіка пристосувалася до торгових обмежень Москви і здебільшого переорієнтувалася на інші ринки.

Те, чого домагається Додон, намагаючись зняти російські обмеження, не означає, що молдавський бізнес кинеться постачати товари до Росії. Особливого інтересу торгувати зі східним сусідом не спостерігається. До того ж на тлі економічної стагнації в Росії європейський і близькосхідний ринки виглядають кращими.

Є ще два економічних факти, які мають і політичне значення.

Євросоюз вирішив цілком інтегрувати Молдову в європейський енергетичний ринок. До 2020 року Кишинів повинен імплементувати норми Третього енергопакета ЄС, що призведе до суцільного витіснення «Газпрому» з молдавської газової системи. Румунія і ЄС сприяють завершенню до 2019 року будівництва газового інтерконектора для з’єднання відповідної інфраструктури Молдови і Румунії. Тим самим через нього будуть покриті всі потреби Кишинева в газі.

Нещодавно було прийнято рішення відмовитися від закупівель електроенергії від Молдавської ГРЕС, яка розташована на території Придністров’я і належить російській фірмі «Інтер РАО», і перейти до постачань з України. Цей фактор слід розглядати як один із заходів, спрямованих проти сепаратистського регіону, бо Тирасполь позбавляється серйозних надходжень до бюджету.

Усе це показує, що так звані проросійські настрої в Молдові анітрохи не означають, що громадяни прагнуть до якихось форм союзу з Москвою. Насправді ніхто брататися не хоче, а ось до своїх політиків є дуже багато питань. Так що московські надії не дуже виправдані.

Придністровські страхи

Висилка російських дипломатів навряд чи випадково збіглася з запровадженням на придністровській ділянці молдавсько-українського кордону спільних прикордонних і митних постів. Перший такий почав діяти на українському боці в переході «Кучурган-Первомайськ». Другий – «Рені-Джурджулешти» в Одеській області – невдовзі запрацює.

У Тирасполі домовленість України і Молдови про спільні пости викликала не просто вибух люті, а буквально панічні настрої. Чомусь у посилення митного і прикордонного контролю там бачать ескалацію напруженості, і навіть можливість якихось неадекватних дій. Треба розуміти, що військових.

Навряд чи останнє можливо, бо російських військ у Придністров’ї вкрай мало та блокувати їх із боку Молдови і України не складає жодних труднощів. Усе це чудово розуміють, але інформаційного білого шуму це ніяк не зменшує.

Зрозуміло, що придністровську владу спільний контроль не влаштовує через зовсім інші причини. Там закривають останні лазівки молдавського митного і податкового законодавства. Придністровський бізнес змушують платити податки і митні збори в Молдові, і тим самим закривається чорна діра надходження неконтрольованих коштів до бюджету сепаратистського регіону і в кишені можновладців. Кому таке сподобається? Тому висловлюють невдоволення і нагнітають напруженість.

З урахуванням цих обставин, висилка дипломатів є своєрідним застереженням Москві, щоб вона не надто захоплювалася заходами. Бо петля фінансова і торгова навколо Придністров’я може сильно затягнутися, а допомога з Першопрестольної не поспіє через причини логістичного характеру.

До того ж придністровські сепаратисти в Молдові всім неабияк набридли і заходи проти них мають значну підтримку. Таку, що навіть начебто промосковський Ігор Додон виступив на підтримку запровадження спільного контролю на кордоні.

Ось чого в Білокам’яній не очікували, так саме цього. За московською логікою мало бути чергове глибоке обурення, а тут такий пасаж.

Московські проблеми

Досить обережні дії російської влади пов’язані з тим, що в їхньому арсеналі реальних заходів впливу на Молдову фактично не залишилося.

Заборонити вкотре молдавські вина? Так їх відправлять до Європи. Вислати молдавських гастарбайтерів? Так вони зі своїми румунськими паспортами знайдуть роботу в ЄС. Заміну їм не складуть вихідці з Центральної Азії, та й бізнес, особливо будівельний, буде проти. Який Путін ні авторитарний, але до будівельників змушений прислухатися. Нічого особливого Москва придумати не у змозі, а ось нашкодити, перш за все, Придністров’ю непродуманими та швидкими діями дуже навіть може.

Ба більше, Придністров’я стає найсильнішим головним болем, цілком можна порівняти з Донбасом. І річ тут не у грошах. Кілька десятків мільйонів доларів у Москві для сепаратистів на Дністрі знайдуться. Лише це не рятує положення. За час існування Придністров’я його населення зменшилося більш ніж удвічі. Виїхало багато власників російських, українських і румунських паспортів. І процес триває. Економічні проблеми вже давно стали соціальними, а тепер загрожують і політичними наслідками.

Захід явно показує, що від Молдови, як і від України, попри всі витрати, не відмовлятиметься. Необхідна фінансова підтримка надаватиметься, і поворот зовнішньополітичного курсу Молдови в доступній для огляду перспективі не передбачається.

Та й проросійськість Додона в Москві багатьма піддається сумніву. Завідувач кафедри міжнародної безпеки і зовнішньополітичної діяльності Російської академії народного господарства і державної служби (РАНХиГС) Наталія Харитонова вважає, що в Молдові «є виборна риторика, є все що завгодно. Але проросійських політичних сил сьогодні в Молдові немає».

Доцент кафедри країн пострадянського закордоння Російського державного гуманітарного університету Олександр Гущин переконаний, що «попри розмови про Росію, Євразійський економічний союз, загалом зберігатиметься колишній курс Молдови».

Москва не може відмовитися від Придністров’я так само, як від підтримки сепаратистів на Донбасі. Цей факт повинні враховувати як у Кишиневі, так і в Києві. Чим більше Росія втягуватиметься у проблеми Придністров’я, тим сильніше в неї зв’язуватимуться руки в підтримці інших сепаратистів. Активність Києва в цьому буде визначальною.

Юрій Райхель