Велика мандрівка Трампа: Близький Схід, НАТО і G7

У міжнародних відносинах перші візити новообраних голів держав і урядів завжди мають особливе значення, підкреслюють пріоритети зовнішньої політики тієї чи іншої адміністрації. Причому зазвичай перші закордонні поїздки здійснюють протягом лічених днів або тижнів після вступу нового лідера на посаду.

Так, новообраний президент Франції Еммануель Макрон відбув у Німеччину буквально наступного дня після інавгурації. Примітно, що свого часу Ангела Меркель також відвідала Париж наступного дня після вступу на посаду канцлера в 2005 році. Через тиждень після вступу на посаду вирушила в першу закордонну поїздку (до речі, теж у Берлін) глава британського уряду Тереза Мей. Її попередник Девід Кемерон відправився у Францію через дев’ять днів після того, як у травні 2010 року офіційно очолив кабінет Її Величності.

Не були винятком і глави американської держави. Перший візит Барака Обами в Канаду відбувся трохи менше ніж через місяць після інавгурації. Його попередник Джордж Буш-молодший відвідав Мексику приблизно через такий самий час. 40-й глава Білого дому Рональд Рейган вибрався, знов-таки до Мексики, через два тижні після вступу на посаду. І цей список можна продовжувати довго.

З огляду на суперечливі, м’яко кажучи, заяви 45-го господаря Овального кабінету Дональда Трампа, рішення про його перший закордонний візит з особливим нетерпінням чекали американські та світові політики, журналісти та експерти – щоб хоч якось зрозуміти, що ж коїться в голові у американського лідера та якою може бути зовнішня політика найпотужнішої держави планети. Але ось проблема: Трамп за кордон не їхав. Чи то не встигав відбиватися від численних нападок недоброзичливців у себе вдома, чи то з властивим йому сибаритством вважав, що хай, мовляв, іноземні «ходоки» самі спершу прибудуть у Вашингтон (і тут він не помилився – від гостей весь цей час не було відбою). Та й взагалі, America first, а всі інші – нехай тихенько чекають.

Але минулого тижня Дональд Трамп нарешті залишив непривітний Вашингтон із його «фейковими», як каже президент, медіа, скрупульозними конгресменами, однопартійцями і спецпрокурорами, які читають нотації, і відправився у велике близькосхідно-європейське турне – захищати інтереси, оскільки, як він сам висловився, дуже любить це робити. Складний вояж включає Саудівську Аравію, Ізраїль, Брюссель, Ватикан і Сицилію.

У королівстві нафти і піску

У столиці Саудівської Аравії Ер-Ріяді, де літак американського лідера здійснив першу посадку, Трампа очікував неймовірно розкішний прийом.

Глава Білого дому одразу отримав із рук чинного монарха Салмана бін Абдул-Азіза найвищу нагороду країни – орден короля і засновника королівства нафти і піску Абдель-Азіза ібн Сауда. Після чого Дональд Трамп і держсекретар Рекс Тіллерсон (який має, до речі, багатий досвід спілкування з нафтовими шейхами Перської затоки) станцювали традиційний танець із шаблями з місцевою аристократією. Виступивши на проведеному тоді ж арабо-ісламському саміті, Трамп вкотре назвав Іран основною силою, що дестабілізує регіон, звинувативши його в підтримці тероризму, покриванні асадівського режиму в Сирії і публічних закликах до знищення Ізраїлю. Відповідно, американський лідер закликав посилити міжнародну ізоляцію Тегерана, а також об’єднати зусилля та взяти на себе частину витрат у боротьбі з тероризмом і екстремізмом.

Арабські лідери начебто дослухалися до порад президента Сполучених Штатів, заявивши про готовність сформувати резервний 34-тисячний військовий контингент для можливого проведення операцій із боротьби з тероризмом у Сирії та Іраку. Однак ні терміни, ні мандати, ні інші істотні умови не обговорювали, що змушує засумніватися в перспективі створення такого собі «близькосхідного НАТО».

Основним підсумком візиту став пакет угод із придбання Королівством американського озброєння на $110 млрд у короткостроковій перспективі та на $350 млрд протягом найближчих 10 років. Іще одним, нехай і непрямим, наслідком успішного візиту до Саудівської Аравії можна вважати рішення країн ОПЕК (де першу скрипку грає Ер-Ріяд) подовжити угоду щодо квот на видобуток нафти, яке відразу ж опустило вартість чорного золота нижче ніж $51 за барель.

До речі, Іванка і Меланія Трамп, які супроводжували президента під час візиту, бува без традиційних жіночих хусток, що відразу ж викликало невдоволення усіляких правозахисників. Особливо обурювалася чомусь прогресивна німецька громадськість. Хоча, здавалося б, яке їхнє діло?

Іще одним курйозом стала фотографія, на якій Трамп разом із монархом Саудівської Аравії і президентом Єгипту запалюють якусь сферу, що за формою нагадує земну кулю. Інтернет умить вибухнув фотожабами з натяками на «таємний світовий уряд».

На Землі Обітованій

Наступним пунктом у турне Дональда Трампа став Ізраїль, до якого новообраний президент завжди мав особливі сентименти. Під час візиту глава Білого дому підтвердив непорушність американо-ізраїльського союзу, ще раз заявив про неприпустимість створення Іраном атомної бомби і висловив сподівання на врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту в «атмосфері, вільній від насильства».

Із цікавого – Трамп фактично підтвердив, що раніше злив росіянам дані ізраїльської розвідки. Після прес-конференції господар Овального кабінету ні з того, ні з сього випалив, що не говорив слово «Ізраїль» у розмові з Сергієм Лавровим. Дуже по-трампівськи – обмовка на обмовці.

Окрім того, американський лідер відвідав Стіну плачу на Храмовій горі в Єрусалимі, чого до нього не робив жоден чинний президент США. Річ у тім, що Східний Єрусалим має спірний статус, тому світові лідери завжди намагалися обходити це делікатне питання стороною.

Брюссельська зупинка: Make NATO strong again

Перший саміт Північноатлантичного альянсу з участю 45-го президента США готували в нервозній атмосфері. Ніхто не забув слова Дональда Трампа про «застарілий НАТО». Хоча останнім часом риторика офіційного Вашингтона істотно змінилася, “шашні” з росіянами деяких членів оточення Трампа і вперте небажання глави Білого дому підтверджувати свою відданість п’ятій статті статуту Альянсу (про колективну оборону) не могли не викликати занепокоєння.

У результаті дійшло до того, що в останні хвилини статус заходу знизили: замість міні-саміту НАТО провели зустріч керівників держав Північноатлантичного альянсу. Різниця в тому, що формат останньої не передбачає обов’язкового підписання підсумкової декларації. Тобто у Брюсселі були цілком серйозні побоювання, що розбіжності між адміністрацією Дональда Трампа та європейськими членами Альянсу настільки великі, що звести їх до спільного знаменника і підписати прийнятний для всіх документ просто не вдасться.

Побоювання ці виникли не на порожньому місці: сторони їхали в Брюссель із концептуально різними підходами (хоча і мають одну мету – відродити оборонний потенціал Альянсу). Дональд Трамп ніколи не приховував свого роздратування надто – як би це м’якше сказати – «кмітливими» європейцями, які за десятиліття, що минули з часів закінчення Холодної війни, мінімізували витрати на власну безпеку, опинившись практично беззахисними перед обличчям зовнішньої загрози. Трамп прагнув змусити європейців довести власні оборонні витрати до передбачених натовськими стандартами нормативів – 2% ВВП (хоча сама Америка, якій ніхто не загрожує, витрачає 3,6% і має намір нарощувати витрати). Європейські лідери мріяли отримати від Вашингтона запевнення в тому, що у разі зовнішньої (читай – російської) агресії, американські морпіхи поспішать на допомогу.

Резюмуючи підсумки зустрічі, можна сказати: заокеанський гість однозначно проштовхнув свій порядок денний. За словами генсека Альянсу Йенса Столтенберга, всі члени союзу домовилися про збільшення оборонних видатків. Так, усі країни, що не дотягували до зазначених нормативів (а таких нині 23 із 28), зобов’язалися до грудня подати графік виходу на цей показник. Після чого, в лютому наступного року, ці плани повинні затвердити на засіданні міністрів оборони НАТО.

Другий момент, на якому наполягав (і наполіг) Дональд Трамп: додатково виділені гроші повинні не проїдати, а спрямовувати на підвищення обороноздатності: закупівлю військового спорядження, маневри тощо. Не секрет, що деякі країни, які виконують натовські нормативи, частину грошей пускають на соціальне забезпечення військовослужбовців та навіть членів їхніх сімей. Що, звісно ж, непогано, але до підвищення боєготовності особливого стосунку не має.

До речі, росіяни вже сполошилися. Так, на прес-конференції агентство новин РІА поставило питання, як Альянс має намір пояснювати це російській владі (!!!) та чи не вважають у НАТО, що втягують Росію в гонку озброєнь.

«Ні, – відповів на це Столтенберг, – Росія почала гонку озброєнь першою, ми лише змушені реагувати».

У своєму виступі в Брюсселі Трамп закликав країни НАТО зосередитися на тероризмі та міграції, а також загрозах від Росії на східних і південних кордонах Альянсу.

До речі, про тероризм: Північноатлантичний альянс усе ж таки долучиться до боротьби з ІДІЛ, але при цьому не братиме участі у військових операціях. Як іще може боротися з терористами військовий альянс – загадка.

Із цікавого: в Брюсселі урочисто відкрили нову гігантську штаб-квартиру НАТО вартістю понад 1 мільярд євро (ось куди йдуть гроші на оборону). А ще Трамп дещо брутально відштовхнув прем’єра Чорногорії Душко Марковича. Але Маркович не образився, є на те причина: вже 5 червня його країна стане повноцінним членом Північноатлантичного альянсу.

G7 і сімейні цінності Сицилії

Із Брюсселя Дональд Трамп відправився в Італію, де 26-27 травня проходить іще одна подія планетарного масштабу – саміт цивілізованих держав-лідерів, відомих як «Велика сімка» – G7.

Що цікаво: спочатку саміт планували провести на півночі Італії, у Флоренції, але пізніше вирішили провести його на Сицилії, у милому містечку Таорміна. Треба думати, сицилійська атмосфера має надихнути американського лідера, знаного своєю прихильністю до «сімейних цінностей» (лише рідна донька і зять на посадах радників президента чого варті!).

Але жарти в сторону. Нинішній саміт «Сімки» справді мав велике значення. Хоча б тому, що з сімох лідерів четверо беруть участь у ньому вперше: сам Дональд Трамп, господар Єлисейського палацу Еммануель Макрон, прем’єр Італії Паоло Джентілоні та глава кабінету Її Величності Тереза Мей. За останній рік світові реалії змінилися. Від підсумків зустрічі, від того чи зможуть лідери G7, звіривши годинник, вироблять єдиний порядок денний і єдиний підхід до основних викликів і загроз, багато в чому залежить позиція не лише керівних держав планети, а й тієї частини світу, яку прийнято називати розвиненою, цивілізованою і демократичною.

До речі, президент Європейської ради Дональд Туск (Євросоюз також представлений на саміті) закликатв лідерів G7 подовжити політику санкцій проти Росії. Раніше, в Брюсселі, Туск уже спробував донести до глави Білого дому позицію ЄС щодо Росії та її агресії проти нашої країни. Сам глава Євроради вважає, що успішно: «Коли йшлося про конфлікт в Україні, то, схоже, ми були на одній лінії».

Згідно підсумкової декларації, країни «Сімки» домовилися про нові заходи з протидії тероризму (за твердженням Трампа, боротьба з терором якраз і була темою зустрічі №1). Куди менше єдності всередині обраного клубу було в питаннях зміни клімату, торгівлі і політики щодо Москви. Вірніше, єдності не було у одного президента США, який не вважає зміни клімату проблемою (втрата баришів від зменшення викиду парникових газів – ось де, по Трампу, проблема!), вважає, що вільна торгівля шкодить Америці, а також все ніяк не може визначитися, як слід поводитися з росіянами.

Зрештою, проблему клімату дещо винесли за дужки. Так, в комюніке вказали, що шість із семи країн підтримують Паризьке кліматичну угоду від 2015 року, а Сполучені Штати «знаходяться в процесі перегляду своєї позиції» в цьому питанні.

А ось з питань торгівлі та антиросійських санкції дискусії між США та іншими членами тривали практично до самого кінця саміту. У підсумку, загальнолюдські цінності взяли гору над цінностями трампівськими: розділ «Торгівля» містить пункт про боротьбу з протекціонізмом (проти чого активно заперечував американський лідер), а 13 пункт розділу «Зовнішня політика» декларує підтримку нашої країни, а також – готовність західних демократій не тільки зберегти, а й посилити санкції проти Росії – «якщо її дії того зажадають».

Максим Вікулов

Малюнок Георгія Держаліна