Забута допомога у війні: як ленд-ліз перемагав Гітлера

Для підкріплення таких тез наводили приклади обсягів радянського військового виробництва і кількість поставленого від союзників. За таким начебто правдивим даними їхній внесок не перевищував 4%.

Друга легенда стосувалася начебто низької якості та неефективність військової техніки союзників. Радянські льотчики і танкісти на них воювати не хотіли.

До речі, з приводу якості. Наведемо два вельми красномовних факти. В СРСР була легенда, що танк Т-34 найкращий у Другій світовій війні. В 1943 році США отримали кілька зразків таких машин для своєї армії. Випробування на полігонах виявили вкрай низьку якість двигунів і броні. Т-34 не витримав усього того, що пройшов американський танк M4 Sherman. У результаті американці відмовилися від придбання танків Т-34.

Половина втрат радянської авіації в роки війни – небойові. Підготовка пілотів була дуже поганою. Другою причиною стала низька якість літаків. Відомий льотчик Степан Мікоян кілька разів потрапляв в аварії через відмову деталей літака.

Радянські пілоти були просто закохані в американський винищувач Bell P-39 Airacobra. Двигун ззаду захищав пілота. Машина була дуже маневреною і легкою в управлінні. На цих літаках літали радянські аси Олександр Покришкін, Григорій Речкалов, Микола Гуляєв, Вадим Фадєєв, Олександр Клубів, Павло Кутахов, який згодом став маршалом авіації і заступником міністра оборони СРСР.

Тож про низьку якість ленд-лізівської техніки говорити не доводиться.

Садовий шланг війни

У березні 1941 року сталася подія, що мала серйозний вплив на перебіг Другої світової війни. На спільному засіданні обох палат американського конгресу ухвалили An Act to Promote the Defense of the United States — Закон про забезпечення захисту Сполучених Штатів, відоміший як Lend Lease Act — закон про ленд-ліз. Ця назва походить від англійських слів lend – «давати в борг», lease – «здавати в оренду, найм».

За тодішнім американськими законами постачати озброєння і матеріали можна було лише за принципом cash and carry – плати і вези. Дуже скоро з’ясувалося, що у Великобританії вичерпані фінансові можливості для оплати замовлень у США. Якщо Америка хотіла підтримати Великобританію, потрібно було знайти прийнятну основу для допомоги. Її розробили радники президента Рузвельта Кокс і Фоулі. Залишилося переконати країну, у якій були ще сильні ізоляціоністські настрої, в необхідності ухвалення такого закону.

На щотижневій прес-конференції 17 грудня 1940 року президент Рузвельт навів приклад, що став класичним. «У більшості американців немає жодних сумнівів з приводу того, що найкращою безпосередньою обороною Сполучених Штатів є успіхи Британії в справі її самооборони… Припустимо, у мого сусіда загорівся будинок, а у мене є довгий садовий шланг. Якщо сусід візьме мій шланг, одягне його на свій пожежний кран і погасить полум’я – це означитиме, що він упорається з вогнем із моєю допомогою… Хіба я скажу йому: «Я заплатив за шланг, скажімо, п’ятнадцять доларів, а ти мені їх сплати за користування шлангом»? Ні, мені не треба ці гроші — мені треба, щоб сусід повернув шланг, коли пожежу загасили».

Простий на перший погляд приклад, який увійшов в історію під назвою «садовий шланг», здійснив переворот в американській громадській думці. Раптом країна усвідомила, що якщо зараз не допомогти всім, хто веде боротьбу з агресором, то пожежа перекинеться і на американський дім.

У січні 1941 року закон про ленд-ліз внесли до конгресу, а після дуже запеклих дебатів у березні ухвалили.

Гітлер відмовлявся вірити в те, що демократична Америка реально вирішила стати на бік його супротивників. Величину американської гирі, кинутої на ваги протистояння, він повністю усвідомив тоді, коли було вже занадто пізно.

Нафтовий ленд-ліз

Радянська пропаганда акцентувала увагу на проведенні так званих північних конвоїв. Цей маршрут був найкоротшим і дуже небезпечним, оскільки кораблі зазнавали постійних атак німецької авіації і підводних човнів. При цьому натякаючи, що союзники начебто спеціально не виділяли достатньої кількості кораблів для охорони торгових суден.

Майже половина вантажів — 47,1% — надійшла через Тихий океан у Владивосток і на Камчатку. Перші вантажі на Далекий Схід із США надійшли вже в липні 1941 року. У вересні Владивосток був настільки ними затоварений, що їх зберігали просто на вулицях міста. Більше ніж 8 тисяч американських літаків своїм ходом перелетіли з Аляски через Сибір, так звана траса АлСиб.

Арктичні конвої стали військово-морською операцією стратегічного масштабу. І її союзники блискуче виграли. На цьому маршруті втрачено лише 7% тоннажу. Конвої, які прямували в порти Ірану або радянського Далекого Сходу, втратили не більше ніж 1%.

Порівняймо. Доставка через Ладозьке озере декількох барж із продовольством в обложений Ленінград на відстань 50-80 км, а не 5 тис. миль перетворилася на майже нерозв’язну проблему. Або «таллінський перехід», коли Червонопрапорний Балтійський флот на шляху 400 км із Талліна в Ленінград, не зустрівши у морі жодного німецького підводного човна, жодного ворожого есмінця або крейсера, втратив 57% експортованих цивільних суден. Можна згадати й історію оборони Севастополя, коли Чорноморський флот — практично без противника на морі — не зміг ні забезпечити безперебійне постачання сухопутних військ, які борються за місто, ні евакуацію захисників. Від 15 до 20 тис. осіб, зокрема і не менше ніж 5 тис. поранених, просто кинули напризволяще.

Другий маршрут — Трансіранський. Ним вантажі прямували з Ірану, де були заводи зі збору автомобілів і літаків, Туркменістан і Азербайджан. До 1941 року залізниці Ірану мали протяжність 9 (!) км. Американські інженерні частини проклали трансіранську залізницю від портів у Перській затоці до радянського кордону і реконструювали шосейні дороги для збільшення їхньої пропускної здатності. Цим шляхом доставлено 23,8% вантажів.

Близько 22,6%, — через північні конвої, далі маршрути через Чорне море й Арктику, 3,9 та 2,6% відповідно. Зазначимо, що радянський торговий флот був не лише невеликим за кількістю кораблів, але вони здебільшого до того часу застаріли. З цієї причини союзники відмовлялися включати їх в ордер північних конвоїв. США передали в СРСР 90 кораблів для перевезення постачань. Це також увійшло до ленд-лізу.

Із червня 1941 до кінця вересня 1945 року із США і Канади за договорами ленд-лізу в Радянський Союз спрямовано близько 439 тис. автомобілів усіх видів. Близько 90% цього обсягу припадало на багатоцільові автомобілі та вантажівки. Фактично Червона армія пересіла на колеса саме завдяки американській автомобільній техніці. Зауважимо, що знаменита радянська ГАЗ-АА (полуторка) — це автомобіль фірми Форд 1929 року, переданий для виробництва в СРСР.

Стала легендарною в роки Другої світової війни марка Willys (Уілліс), зобов’язана своїм походженням дрібному торговцю автомобілями Джону Норту Уіллісу, який у 1909 році створив компанію Willys-Overland Motors. Цей автомобіль зробив справжній переворот у військовій справі та в автомобільній техніці. Згодом він отримав звання «Автомобільний герой ХХ століття».

Автомобілі, літаки, а також трактори, танки та інші тягачі потребують бензину та дизельного палива. Тому нафтове питання і, як наслідок, бензинове у Другій світовій війні було серед визначальних.

Украй складна ситуація із забезпеченням пально-мастильними матеріалами склалася в Радянському Союзі, який мав величезний потенціал  вуглеводневої сировини. У 1940 році на вітчизняних нафтопереробних заводах перероблено 29 млн 414 тис. т нафти, але вироблено лише 883,6 тис. т авіаційного бензину, 3 млн 476,7 тис. т автомобільного бензину, 1 млн 459 тис. т дизельного палива, 1 млн 469 тис. т різних масел. Із 883,4 тис. т авіаційного бензину переважав авіабензин з октановим числом від 70 до 74. Для застарілих винищувачів І-15, І-16, бомбардувальників ТБ-1, ТБ-3, ДБ-А це було майже достатньо. Однак потребу в авіаційному бензині Б-78 для нових бойових літаків Як-1, Як-3, Міг-3, Іл-4, Су-2 задовольнили лише на 4%.

Додамо до цього, що лише за перший місяць війни втрачено 73 стаціонарних склади ємністю 171 тис. куб. м. За наступні три місяці Наркомат оборони позбувся ще 160 тис. т пального поточного забезпечення та 300 тис. т мобілізаційного резерву. І лише близько 60 тис. т вдалося евакуювати. До середини 1942 року німецькі танки їздили на захопленому радянському бензині.

Наступ німецьких військ на Сталінград і південні райони СРСР влітку-восени 1942 року серйозно ускладнив постачання радянській промисловості й армії нафтопродуктів. Бакинський, Грозненський і Майкопський нафтові райони, які забезпечували 85% вітчизняних нафтових постачань, виявилися або захопленими супротивником, або відрізаними від основних транспортних магістралей. Загалом, із другої половини 1942 року нафтовидобуток на бакинських промислах — основному нафтовидобувному районі країни — знизився до 15,7 млн т. У 1945 році видобуто лише 11,5 млн т, в 1941 — 23,5.

Саме постачання за ленд-лізом допомогли СРСР подолати бензинову криза. У загальній масі перших американських постачань переважали нафтопродукти. Із загального обсягу вантажів – 186 144 т, відправлених у СРСР з 22 червня по 30 вересня 1941 року – вони становили 78,4%, тобто 146 тис. т.

Малий ленд-ліз

Узагалі калькуляція на основі порівняння тонн, кілометрів, кількості танків, літаків тощо дає умовне та викривлене уявлення про ленд-ліз. Зрозуміле прагнення радянських партійних пропагандистів втопити в тоннах і кількостях всю сукупну допомогу за ленд-лізом. І це тоді, коли багато що або взагалі не виробляли в СРСР, або виробництво певних видів продукції впало до незначного мінімуму.

Сама собою сталь є напівфабрикатом. Із неї потрібно прокатати, зокрема, броньовий лист для танків. Перший прокатний стан на Уралі з випуску броньового листа пущений у 1943 році, а до цього такі прокатні стани були в Україні. Виробництво танків до цього здійснювали лише завдяки постачанням за ленд-лізом.

Кольорових металів, а здебільшого це був саме алюміній, поставили 802 000 т. З нього вироблено в СРСР 100 тис. літаків, мідь йшла на патрони і снаряди. І це без урахування колосальної кількості американських електропроводів і кабелю, поставлених готовими.

Американці поставили в СРСР 9,1 тис. т молібденового концентрату на $10 млн, що становить одну тисячну від сукупної вартості ленд-лізівських товарів. Але без нього неможливо виплавити високолеговану сталь. Проблема молібдену була постійним головним болем керівників фашистської економіки. Німецькі агенти по всьому світу збирали його по грамах. А тут тисячі тонн. Окрім того, 34,5 тис. т цинку, 7,3 тис. т ферро-кремнію, 3,3 тис. т ферро-хрому, 460 т ферро-ванадію, 370 т кобальту. І ще нікель, вольфрам, цирконій, кадмій, берилій, 12 т дорогоцінного цезію. Також 48,5 тис. т електродів для виробництва алюмінію та міді.

Війна – це кров і поранені, яких потрібно лікувати. Напередодні війни в прикордонних округах були зосереджені величезні обсяги військово-медичного майна. Значна частина там і залишилася. Втрата й евакуація більшості підприємств фармацевтичної промисловості призвели до того, що до кінця 1941 року обсяги виробництва знизилися до 8,5% від передвоєнного рівня. У шпиталях прали використані бинти. Лікарям доводилося працювати без ефіру і морфіну для наркозу, стрептоциду, новокаїну, глюкози, пірамідону та аспірину.

Життя і здоров’я мільйонів поранених урятував медичний ленд-ліз — іще одна забута сторінка в історії війни. Загалом постачання союзників забезпечили до 80% потреб радянської військово-медичної служби. Безцінним скарбом стали американські та англійські антибіотики і сульфаніламіди. Відзначимо, що в СРСР антибіотиків узагалі не було, радянський пеніцилін стали виробляти лише в другій половині 1940-х рр. Ленд-лізівські хірургічні інструменти, рентгенівські апарати, лабораторні мікроскопи справно служили багато років після війни. Якою ціною можна виміряти поставлені в СРСР 1 тис. т вітамінів?

Від союзників СРСР отримав 13,5 млн пар шкіряних армійських черевиків, 2 млн комплектів натільної білизни, 2,8 млн шкіряних ременів, 1,5 млн вовняних ковдр.

Усього продовольства поставлено 4,5 млн т, і це без обліку гуманітарної допомоги населення США, Англії та Канади.

Знаменита американська тушонка. На радянських солдатів вона справила величезне враження. Почнемо з того, що банки з тушонкою мали спеціальний ключ для відкривання. Але значно більше враження справляло те, що на дні банки була суміш магнію. Достатньо було її підпалити, видимого полум’я вона не давала, і за кілька секунд був готовий гарячий бульйон із м’ясом. В окопі посеред чистого поля особливо взимку або восени, необхідна гаряча їжа. Якби весь ленд-ліз складався лише з цього, то і в цьому його значення важко переоцінити. Бійці називали банки з тушонкою і консервованими сухарями другим фронтом. Це потім жарти стали набувати політичного сенсу. До речі, частина продовольства, поставленого за ленд-лізом, потрапляла і в тил. У блокадному Ленінграді це багатьох урятувало від смерті.

Ленд-ліз відіграв величезну роль у перемозі над фашизмом. Принижувати його роль – означає ображати пам’ять американців, англійців і канадців, які своєю працею, героїзмом у конвоях виготовляли і доставляли часто безцінні вантажі в наші порти. Цього вимагає вдячна пам’ять нащадків, якщо тільки радянські пропагандисти не перетворили їх на манкуртів.

Юрій Райхель