Миротворці на Донбасі: чому їх не буде

Адже подібні  розмови лунають уже давно, ледь не з початків військового конфлікту на Донбасі. Вони б досі перебували у своєму звичному підвішеному стані «стратегічних сподівань», якби не гучний скандал – підрив патрульного автомобіля Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ.

Politeka з’ясовувала, чи вплине цей трагічний інцидент на західних партнерів України та чи варто очікувати появи іноземних військових на Донбасі.

За словами першого заступника глави місії ОБСЄ в Україні Александра Гуґа, близько 11-ї ранку 23 квітня дві броньовані машини із представниками ОБСЄ рухалися через підконтрольне бойовикам село Пришиб,  що на Луганщині.

Раптово один із автомобілів, у якому перебували громадяни США, Чехії та Німеччини, наїхав на міну. В результаті – американець загинув. Двох інших осіб доправили до лікарні в Луганськ.

«Дорога, якою прямував патруль місії, раніше використовувалася як патрулями місії, так і місцевим транспортом. Мін там не повинно бути взагалі», – заявив Гуґ під час брифінгу.

Бойовики одразу ж звинуватили у всьому українських диверсантів.

Зі свого боку, офіційний Київ звинувачення відкидає. В прес-центрі Штабу АТО завили, що закиди керівників ОРДЛО щодо диверсійних дій ЗСУ, внаслідок яких загинув представник СММ ОБСЄ, носять провокативний характер та мають на меті дискредитацію України.

«У зв’язку із загибеллю та пораненням представників Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на непідконтрольній Україні території, штаб АТО закликає громадян та міжнародні організації суворо дотримуватися заходів безпеки під час пересування по ОРДЛО», – наголошують у Штабі.

Президент України Петро Порошенко висловив співчуття рідним і близьким загиблого американського представника СММ ОБСЄ. Зокрема, під час телефонної розмови з держсекретарем США Рексом Тіллерсоном запропонував прискорити вирішення питання про розміщення на Донбасі міжнародного миротворчого контингенту під егідою ООН.

Як бачимо, ця подія отримала більше розголосу, ніж загибель українців в Іловайському котлі чи Дебальцевому.

Олег Жданов, військовий експерт:

Нині всі згадали і про «Мінськ», і про Нормандський формат. Україну вже всебічно звинувачують у невиконанні Мінських угод.

До думки про теракт підштовхує ще той факт, що представники місії ОБСЄ в зоні АТО самостійно не пересуваються. Українська сторона, як і бойовики їх постійно супроводжують. Це переслідує дві цілі. Перша – відгородити місію від раптових нападів людей зі зброєю. Друга – є зацікавленість, щоб вони не сунули ніс куди не треба. Адже іноді представники ОБСЄ намагаються відійти від маршруту й подивитися, чи не захований у кущах танк. У цьому випадку, машини місії рухалися без конвою.

Після загибелі співробітника ОБСЄ, місію не змінюватимуть. Зменшити кількість представників не можна, бо вони вже звикли працювати у нинішньому складі. Збільшувати чисельність теж не будуть, тому що Європа не збирається витрачати зайві гроші. Та й питання озброєння місії не стоїть. Її члени – цивільні люди, хоч їх і називають офіцерами. Немає сенсу давати їм табельну зброю.

Тема впровадження поліцейської місії ОБСЄ і миротворчого контингенту ООН на Донбасі взагалі не актуальна. У статуті Організації Об’єднаних Націй чітко вказано, що війська ООН направляються в країну у випадку наявності збройного конфлікту.

В Україні ж не збройний конфлікт, а антитерористична операція. Та й взагалі, поліцейська місія ОБСЄ – похідна після наведення миру військами ООН для встановлення демократичних принципів і свобод. У нас цього немає. Тому розраховувати на неї не варто.

Найголовніше: щоб впровадити поліцейську місію ОБСЄ чи миротворчу місію ООН потрібно хоча б спробувати  подати заявку на її отримання. Україна цього не зробила.

Петро Олещук, політолог:

Не думаю, що цей випадок особливо змінить ситуацію, чи прискорить введення поліцейської місії. Щоб її впровадити, необхідна низка умов. Поліцейська місія – не військова. Вони слідкують за дотриманням порядку і розмежуванням сторін конфлікту, але для цього має бути згода всі суб’єктів процесу, зокрема, й бойовики. Росії ж це не потрібно.

Якщо справді впровадять поліцейську місію, це позбавить Москву ключового засобу тиску на Україну – погроз відновлення активніших бойових дій. Тому її до цього часу й не провадили.

Володимир Огризко, дипломат, екс-міністр закордонних справ:

Лавров днями заявив, що Росія може бути гарантом врегулювання конфлікту, а Київ на двосторонній основі нехай домовляється з бандитами з ОРДЛО. Тоді про яке рішення Радбезу ООН можна говорити? Це все політичні фантазії, які невідомо з якою метою розповсюджуються. Поки РФ не поміняє свої позиції, жодної місії ООН на Донбасі бути не може.

З подвійними стандартами та мораллю треба боротись. Коли йдеться про загибель українських військових, то жертв чомусь не рахують. Ви чули, щоб лунали хоч якісь офіційні заяви з боку ОБСЄ про те, що треба розслідувати вбивства наших військовослужбовців? Такого немає. Це той самий випадок, коли все поділено на біле і чорне. В одному випадку смерть людини (представника ОБСЄ – ред.) стає темою всесвітнього обговорення, а в іншому (Іловайський котел –ред.) – це просто констатація факту.

Наш обов’язок – офіційно вимагати щоразу розслідування усіх злочинів, які відбуваються на Донбасі. Вони мають бути задокументовані, оформлені. Ми ж позиваємось в Міжнародному суді ООН в Гаазі проти Росії. Звинувачуємо її у фінансуванні тероризму. От, якраз всі ці факти вбивств людей і можуть бути доказовою базою терористичної діяльності РФ.

Що ж до запровадження поліцейської місії на Донбасі, то тут є теж певні аспекти, які варто пояснити. Чи потрібно вводити таку місію? Звісно, потрібно. Чим більше там людей, які можуть реально спостерігати за дійсністю, тим менше в окупантів буде шансів на безкарність.  Проте, як у випадку з Радбезом ООН, рішення про таку поліцейську місію ухвалює  Постійна Рада ОБСЄ. Це зібрання всіх членів цієї організації. Якщо хоч один із членів каже «ні», то рішення не приймають. Ми знову повертаємось до початкової точки – РФ рішення заблокує.

Тому можемо говорити про будь-які місії, але реального способу повернути ситуацію в практичну площину за чинних правил, які діють в ООН і ОБСЄ, я не бачу.

Єдине, що можемо нині робити, так це опиратись винятково на власні сили. Ніхто за нас не думатиме. Мусимо максимально швидко перебудовувати армію, запускати економіку. Саме це і залишається після багатьох років наївного вірування у стратегічне партнерство.

Ольга Головка, Романія Горбач