Неспокійні сусіди: чому білоруси та росіяни заходились протестувати
Однак закінчилися акції і там, і там однаково – масовими арештами. У Москві затримали й організатора Навального. Politeka дізналася, чому мітинги у Росії та Білорусі проходили одночасно, що спільного та відмінного вони мали та чи вигідне Україні зростання політичної напруги у цих сусідніх державах.
– Інформаційний простір сьогодні досить відкритий, глобальний. Олексій Навальний закликав виходити на антикорупційний мітинг давно. Можливо, білоруси бачили, що у Москві не бояться. Це й підштовхнуло їх вийти у Мінську. Але особливого зв’язку немає. Опозиційні сили у Білорусі й Росії можуть симпатизувати одна одній, але, мабуть, навіть не контактують. Якщо відкинути конспірологічну теорію про певні сили, які одночасно намагаються вдарити по авторитарних лідерах у Росії й Білорусі, то свою роль зіграла й весна. Люди відчули себе вільнішими. Коментатори, які описували мітинг у Москві, відмічали, що люди почували себе розкуто.
Мітинг у РФ – це вдала робота опозиціонера Навального. Одні говорять, що за ним стоять певні сили, які через нього скидають потрібну інформацію, інші – що це лише його ініціатива. Українці звикли до масштабнішої опозиційної діяльності, але для Росії, де все знаходиться під контролем держави, це смілива робота. Таких як Навальний небагато.
З українськими подіями жодної паралелі немає. Як говорив Кучма: «Україна не Росія». Революційного сценарію там не бачу. У РФ все розвивається по-своєму. Російська влада прораховує дії опозиціонерів на кілька кроків вперед. Загроза революції у них мінімальна.
У Білорусі протестна діяльність не активна. Є активна меншість, яка може протестувати. Але є й більшість, яка не вливається у цей контекст. Як і в Росії, велику кількість людей нинішній стан справ влаштовує. Вони не хочуть змін. Можливо, українцям не зрозуміти, але вони почуваються комфортно. Тому протести у Білорусі ніяких революційних процесів не запустять. Пошумлять та й заспокояться.
У Росії протести можуть бути не одиничним випадком. Навіть увійти в систему. Але це не дійде до рівня, щоб могло охопити всю країну. Влада з цим працюватиме. Для перевороту, революції в Росії потрібний або повний параліч влади, або невміння працювати з проблемами, або їх ігнорування. Перший Майдан в Україні припав на закінчення двох каденцій Кучми. Продовження режиму його не цікавило. Тому спротив був, але до нього не готувалися, не прораховували, не знали як з ним працювати. Під час другого Майдану, якби Янукович був трішки гнучкіший і вчасно звільнив Азарова, розігнав Кабмін, напруга спала б. Але він цього не зробив. У Росії з опозицією працюють грамотніше. Тому протести будуть, але навряд чи вони охоплять всю країну.
– Протести в Російській Федерації не повинні стати для України сигналом, що там щось змінюється й відбувається демократизація. Це не так. Тривають внутрішні суперечки в авторитарному режимі. Протест одних політичних еліт проти інших. Навіть той самий Олексій Навальний має достатньо шовіністичні погляди щодо України. Безперечно, дестабілізація ситуації в Росії нам вигідна, але це не боротьба зі злом.
Опозиція є в будь-якій державі. Інша річ, які вона має можливості. У РФ внутрішня боротьба всередині влади була завжди. Історія Росії – це боротьба оточення навколо авторитара. Вона тривала й за радянських часів між різними угрупуваннями Політбюро ЦК КПРС. Авторитарна система не монолітна. Там також є конкуренція, внутрішні змагання. Мітинги можуть бути їхнім відображенням. Але немає демократичних змагань, коли різні політичні групи мали б доступ до медіа, можливість зустрічатися з виборцями, брати участь у чесних та прозорих виборах.
– Протести у Російській Федерації і Білорусі мали різну мотивацію й логіку. Те, що вони проходили одночасно – збіг обставин.
У Білорусі мітинги опозиції у День Волі відбуваються щороку. Подібне було у різних масштабах і раніше. У Росії ж на неділю було заплановано антикорупційні мітинги за ініціативою Олексія Навального. Він зараз займається своїм розкручуванням як потенційний кандидат у президенти. Також хоче розкрутити ситуацію навколо фільму про російського прем’єра Дмитра Медведєва.
Протести у Білорусі та РФ мають спільні риси. І там, і там зараз досить складна політична й економічна ситуація. Зростає соціальна і політична напруга. Це посилило загальний резонанс навколо цих акцій. Також спільна риса – президенти Володимир Путін і Олександр Лукашенко побоюються копіювання українських майданів у своїх країнах.
У Росії й Білорусі діють авторитарні режими. У Білорусі було багато розмов про умовну лібералізацію та відлигу в стосунках із Заходом. Нині це закінчується. Найімовірніше, буде охолодження. Побачимо новий дрейф Лукашенка у бік Москви.
У РФ до останнього часу говорили навіть про напівавторитарний або сильний президентський режим з ознаками авторитаризму. Реакція на останні акції протесту досить жорстка і може посилити авторитарні тенденції. Факт затримання понад тисячі осіб у Москві – показовий.
Ситуації у РФ і в Білорусі засвідчили, що політична напруга там зростає. Однак Україна у цьому не зацікавлена. Це факт, що чим слабшою буде Росія, як політично так і економічно, тим Україні вигідніше. РФ у режимі гібридної війни протистоїть нам на Донбасі й захопила український Крим. Для нас важливо, щоб противник був слабкіший. Але Україна не має жодних інструментів для впливу на внутрішню російську ситуацію. Всі твердження російської пропаганди та деяких наших проросійських політиків, що нібито Україна робить диверсії, провокації в Росії – дурня. А от російська агентура в Україні працює. Маємо занадто багато підтверджень. Останнє – вбивство екс-депутата Держдуми Дениса Вороненкова.
Заяви Лукашенка, що Україна готувала диверсантів для масових заворушень – це традиційні ігри спецслужб авторитарних держав. Він подібне говорив і раніше. Дуже показові деталі. На кадрах, які нібито доводили причетність України до протестів, показали вилучену символіку батальйону «Азов», але одночасно й символіку антимайдану. При цьому затримали двох росіян. Це докази, що була провокація російських та білоруських спецслужб, щоб звинуватити Україну в нібито підготовці заворушень.
Насправді ж у нас немає зараз інструментів, можливостей та ресурсів впливати на внутрішню ситуацію в Росії та Білорусі. А що ж до останньої, то немає і такого інтересу. Україна зацікавлена у добросусідських, спокійних, стабільних стосунках із Білоруссю.
– Між мітингами в Мінську і Москві не можна провести жодні паралелі, бо у них різні причини. У росіян є очевидна мета щось робити, тоді як в Білорусі це просто акції протесту. В Росії влада не реагує, в Білорусі влада реагує. Спроби стягнути гроші з білорусів припинено, влада реагує на інші протести. Наприклад, справа Куропати (Куропати – лісове урочище на північно-східному кордоні Мінська, де виявлено масові поховання розстріляних наприкінці 1930 – початку 1940-х років. За даними білоруської прокуратури, урочище було місцем розстрілів та поховань репресованих органами НКВС у 1937-1940 роках, – ред). Більше ніж 20 років Куропати були символом боротьби, зокрема і з режимом Лукашенка, адже багато хто не визнавав факт репресій.
Мітинги в Мінську – досить цікавий маркер, влада демонструє Євросоюзу, що вона їх почула.
Що ж до затримань, то тут йде посил суспільству, що влада досить сильна і може реагувати. Росії – що як і були репресивними, так і залишилися, а Європі – що ці затримання – досить лайтовий варіант. Тобто ми не такі злісні. Якщо цього року демонстрантів просто пакували в автозаки, то ще років п’ять тому їм поламали б ноги.
Дмитро Орєшкін, російський політолог:
– На антикорупційному марші в РФ було близько 15 тис. осіб, але, що цікаво, був новий склад. Була здебільшого молодь, для якої такі мітинги – фан. Усе життя вони росли в ситуації, коли їм все брехали. Тому в них таке відчуття, що всі брешуть – і політики, і керівні структури, й опозиційні структури теж. Тому вони займалися іншими справами – футболом, сексом, курили всяку погань, – тобто освоювали навколишній світ.
Ось вони виросли, і раптом починають бачити, що світ влаштований неправильно. До такого їхнього негативного ставлення, пофігістськи характерного для молоді, додаються зрозумілі сюжети Навального. А він молодець, він талановита політична тварина – точно відчуває, на чому зосереджувати напрямок. Ось, дивіться, вам кажуть, що грошей немає, але ви тримайтеся, а 70 млрд рублів звідкись узялися, щоб людина могла купити собі кросівки, побудувати якісь будинки тощо, як, утім, і всі інші опозиціонери. Про це говорять уже років 15, але до людей дійшло тільки зараз.
Путін і його команда тирять на тлі вузької економіки,бо вони проводять курс на монополізацію. Ось ці всі довгі та нудні перерахування – вони нецікаві. Навальний все це відсунув убік і почав говорити простими і зрозумілими словами. Він сказав: «Так, крадуть». Це збігається з відчуттями величезної кількості людей.
Влада, особливо пострадянська, краде завжди. А якщо немає поділу влади і ніхто не контролює, тоді вона краде з подвоєним апетитом порівняно навіть із радянськими часами. Але це розповідь для аналітиків, а не для народних мас.
Навальний сказав: «Так, крадуть», при цьому назвав конкретні цифри і прізвища. Він сформував порядок денний, прийшов із ним до цього молодого покоління, і воно цей порядок прийняло.
Загалом, ситуація змінюється. В тому сенсі, що лідери протесту починають привертати до себе симпатії. Два-три роки тому їх досить успішно дискредитували б по телевізору, сказали, що все це вони роблять за американські гроші.
Зараз про Навального говорять те ж саме. На когось це діє, а на нових людей – ні. Молодь звикла, що по телевізору їм брешуть, а Навальний не бреше, він говорить правду.
Ольга Головка, Галина Остаповець