Заручники або військовополонені: що заважає Україні повернути з «ЛДНР» своїх бійців

Читать на русском
1100пленный

Politeka запитала в експертів, чому на цій війні не діє Женевська конвенція про поводження з військовополоненими, хто має визволити бранців та як реформувати систему звільнення заручників.

Ігор Алєксєєв, волонтер:

– Якщо деякі полонені сидять із 2015 року, то люди, які займаються їхнім звільненням, або нічого не роблять, або роблять це вкрай недолуго і їх давно треба замінити. Держава зараз зайняла позицію: є як є і буде як буде.

Блокада допоможе звільнити полонених. Точної кількості тих, кого тримають у полоні сепаратисти, ми не знаємо. Усім сьогодні вигідна маніпуляція цифрами на свою користь. Одні завищують, інші занижують.

Надія Савченко намагається привернути до себе увагу суспільства доволі нечистоплотно, маніпулюючи цифрами і своїми візитами. Думаю, їй вдасться витягнути кількох полонених. На цьому фоні весь державний апарат і СБУ виглядатиме недолуго. Дуже сподіваюся, що ці поїздки і домовленості Савченко стануть для СБУ певним каталізатором і мотиватором. Вони змушені тепер показувати активність своєї роботи на фоні Савченко.

Зацікавленість у звільненні чи обміні полонених є взаємною. Йдеться про «всіх на всіх». Вони не можуть домовитися в контексті ваги конкретних осіб. У «торгах» одного офіцера не готові міняти на солдата. Блокада однозначно є мотиватором для української влади. Сепари не настільки вмотивовані. Факти, що там сидять наші воїни з 2015 року, є холодним душем для українців. Для багатьох – це шок.

Списки полонених і доступ до такої інформації були закриті рік чи півтора тому. Перш за все це було зроблено з метою захистити тих, хто перебуває в полоні. Аби їм не нашкодило це, щоб сепаратисти не могли відстежити через соцмережі приналежність полоненого хлопця до націоналістичних організацій. Хоча, як показує життя, ідентифікувати особу того чи іншого полоненого, не є великою проблемою.

Доводилося спілкуватися з людьми, які проходили через полон сепаратистів. Була така ситуація з бійцями «Світязя». У полон потрапив мій близький товариш. Його обміняли на сепаратиста більш як рік тому. Тоді обмін полоненими відбувався на напівволонтерському чи офіцерському рівні. Коли керівники домовлялися між собою: «Міняю трьох твоїх на трьох моїх». Зараз такого нема. Усе централізовано і цілком у руках СБУ.

Сергій Акимович, начальник Штабу блокади торгівлі з окупантами:

– Цьогоріч питанням визволення полонених майже ніхто не займався. Зараз нам потрібно все робити заново. Чіткої інформації, окрім Міністерства оборони і Нацгвардії, з інших структур нема. Цифри щодо полонених відрізняються. Бо не зрозуміло, кого взагалі вважати полоненими, а кого – заручниками. Півтора року ніхто не вів спільної статистики.

Нема правового механізму обміну полоненими. За законодавчою базою України, якщо в нас відбувається АТО, отже, маємо не полонених, а заручників терористів. Це ускладнює процес звільнення. Не виписано нормативно-правову базу, як у разі з військовополоненими, нема конвенцій та міжнародних угод. Якби в нас називали речі своїми іменами і визнали, що триває війна, усі б наші хлопці автоматично перейшли б у статус військовополонених. Там уже інший механізм працює, набувають чинності конвенції і міжнародні угоди. Починає діяти Женевська конвенція про поводження з військовополоненими.

Раніше обмінами малих груп полонених займалося СБУ. Зараз таке враження, що в них нема часу на це, вони натомість займаються торгівлею.

Доля кожної людини є важливою. Треба ратифікувати Римський статут (необхідний для звернення до Міжнародного кримінального суду в Гаазі, – ред.). Тоді б терористи не тримали наших громадян по два роки, бо знали, що за це доведеться відповісти, адже військові злочини не мають терміну давності. Але хто це має зробити? Наш парламент – це зборище корумпованих людей, які займаються своїм бізнесом на крові наших борців.

Треба ухвалювати закон про окуповану територію. Коли ми це зробимо, то в обмін полоненими втрутиться купа міжнародних організацій, «Червоний хрест» та інші гуманітарні місії. Це значно прискорить процес.

Цві Аріелі, військовий інструктор:

– В Ізраїлі, коли йдеться про обмін полоненими, сторони навіть не зустрічаються одна з одною. Перемовини тривають за участю міжнародних посередників. Зазвичай це хтось з європейських держав. Часто німці. Тобто ті, у кого хороші відносини як із Ізраїлем, так і з арабськими державами. Вони навіть не зустрічаються між собою. Посередник лише бігає між ними. Такі перемовини тримають у таємниці. Розголошення не дуже добре для звільнення полонених. Ніхто не повинен знати, як відбувається перемовний процес.

Абсолютно не зрозуміло, чому в Україні цим займаються народні депутати. Невже це уповноважений орган зі звільнення полонених? Повинні бути спеціалісти для ведення перемовин. Не знаю, чи варто переносити ізраїльський досвід на Україну. Бо треба спочатку знайти посередника, якому б довіряли обидва боки.

Звільненням полонених має займатися орган із чітко прописаними повноваженнями, який матиме доступ до всієї інформації. Він може працювати в рамках СБУ чи Міноборони. Тоді ми зможемо оцінювати, наскільки ефективні його дії.

Коли цим займаються всі підряд, ні до чого хорошого це не приведе. Це не може бути депутат, обраний від якоїсь партії. Це нонсенс. Цим узагалі не повинен займатися політик. У нас цим зараз займаються абсолютно випадкові люди.

Варто враховувати цінність людського життя для кожної зі сторін. В Ізраїлі кожен полонений обмінюється, не важливо на яку кількість. Був гучний випадок, коли ізраїльського військового, капрала Шаліта, який провів у полоні п’ять років, обміняли на 1 тисячу палестинських в’язнів. Обмінювали і мертві тіла на сотні полонених. Кожного солдата намагаються витягути з полону, і не важливо, скільки для цього треба звільнити ув’язнених. Зокрема, це вважається слабкістю Ізраїлю. Знаючи про це, вороги та різні терористичні організації намагаються захопити хоча б одну людину, щоб у такий спосіб потім звільнити своїх полонених.

В Україні, як і в Росії, і псевдореспубліках «ЛДНР», цінність людського життя невисока. Україна не намагається витягувати своїх полонених за будь-яку ціну. Для українського суспільства це не настільки важливо. 95% людей навіть не знають імен полонених. В Ізраїлі кожен громадянин знає імена людей, які перебувають у полоні. Ця справа хвилює всіх і кожного.

Яна Романюк


Телетайп: чи є життя після «нормандського формату»?

Телетайп: синопсис четвертого сезону прямоефірного серіалу «слуга народу»

Телетайп: рейтинг влади падає, терміново пора політично дорослішати

Телетайп: наїстися політики до завороту мізків

Телетайп: теорія повітроплавання стосовно української політики

Телетайп: про володаря доль Володимира В’ятровича та кнопочку на тім’ячку

Телетайп: «колишніх» з їх схемами треба карати, а не наслідувати!

Телетайп: баланс між США і Китаєм – ключ до реального миру на Донбасі

Телетайп: невигадані сюжети для продовження серіалу «Слуга народу»

Телетайп: індульгенція Зеленському, ренегат Порошенка і Портнов як професор юридичного свавілля

Телетайп: «Слуга народу» нависає над країною, як колись КПРС

Телетайп: оглядини Зеленського в Європі, «непонятки» в Мінську і «ударні» метання Кличка

Телетайп: слідом за ситуаційною кімнатою Порошенко може поцупити і київське ППО?

Телетайп: екіпаж яхти «біда» набраний і готовий до кругосвітньої регати?

Телетайп: президент Зеленський в приймах у олігархічної системи

9 травня: історія проти істерії

Ціна 9 травня – вічна військова травма

Парад цинізму: як день скорботи перетворили на свято

Телетайп: зв’язка «Порошенко-Путін» проти президента Зеленського?

Показати ще