Судовий аспект гібридної війни: шанси і ризики

У західній цивілізації, яка склалася навколо Риму, судять за законом. Тобто якщо хтось поцупив пиріжок з полиці, то для західного суду не має значення, багач це зробив або бідняк, і з якою метою — поснідати або з хуліганства: обидва повинні отримати однакове покарання за статтею закону. Причому у складних випадках суд спиратиметься на попередні рішення — суд за прецедентом.

У східній — константинопольській — цивілізації, з якої насилу виривається Україна, суд спирається на поняття справедливості. Тобто в разі пиріжка, враховується матеріальний стан злодія, чи рятувався він від голодної смерті або був ситий, суспільна значущість правопорушника тощо. У результаті при чесному суді розпещений багач і голодний бідняк отримають різні покарання. І будь-які прецеденти — лише додаткова інформація.

Зрозуміло, ці розбіжності узагальнені, і є купа нюансів.

Важливо, що суд ООН у Гаазі, який розглядає позов України до Росії — західний, і спирається на закон. Не на здоровий глузд і очевидні факти, що кричать про агресію Росії проти України, а саме на юридичну процедуру. Без урахування цього неможливо зрозуміти перспективи нашого позову.

Так ось, є всього три конвенції (процедури, відповідно), які визнають і Україна, і Росія: з морського права, із протидії фінансуванню тероризму та щодо припинення расової дискримінації. Тобто асортимент у цьому ООНівському закладі, як у совковій студентській їдальні.

Позов із морського права наш МЗС запустив окремо у спеціалізований арбітраж. Тому в суді ООН розглядаються фінансування тероризму і расова дискримінація.

Але, перш за розгляд по суті вирішується питання підсудності. Тобто вивчається, чи зробила Україна всі кроки, чи провела всі перемовини, щоб вирішити проблеми, що виникли, у суді. І збереження дипломатичних відносин з агресором грає проти нас. Бо при їхньому розриві Україні для перемовин з Росією довелося б залучити посередника. А значить, з’явилася б незалежна третя сторона, до чиїх показань суд міг прислухатися.

Але сподіватимемося, що список звернень та офіційних нот нашого МЗС високий суд задовольнить. І наші позови будуть прийняті до розгляду.

З конвенцією про расову дискримінацію все прозоро: Україна наполягає, що серйозні утиски кримських татар і українців почалися саме після 2014 року. Так воно і є, але хиткість юридичного ґрунту в наявності.

Оскільки Росія устами її європейських адвокатів має намір розповісти суду, що із правами людини в них узагалі складності. Суверенна демократія, вставання з колін, бюсти, що мироточать. Тому утискають без розбору національності — і українців, і киримли, і росіян, і бурятів, і навіть чеченців.

А щодо саме кримських татар, недоімперія почне косити, що доля їхня завжди була важка — від Сталіна до Януковича, а не після анексії.

Суд ООН не займається питаннями моралі та совісті, тому подібні цинічні аргументи цілком можуть бути їм прийняті.

Щодо фінансування тероризму: тут головну роль відіграє «сумлінність намірів». Тобто Україна повинна надати докази того, що російська сторона знала, що її озброєння бойовиками Донбасу буде використано проти мирних громадян. Бо вбивати військових, у цьому разі військовослужбовців української армії — це інший злочин, а не тероризм. І під розглянуту конвенцію, на жаль, не підпадає — процедура, так її розтак!

Розумієте, ми повинні переконати суд, що перекидаючи в Україні «Бук», Росія усвідомлювала, що буде збито не військовий літак, а саме цивільний, на кшталт рейсу MH17.

І так далі за всіма пунктами.

До того ж Росія може визнавати фінансове, економічне, культурне та будь-яке інше підживлення ОРДЛО. Але всі факти, що очевидно підпадають під визначення тероризму, Росія спробує приписати Україні. Обстріл житлових кварталів Маріуполя, розстріл автобуса у Волновасі, авіаудар по будівлі обладміністрації Луганська… Розумієте, неминучі ексцеси війни агресор змішуватиме з нахабною брехнею у пропорції 1 до 1000.

До речі, шахти з озброєнням на Донбасі є. Лишень це соляні шахти на нашій території, і зберігається в них стрілецька зброя часів Другої Світової. Так що виступ російського «спадкоємця Чуркіна» в Гаазі — не марення, а підла маніпуляція.

Чи здатний суд ООН відокремити зерна від плевел? Відверто кажучи, я взагалі не впевнений, що він коли-небудь стикався з такою єзуїтською лінією захисту.

Але і це ще не все. Згадайте так званих «українських диверсантів», затриманих ФСБ у Криму. Ще є наші розвідники, які потрапили в полон. На жаль, під тортурами в них можна отримати будь-які свідчення. Зокрема, і про нібито підготовлювані Україною терористичні акти.

Путінському режиму не звикати. Так що ФСБшники можуть підірвати житловий будинок хоч у Криму, хоч на Донбасі, хоч у Ростові. І притягти моторошне відео з жертвами і руйнуваннями в суд ООН разом із «показаннями українських диверсантів» на «підтвердження», що це Україна займається тероризмом. А недоімперія — чистенька і пухнаста! І взагалі, у Росії та України товарообіг під мільярд доларів — які тероризм і дискримінації…

Наші представники в Гаазі готові до подібного повороту подій? А варто було б.

Тепер про ціну питання.

Суд триватиме роками. Тому під перемогою України слід розуміти прийняття судом у Гаазі так званих забезпечувальних заходів на період процесу. Мова про судову вимогу припинити постачання зброї на Донбас, скасувати заборону кримськотатарського Меджлісу і подібні заходи, які не дають ситуації погіршуватися. Таке рішення може бути прийнято за місяць-два.

Війна, що триває проти нас, — гібридна. Зрозуміло, що невигідні їй вимоги суду недоімперія не виконає. Але сам факт стане потужним інформприводом, який українська дипломатія зможе використовувати для тиску на агресора і, головне, на наших західних партнерів. А значить, санкції, які «лише зміцнюють Росію», але вона, немов малахольна, наполягає на їхньому знятті, будуть подовжені. І можна грати на їхньому розширенні.

Але якщо суд ООН відмовиться розглядати наші позови або не ухвалить жорстких забезпечувальних заходів, то це біда. Пропагандистська машина РФ роздує це, як жабу на соломинку. Вона зарядить усіх своїх агентів впливу в Європі, які піднімуть вселенське виття, і санкції виявляться під серйозною загрозою.

І не лише санкції. Навіть натяк на те, що Україна здійснює терористичні дії, легітимізує російську агресію. З усіма наслідками, що випливають для суверенітету України.

Росія пішла на суд лише тому, що впевнена в перемозі. Упевнена, що зможе виставити пропаганду за докази і зманіпулювати судом на свою користь. І лише тому за великі гроші найняла сильних юристів із Великобританії, Франції, Німеччини.

Але Україна чинить абсолютно правильно, нарешті починаючи активні дії в міжнародній сфері. Нам життєво потрібна наступальна тактика, при всьому розумінні викладених складнощів. Бо наша справа — права, а лише сподіванням на Захід і торгівлею з агресором війни не виграти.

Однак і наші дипломати, які сьогодні купаються в суспільній увазі, повинні пам’ятати, що на війні, як на війні. На гібридній, зокрема. Бо відмовка «ми намагалися, але…» тут категорично не працює.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, для Politeka