Сирійський зв’язковий: чому в Путіна не ладяться перемовини з Іраном і Штатами

Публічні удари йдуть із боку Тегерана, а Москва поки намагається відмовчатися, щоб взаємні докори не переросли на справжню ворожнечу.

Американські проблеми

У Москві явно не очікували швидкої атаки на проросійських діячів в оточенні Трампа. Поспішна відставка радника президента з національної безпеки Майкла Флінна – це щось набагато більше, ніж відомчі розборки всередині адміністрації. Йдеться про фігуру, на яку в Першопрестольній покладали навіть не великі, а дуже великі надії. Ймовірно, для цього були певні підстави, інакше важко пояснити інтенсивний обмін думками між ним, московськими співрозмовниками і російським послом у Вашингтоні ще до офіційного призначення.

Тепер ключова фігура в досягненні якогось взаєморозуміння між Москвою і Вашингтоном пішла у відставку через втрату довіри. Саме формулювання свідчить про те, що проросійське, при умовності цього терміну, оточення американського президента стрімко втрачає вплив. Навіть призначення на посаду людини, подібної Флінну, не змінить тренд, що намітився.

Тепер під ударом виявляється колишній керівник передвиборчого штабу Трампа Пол Манафорт. Американські спецслужби вивчають його російські контакти, серед яких, як вони підозрюють, були розвідники. Скандал розростається і це змушує Трампа змінювати свою позицію щодо Росії.

З НАТО теж нічого хорошого. Очікувалося, що американський президент втратив інтерес до Альянсу і це дасть можливість Білокам’яній успішніше вести політику підриву єдності блоку.

Альянс залишається наріжним каменем для США і всієї трансатлантичної спільноти, – заявив міністр оборони Джеймс Меттіс. – НАТО переживає трансформацію, завжди адаптується до викликів безпеки. У цьому немає нічого нового. Може бути, темпи змін трохи підвищилися, але ми можемо впоратися з цим.

Наступний удар завдав прес-секретар Білого дому Шон Спайсер. За його словами, Трамп вважає, що Росія повинна повернути Крим Україні, що ставить жирний хрест на зміні американської позиції щодо України. Навіть якщо жодних практичних дій, принаймні, щодо Криму і не буде, нинішній стан фіксується. Це категорично не влаштовує Москву, бо зараз у неї виникає все більше проблем із Сирією та Іраном. І найголовніше, немає чіткого уявлення, як їх вирішувати.

Сирійські проблеми

Турецькі війська і курдські загони оточили із трьох боків місто Ель-Баб. З півдня підійшли підрозділи урядової армії Сирії. Як повідомляють турецькі ЗМІ, ісламістів фактично витіснили з міста на околиці і, швидше за все, вони будуть змушені піти з нього. За планами Анкари, потім турецька армія почне розвивати наступ на Ракку, що ніяк не відповідає намірам Дамаска і Тегерана. Ймовірно зіткнення турецьких військ і армії Асада. Сирійський президент вважає, що Туреччина зробила агресію проти його країни і тому він має повне право її захищати. Цей факт ставить Москву у складне становище, бо суперечить співпраці з Анкарою, що намітилася.

Турецький лідер Ердоган не приховує друге завдання, яке вирішує його армія на півночі Сирії. Для нього боротьба з курдами набагато важливіша за настання на ісламістів.

Конфігурація фронту така, що наступати на Ракку турецькі війська змушені будуть через райони, контрольовані курдами. Ризик збройного конфлікту великий. Турецькі війська ризикують опинитися під подвійними ударами як із боку ісламістів, які відступають, так і курдських загонів. І ще невідомо, що небезпечніше.

З самого початку здійснення операції «Щит Євфрату», Ердоган заявляв про бажання встановити контроль над містом Мембідж і тим самим припинити можливість територіального об’єднання курдських анклавів на півночі Сирії. Точно також зрозуміло, що курди усіма силами будуть домагатися об’єднання своїх територій і не зупиняться перед озброєним протистоянням із турецькими військами.

Тут Ердоган може зіткнутися з Вашингтоном, який патронує курдів, і Москвою, яка не хоче втрачати вплив на них.

І США, і Росії доведеться робити непростий вибір. З одного боку, Туреччина – союзник Вашингтона в НАТО. З іншого боку, курди надавали серйозну підтримку антиіділовській коаліції, наступаючи на ісламістів в їхньому далекому тилу і відтягуючи з Іраку сили ІД. У будь-якому разі конфлікт усередині коаліції послабить тиск на ІД і затягне звільнення Мосула і Ракки.

У Москви ситуація не краща. Вона підтримувала курдів в Іраку і Сирії. Особливо посилилася ця підтримка в період гострого протистояння з Анкарою через збитий російський винищувач. Коли настало потепління, Кремль вважав за краще на цій болючій темі не зупинятися і навіть не наполягав на участі в перемовинах в Астані найавторитетніших курдських організацій, яких у Туреччині вважають терористичними.

У такій обстановці Москва почала тактичне маневрування, щоб хоча б тимчасово залучити курдів на бік Асада. Як повідомляє сирійська преса, турецька авіація бомбила позиції курдських загонів на півночі Алеппо. На заході від міста Мамбідж, який захопили турецькі війська, курди створюють систему інженерних загороджень і траншей із метою не допустити подальшого турецького наступу.

У турецьких генералів є план наступу на місто Аазаз на півночі провінції Алеппо, який поки контролює ІД. І є в них підозри, що сирійська армія і курди спробують захопити місто раніше.

Турецьке інформаційне агентство Аnadolu повідомляє, що на авіабазі Хмеймім при російському посередництві відбулася зустріч офіцерів армії Асада і лідерів курдських повстанців YPG. Обговорювалися заходи щодо протидії намірам Туреччини розширити зайняту в Сирії територію.

На цьому тлі промовистою стала заява сирійського президента Асада в ефірі радіостанції «Європа-1» про контакти із французькими спецслужбами.

«Той факт, що в нас немає дипломатичних відносин із Францією, не надто проблематичний, – сказав він. – У нас є інші канали зв’язку, ми підтримуємо непрямі контакти із французькими спецслужбами».

Париж завжди мав чималу підтримку в Сирії і активність його в цьому напрямку також може стати вкрай неприємним сюрпризом для Москви. Навряд чи Асад оприлюднив цю інформацію просто так. У наявності спроба розширити коло учасників майбутніх перемовин із сирійської проблеми. Такий розвиток відбудеться за рахунок когось. Тегеран навряд чи постраждає, надто вже від нього залежить Асад. Значить, потіснитися доведеться Москві.

Іранські проблеми

Те, що відбувається у США і Сирії, має пряме відношення до складнощів у відносинах Москви і Тегерана.

Як повідомляє газета The Wall Street Journal, американська адміністрація веде перемовини про створення військового союзу арабських держав проти Ірану. Поки коло ймовірних союзників включає Саудівську Аравію, Об’єднані Арабські Емірати, Єгипет, Йорданію з можливим приєднанням інших країн у майбутньому.

Союз передбачається вибудувати за аналогією з НАТО за принципом колективної оборони: напад на одного з учасників сприйматиметься, як атака на всю організацію.

У своєму функціонуванні союз спиратиметься на США і обмінюватиметься розвідувальною інформацією з Ізраїлем. Більшого подразника для Ірану неможливо і придумати. Хоча формально ні США, ні тим паче Ізраїль у союз не входитимуть і брати участь у наземних операціях не зобов’язані.

Антиіранські елементи в американській політиці наростають і тим самим змушують Росію робити непростий вибір. Він ускладнюється іранською політикою, яка все частіше ставить Москву в незручне становище.

Нещодавно спалахнув відкритий скандал. У Тегеран для перемовин мала вирушити російська делегація на чолі з віце-прем’єром Дмитром Рагозіним. На ймовірних перемовинах мали обговорюватися питання військово-технічного співробітництва. Проте візит зірвався буквально останньої хвилини.

Причиною, як кажуть у Москві, стало оприлюднення іранською стороною факту прильоту делегації і проведення перемовин. Річ у тім, що Москва просила зберігати конфіденційність, але в Тегерані начебто порушили домовленість.

Другий акт російсько-іранських складнощів розігрався услід за цим. Як повідомляє телеканал Fox News, до Москви таємно прибув командувач підрозділом «Кудс» у складі Корпусу вартових ісламської революції генерал Касем Сулеймані. Згідно з резолюціями ООН, йому заборонено залишати територію Ірану. Але, схоже, що в Москві вирішили порушити цю заборону.

У світлі планів зі створення військового союзу арабських держав проти Ірану не дивно, що в Тегерані хотіли б зрозумілішої позиції Москви щодо двосторонніх відносин і щодо діалогу з Вашингтоном.

Загалом вузол сирійських проблем має тенденцію розростатися. Жодної розрядки зі США в найближчому майбутньому не передбачається, навпаки, з’являється все більше ознак подальшого погіршення російсько-американських відносин.

У таких умовах Москві вигідно посилювати співпрацю з Іраном. Однак це вкрай складний і примхливий партнер. Явно проглядається бажання Тегерана зайняти панівне становище на Близькому Сході і, якщо не витіснити Росію з Сирії, то, принаймні, відвести їй роль молодшого партнера.

Зрозуміло, що з цим у Москві не погодяться, але вибір у російських можновладців невеликий. З Трампом не дуже виходить, з Іраном теж не дуже складається. Знову Кремль залишається на самоті. Не можна сказати, що в гордій.

Юрій Райхель

Фото: kremlin.ru