Хвороба Асада та тінь військового перевороту над Сирією

Повідомляють, що Асад провів 31 січня зустріч із постраждалими від кризи представниками промислового сектору міста і провінції Дамаск. На трьох фотографіях, зроблених під час зустрічі, обличчя Асада важко розгледіти. У Twitter на відео Асада, який тисне руки жінкам, видно зі спини. Після трьох секунд ролика зображення починає гальмувати, потім з’являється повідомлення, що відео неможливо подивитися. Інакше кажучи, спростування чуток про хворобу Асада нічого не спростувало. Навпаки, їх стало ще більше. З відомих обставин стан здоров’я Асада має конкретне геополітичне і військово-стратегічне значення в політичному і географічному трикутнику Дамаск-Москва-Тегеран.

У Дамаску

Повідомлення про хворобу і навіть отруєння сирійського президента з’явилися ще минулого року. Вони не підтвердилися, а нові повідомлення на цю тему зустріли з відомим скептицизмом. Проте зникнення Асада з публічного простору, навіть якщо воно пов’язано з міркуваннями безпеки, неминуче було приводом для подібних висловлювань.

Із географічних та історичних причин найбільше пише про ситуацію в Сирії ліванська преса. Газета Аl-Mustaqbal іще 28 січня писала про госпіталізацію Асада, у якого стався ішемічний інсульт. Аналогічні повідомлення з’явилися в газетах Al-Diyar dail і Asharq al-Awsat daily. Відзначимо, що останнє видання входить до Саудівської дослідної та маркетингової групи. Провідні позиції у списку її власників займає сім’я принца Ахмеда бен Сальмана, що володіє більше ніж 30% акцій. Це єдина з арабських газет, яка має своє бюро в Ізраїлі. Це досить інформоване видання, авторитетне не лише в арабському та мусульманському світі (друкується в Лондоні, Марселі, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Касабланці, Каїрі, Дубаї, Бейруті, Ер-Ріяді, Джідді та Дахрані).

Дещо пізніше телеведучий катарського телеканалу Al Jazeera Фейсал аль-Касем написав у Twitter, що Асад «прикутий до ліжка, але не в комі», «згідно з нашими джерелами, він погано бачить лівим оком».

Як повідомляє портал Timeturk, арабська журналістка Вісамела Хурра опублікувала в мережі запис телефонної розмови з представником шпиталю Шам, де, ймовірно, перебуває президент Сирії Башар Асад. У розмові з нею доктор відповів, що «всі лікарі знають, що за хворого сюди привезли», але не можуть надавати інформацію про здоров’я президента.

Телеканал «Аль-Арабія» з посиланням на французьке видання Le Point повідомляє про чутки, згідно з якими Асад убитий або важко поранений його ж охоронцем – іранцем Мехді аль-Яакубі, який вистрілив президенту в голову.

Чуток стає багато, вони знаходять як прямі, так і непрямі підтвердження, тому спростування офіційного агентства SANA, що «це брехня, що є лише в світі фантазій, і її мета — підняти упалий моральний дух (ворогів Башара Асада — авт.), не може викликати нічого, крім презирства і сміху», воно нічого не спростовує.

Останнє повідомлення заслуговує на увагу незалежно від того, був постріл чи ні. Є всі ознаки наростання напруги у взаєминах у трикутнику Дамаск-Москва-Тегеран.

Чутки про хворобу Асада з’явилися у зв’язку з повідомленнями про спробу проіранського перевороту, начебто вчинену братом президента Махером.

«Терміново! Зараз у Дамаску (30 січня, — ред.) проходять зіткнення між силами Махера Асада, якого підтримує Іран, і силами Алі Мамлюка (директор Головного управління безпеки, — ред.), підтримуваного Росією, – написав на своїй сторінці в Facebook відомий опозиційний активіст Мухаммад аль-Хусейн. – Російські елітні підрозділи в уніформах військової поліції б’ються з іранськими силами…»

За іншими повідомленнями, російські підрозділи оточили президентський палац, щоб завадити приходу Махера до влади.

Про те, що в Дамаску розгортається боротьба між проросійськими і проіранськими силами, відкрито почали говорити ще наприкінці минулого року. Почастішали випадки, коли російських офіцерів бійці «Хезболли» не пропускали в деякі міста. Більш того, загони проіранської міліції часто залишали позиції без узгодження зі своїми російськими союзниками. Або навпаки – з’являлися там, де їх за планом не мало бути.

Як заявили в німецькому офісі опозиційного видання «Медіацентр Алеппо», в сирійській столиці відкрито діє російська військова поліція, укомплектована переважно бійцями чеченського спецназу. Більш того, її спішно виводять з Алеппо і переводять до Дамаска. Можна припустити, що це невипадково. Мабуть, ситуація в сирійській столиці змушує Москву вживати екстрені заходи. Небезпечні при цьому не стільки опозиціонери й ісламісти, скільки противники усередині столиці та в оточенні Башара Асада.

У Тегерані

Незалежно від того, чи справді в Дамаску була спроба військового перевороту, стосунки Москва-Тегеран істотно охололи. Воно й зрозуміло. Вашингтон має, на думку іранських лідерів, дедалі агресивнішу та проізраїльську позицію. От в іранській столиці не і забарилися з відповіддю.

Як передає агентство Nasnim, командувач ВПС і Військово-космічними військами Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) і бригадний генерал Амір-Алі Хаджізаде заявив, що Іран готовий застосувати «ревучі ракети» проти ворогів країни. Нещодавно пройшли навчання КВІР із застосуванням ракетних комплексів і засобів ППО. Здійснено випробувальний запуск крилатої ракети типу «Сумар», здатної доставити ядерний заряд на відстань до 3000 км.

У Вашингтоні відреагували досить жорстко і на найвищому рівні. Президент Трамп не залишив сумнівів, що політика щодо Ірану переходить у стадію стримування.

«Він (Іран, — ред.) нас не поважає, – заявив Трамп. – Вони всюди розсилають гроші та зброю. Це терористична держава».

Ключовим союзником тепер буде Ізраїль. Велику червону ганчірку для Тегерана знайти складно.

Розуміючи, що протистояння з США буде у всіх сферах, Іран прагне якомога швидше і сильніше закріпитися передовсім у Сирії.

Не встигли висохнути чорнила під угодою Дамаска і Москви про військово-морську базу в Тартусі, як представники військового керівництва Ірану заявили про плани створення постійних баз для свого флоту в Середземному морі. З огляду на шиїтсько-сунітську ворожнечу, наразі може йтися лише про Сирію. Іран активно шукає можливість у майбутньому створити свої військово-морські бази на березі Середземного моря не лише  в Сирії.

Іранській базі в Сирії не дуже потрібно сусідство російської. І річ не в банальному розділі території, це найлегша справа, а в політичному впливі Москви на сирійське керівництво і президента Асада зокрема. У Тегерані давно підозрюють його в занадто лояльному ставленні до Росії. Звісно, на користь цього відіграють історичні фактори, оскільки саме СРСР тривалий час був постачальником зброї для сирійської армії, а зараз Росія продовжує це робити, хоча і не в таких масштабах.

З другого боку, вже кілька років саме Іран є фінансовим і матеріальним донором режиму Асада, допомагає йому бійцями КВІР і шиїтською міліцією, починаючи від «Хезболли» і закінчуючи так званими добровольцями з Афганістану, Іраку і Пакистану, яких озброює і утримує Тегеран.

За таку допомогу в Ірані розраховують на цілковите домінування в Сирії і не хочуть ділити його з Росією, яку не вважають союзником. Навпаки, Москву підозрюють у бажанні налагодити відносини з Вашингтоном і змовитися з ним із приводу обміну Сирії на свій вплив на пострадянському просторі та навіть у Східній Європі, особливо на Балканах.

Другий елемент підозрілості іранського керівництва до Москви – в неформальних домовленостях Росії та Ізраїлю. Французьке видання Intelligence online повідомило про особливості секретної угоди між Росією та Ізраїлем, яка стосується так званого кодексу поведінки в небі Сирії. Російська пропаганда постійно висловлюється про дії коаліції на чолі з США в Іраку і Сирії, але не реагує на удари ВПС Ізраїлю по позиціях бойовиків «Хезболли» на півдні Сирії. Для іранського керівництва це дуже підозріло, оскільки в будь-який момент слідом за однією угодою можуть бути й інші. Зокрема і у військовій сфері.

Усе це змушує Тегеран діяти в Дамаску швидко і рішуче. Зараз основним завданням стає нейтралізація або істотне зменшення російського впливу, зокрема за допомогою зміни персон на вершині влади. Цілком може бути, що іранське керівництво дійшло висновку, що Башар Асад не цілком відповідає завданню збереження і поглиблення проіранського курсу, тому його слід поміняти на іншого. Наприклад, на його брата Махера.

У Москві

Кремлю доводиться вирішувати в Сирії комплекс завдань. Військова складова зараз відходить на другий план. Зрозуміло, що активність Ірану й очевидні спроби витіснити або серйозно послабити позиції Росії не є секретом. Більш того, в Москві усвідомлюють, що присутність у Сирії значної кількості іранських військ і шиїтської міліції разом із бійцями «Хезболли» дає Тегерану можливість серйозно впливати на розклад сил у Дамаску. Два батальйони чеченського спецназу не в змозі чинити серйозний опір під час реальної спроби державного перевороту. Найімовірніше, її не було, але той, хто має очі, повинен побачити і зрозуміти, хто в сирійському будинку справжній господар, а хто повинен відчувати себе квартирантом.

Москві доводиться обирати між ефемерними можливостями про щось домовитися з Вашингтоном і зміцненням відносин із Тегераном. Дуже може бути, що оберуть саме другий варіант. За принципом a feather in the hand is better than a bird in the air — перо в руці краще, ніж птах у небі. Політика Трампа викликає у російського керівництва дедалі більше питань. Його реакція на зауваження ведучого телеканалу Fox News Білла О’Райлі про Путіна («І у нас багато вбивць, думаєте, наша країна така вже безневинна?») не наводить на думку про швидку розрядку у відносинах двох країн.

Є ще одна складова, яка змушує Москву обрати Тегеран — статус Каспійського моря і проникнення Ірану в Центральну Азію, зокрема в етнічно близький Таджикистан. Складність ситуації там змушує Кремль бути подвійно обережним і не плодити ворогів, де їх у нього і так достатньо.

Яким би не був стан здоров’я Асада, очевидно, що зацікавлені гравці, як всередині Сирії, так і поза нею, будують плани на період його відходу від влади. Як добровільного, так і не дуже. Поки Іран не витіснятиме відверто Росію, але зробить усе, щоб обмежити її можливості та вплив до мінімуму. Після того, як досягнуть хоч якогось врегулювання, витіснення Росії відбудеться швидко і одним рухом. Найголовніше, що зашкодити цьому Москва не зможе, оскільки залишиться зовсім без союзників. Туреччина їй не помічник. Вона сама хоче відірвати частину Сирії, приборкати курдів, тим самим завадити Ірану створити коридор до Середземного моря. Навіщо їй Росія?

Із США домовитися не вийде, оскільки позиції Москви, не лише на Близькому Сході, відверто слабші за позиції інших гравців.

Ось чому Кремль отримує результат, про який попереджали відразу після втручання в Сирії. Об’єктивно Росія зіграла на користь Ірану. Що вона отримала натомість, залишається великим питанням.

Юрій Райхель

Фото AFP