Легенда про «кіборгів» чи невдала військова операція – чим була оборона ДАП

Оборона ДАП тривала 242 дні. У боях ми втратили понад 100 воїнів. Захисників аеропорту самі сепаратисти прозвали «кіборгами» за стійкість і силу волі. З критичними запасами зброї, води та їжі вони до останнього тримали позиції.

З плином часу один із найуспішніших боїв за стратегічний об’єкт пробують перевести у ряд невдалих бойових операцій. Politeka запитала в експертів, чи варто було захищати аеропорт до останнього, чи можемо віднести бої під ДАП до успішних військових операцій та чому не маємо права забувати про легендарних «кіборгів».

– 9 грудня 2014 року був наказ про перемир’я. Я вже сам їхав до аеропорту 12 грудня через блокпости сепаратистів. Ми не знали, дістанемось до нього чи ні. Усі пам’ятали, як було це в Іловайському котлі. Теж давали «зелену дорогу», але не всі хлопці доїхали. Ми прямували туди, щоб поміняти пацанів, які сиділи без води і пили талий сніг, який капав із другого і третього поверхів, де трупи лежали. Іншого виходу не було.

Під час перемир’я сепаратисти скористалися ситуацією, зайшли в підвал й замінували колони. Заклали багато динаміту і вибухівки. Перед нами бігали із гранатометами, по нас стріляли, а нам не можна було відкривати вогонь у відповідь. Коли їхні танки почали бити по аеропорту, треба було нашій артилерії працювати. Не дозволили, бо перемир’я.

Ті, хто каже, що не треба було тримати аеропорт, наполовину праві. Звісно, ніхто не хотів там зазнавати втрат. Якби здали позиції одразу, то які б це були «кіборги»? Про них би навіть ніхто не згадував. Це підтримувало дух нашої нації. Супротивник зазнав колосальних втрат. Поки що навколо аеропорту ситуація стабільна. Хлопці досі займають позиції на околицях. Нема наказу наступати. Якби був, сепаратисти вже давно утекли б під російський кордон.

Хлопці хочуть звільняти свою землю. Але на окупованих територіях залишається багато українців. Якщо наступатимемо піхотою, без підтримки артилерії, то зазнаємо великих втрат. Було б добре, щоб заворушились трохи мізки українців, які зараз живуть під «ЛНР» і «ДНР», якби вони почали підніматися, це був би оптимальний варіант.

Ніхто не хоче сценарію, як у Сирії. Бачите, як там авіація працює і дітей витягують з-під завалів. Артилерія тут працювати не може, бо густонаселені райони. Село на селі, місто на місті. Ми ж не рівнятимемо із землею ті міста, щоб вибити звідти сепаратистів.

Там уже нема особливо з ким воювати. Не так багато тих бойовиків залишилося. Сидять кілька ватажків, які охороняють заводи, які ще не порізали і не встигли вивезти до Росії. Просто хочуть ще трохи нажитися. Гляньте на Світлодарську дугу. Пішли наші трохи в наступ, сепаратисти летіли хтозна куди. Якби наші пішли далі, то може, і Дебальцеве зайняли.

Зараз навколо аеропорту сепаратисти тримають позиції. Мають свої пости. Якби аеропорт був цілим, за нього можна було б ще змагатися. Відбити сепаратистів і знову оборону зайняти. Але там лишилися суцільні руїни.

– Це була не спецоперація, а звичайне армійське утримання позицій. Те, що вона набула легендарного значення, це одне. З військової точки зору, це була частина укріпрайону, який досі існує, базується на Пісках, Водяному, Опитному. Українські війська перебувають на околиці Донецька. Якщо за Києвом міряти, вважайте, що вони стоять в Дарниці.

Щоб там не говорили про могутність російських Збройних сил і нездоланну звитягу «ДНР», правда залишається правдою: наші як стояли на околицях, так і стоять. Це епізод війни. «Кіборгів» треба було виводити з аеропорту. Те, що їх залишили, і вони загинули після підриву аеропорту, – це була помилка вищого військового керівництва.

Треба було триматися там доти, поки операція була на нашу користь, коли терористи ходили до нас атаками, а ми їхні лави проріджували. Це була вигідна позиція, поки вони штурмували і щодня зазнавали втрат. Коли нам стало невигідно аеропорт обороняти, треба було людей виводити, попри усю легенду. Але ця легенда ніби керувала Збройними силами і логікою військових дій.

200 днів ДАП виконував своє завдання дуже добре. Останні два місяці все змінилося не на нашу користь, коли почався обшук «Моторолою» наших військових, які їхали на ротацію. Оце дуже деморалізувало військо, коли сепаратисти копалися в їхніх речах. Цього не можна було допускати. Пів-легенди цей обшук зруйнував. Тепер там наші військові похоронені під бетонними плитами.

Був момент, коли ми завдавали супротивнику великі втрати. Це перший епізод у війні, коли нас почали поважати сепаратисти і російські військові. Бо вся їхня пропаганда раніше зводилася до того, що «укропи» – не люди, а бидло. У 2014 році справді було багато безтолковості, ми не дуже вміли воювати. А з того боку підтягнулися найманці професійні. Вони до аеропорту психологічно переважали. «Кіборги» переламали цю ситуацію.

Почалося все зі штурму аеродрому, коли ми не втратили жодного військового, а ворог мав сотню убитих, при чому кращого російського спецпризначення. Це був сильний шок для них. А ще оця неспроможність узяти дві бетонні коробки. Дуже вдала оборона з нашого боку психологічно била по противнику. Але вони відігралися, коли взяли аеропорт. Цього не треба було допускати. Треба було замінувати і вивести наших військових. Коли б сепаратисти зайшли, підірвати міни і накрити артилерією.

Зараз на передовій усі 500 кілометрів фронту – суцільні «кіборги» стоять. Це Авдіївка, Широкине, Світлодарська дуга. Хлопці на нулі (передова, – ред.) під постійними обстрілами. Вони щодня стоять під мінометним вогнем. Це важка піхотна позиційна війна. З Авдіївки чи Світлодарської дуги можна зробити не меншу легенду, ніж з аеропорту.

– Не згідний із тими людьми, що говорять, ніби все це було даремно, бо багато наших хлопців полягло. Нічого не буває марно. Це українська легенда мужності і героїзму наших воїнів. Противники не зуміли захопити аеропорт, тому почали його знищувати. Це сучасна будівля, де скла і гіпсокартонних конструкцій більше, ніж бетону. Питання, чому, коли був доступ і коли ми контролювали аеропорт, там не зводили жодних укріплень? За 242 дні багато наших хлопців загинули, але ополченців при штурмі полягло значно більше. Якби ми тоді не обороняли аеропорт, то можливо зараз би Авдіївка, Спартак і Опитне не були під контролем української армії.

Аеропорт бойовики накривали «Градами», лупили по ньому з танків. Підривали поверхи. Разом зі збройними силами «кіборги» провели операцію по підриву злітної смуги. Щоб у майбутньому її не могли використовувати.

Скільки звідти тіл вивезли? Не готовий називати цифри. В аеропорту я працював день. Знайшли останки двох людей. Важко було ідентифікувати, хто це. Ми зайшли туди через рік після того, як аеропорт узяли боєвики. Це позначилося на пошуках загиблих.

Там до останнього стояли добровольці. Втрат могли уникнути. У мене багато питань до людей зі штабу, які тоді керували цією операцією. Чому хлопцям не допомогли укріпитися? Єдине, що їм підвозили, це мішки з піском.

– Оборону Донецького аеропорту не вважаю успішною спецоперацією. Можна так само вважати успіхом те, що сепаратисти не захопили всю Україну до Львова. Тоді можна вважати, що Україна виграла війну.

Навіщо було там стояти, якщо в підсумку все закінчилося великими втратами? Але жодного тактичного чи практичного успіху оборона аеропорту не мала. Можна говорити гучними гаслами, називати захисників «кіборгами». 242 дні трималися, але навіщо? Мені не зрозуміла ціль утримання цієї точки.

Яна Романюк

Фото: Сергей Лоико