Тисяча днів АТО. Коли закінчиться війна?

У грудні минає тисяча днів, як триває АТО на Донбасі. Чому президент не дотримав обіцянки закінчити її за кілька днів, чи можна було відвоювати захоплену терористами територію у 2014 році та коли чекати миру, Politeka запитала в учасника війни на Сході, політика та волонтера.

Не встигли у 2014 році

Лучанин Андрій Д’яченко воював у складі батальйону, потім полку «Азов» від кінця травня 2014 до серпня 2016 року. Брав участь у боях за звільнення Мар’їнки, під Іловайськом, в обороні Маріуполя в серпні-вересні 2014 року, Широкинській наступальній операції. Демобілізований у серпні 2016 року в званні «майор запасу».

На його думку, війна на Сході – справа ще кількох років, а скільки саме вона триватиме, неможливо спрогнозувати.

«Жоден військовий чи політичний аналітик, жоден політик, буде то Порошенко, Меркель чи Путін, не можуть точно передбачити, як ситуація в АТО розвиватиметься далі, – каже Андрій. – Проблема закінчення війни на Донбасі ще півроку тому виглядала оптимістичніше, ніж зараз. Нині ж змінилися розстановки на геополітичній арені. У США перемогу на президентських виборах здобув лояльніший до Путіна кандидат Дональд Трамп. Здобули перемогу проросійські кандидати у Болгарії та Молдові. Соцопитування та аналітики кажуть, що у квітні наступним президентом Франції, найімовірніше, стане або Франсуа Фійон, або Марін Ле Пен. Обоє – проросійські. АТО – це процес, який зараз не контролює ні Порошенко, ні Ахметов, ні навіть Путін».

Можна пригадати передвиборчі обіцянки Петра Порошенка про закінчення війни протягом кількох днів. Але боєць каже – це було неможливо, не вийде й зараз. Обіцянка була звичайним політичним гаслом.

«От вищезгаданий Трамп обіцяв звести стіну на кордоні з Мексикою, але щойно став президентом, жодного разу не згадав про цю одну з найскандальніших обіцянок. Порошенко не став винятком, – говорить учасник АТО. – Він обіцяв закінчити АТО за кілька днів, бо виборці дуже хотіли чути цей солодкий обман, хоч усі розумні люди ще тоді чудово розуміли, що точку неповернення пройшли коли група Гіркіна зайшла у Слов’янськ. Коли в руках групи людей опиняється зброя, просто так на своє місце вона вже не повертається».

Силою взяти ЛДНР, на його думку, можна. Причому за кілька діб. Але все вирішує участь у конфлікті Росії.

«Сама по собі «Новоросія» у військовому плані не являє собою нічого, і це всі чудово розуміють. Україні зараз потрібно зловити  зручний геополітичний момент, який унеможливив би втручання Російської Федерації в цей процес. Такий момент може настати, якщо в Росії, наприклад, з’явиться інший територіальний конфлікт, якісь внутрішні потрясіння, – вважає Андрей. – У першій половині 1990-х років таким шляхом пішла Хорватія, яка декілька років розбудовувала і вишколювала свою армію, а в 1995 році провела за чотири дні блискучу наступальну операцію «Буря». За 84 години хорвати повернули під свій контроль майже всю втрачену раніше територію, так звану «Сербською країну». Вона займала третину площі Хорватії, в 1991 році була окупована сербськими сепаратистами. У нас зараз значно краща ситуація. Захоплено не третину території, а відносно невеликий клаптик, окупований маргіналами, які нічого не являють собою без підтримки Росії».

Але для таких рішучих дій необхідна модернізація війська, політична воля і небажання йти на поступки.

«Жодна нормальна держава у світі не йде на поступки терористам і бандитам, адже вони розцінюють це як прояв слабкості, – каже доброволець. – Намагання ж нашої влади вести з бандитами діалог небезпідставно свідчать про її слабкість та невіру у власну державу. Кордони відновлять, але не треба себе тішити ілюзіями. Цього не станеться у близькій перспективі. Маємо проблему на декілька десятиліть».

На думку Андрія, називати конфлікт можна будь-яким словом: АТО, війна, миротворча місія.

«Суті справи це не змінить: проти нас воюють росіяни та колабораціоністи-зрадники за підтримки регулярної російської армії, російських спецслужб, воюють російською зброєю та на повному російському забезпеченні, – каже співрозмовник. – Термін «АТО» себе вичерпав ще у 2014 році. Тоді вели дискусію, чи поміняється щось принципово, якщо ми введемо військовий стан, і тоді це мало певну логіку. Зараз же, навіть якщо Верховна Рада чи РНБО приймуть рішення називати цей конфлікт не АТО, а війною, навряд це щось принципово змінить. Радше це буде популістський крок, аби затуманити якісь непопулярні соціальні рішення. Немає сенсу гратися у терміни».

Ті, хто був на передку, констатують: армія вибудувалась завдяки волонтерському руху, масовому потоку добровольців, активності патріотів. Андрій вважає, що закінчення АТО відданням на розтерзання бандитам чи росіянам ОРДЛО матиме наслідком масове невдоволення. Піти на поступки Путіну та інтегрувати Донбас в Україну на його умовах – це розвалити Україну. Запропонувати сильне вольове рішення для повернення цих територій наша влада досі не спромоглась.

«Після звільнення територій знадобиться тривалий період адаптації, – прогнозує боєць. – Для тих, хто організовував референдуми і спровокував усі ці процеси, які спричинили тисячі смертей, я взагалі смертну кару відновив би. Звичайні ж жителі захоплених територій стали заручниками ситуації. Вони живуть у стані інформаційного голоду. У них нема можливості говорити те, що думають. Але я впевнений, що до того часу, поки ці території повернуться під український контроль, дещо у нашій країні переграється. При владі будуть інші люди, у яких буде більше мужності та розуміння, як захистити державні інтереси».

Вичерпані домовленності

Андрій Сенченко, колишній заступник глави українського уряду кримської автономії й екс-народний депутат, вважає, що рішучішим має бути саме верховний головокомандувач.

«Закінчити війну – не означає покласти тисячу солдатів на фронті. Треба вести послідовну політику на юридичному, економічному і дипломатичному фронтах, укріплювати армію і давати виразні команди», – каже політик.

За словами політика, Мінські домовленості – точно не той майданчик, де вдасться поставити крапку в російській агресії і повернути територіальну цілісність.

«У нас однією рукою підписують санкції проти Росії, а іншою – торгують з окупованими територіями. Зараз це взагалі намагаються узаконити через Кабінет міністрів. Усе це затягує війну. На юридичному фронті є лише жалюгідна імітація зусиль. Ні постраждалими громадянами, ні бізнесом, який зазнав збитків, влада не займається», – говорить екс-нардеп.

Будапешстський меморандум Сенченко називає єдиною точкою опори, яку треба використовувати, аби досягти миру і повернути наші землі.

«Можна зараз аналізувати недопрацювання і промахи багатьох людей при владі. Та треба розуміти, що всі повноваження з оборони та нацбезпеки сконцентровані в одних руках – у президента. Це його конституційні обов’язки, які він не виконує. При цій владі війна не закінчиться. Порошенко повинен відповісти за те, що АТО розтяглася на роки», – каже політик.

Затягування конфлікту на Сході вигідне Росії і тим, хто робить бізнес на війні, вважає Сенченко.

«У Росії роблять усе для того, щоб знекровити Україну. Крім того, не треба забувати, що зараз багато хто робить бізнес на війні: на військових замовленнях, на торгівлі через лінію фронту, на товарних поставках до Криму, на поставках сировини і сірих схемах», – говорить Сенченко.

Повернення якою ціною?

Ярослав Жилкін, волонтер, керівник місії «Чорний тюльпан» і громадського об’єднання «Союз «Народна пам’ять», вважає, що АТО затяглося, бо цей конфлікт не є двостороннім.

«Усе значно складніше, – каже він. – Окрім нас, у конфлікт втягнуті Європа, Америка, Росія. Було би наївно у 2014 році розраховувати, що це все швидко закінчиться. Не лише Україна на той момент приймала рішення. Тому конфлікт затягнувся. Передовсім треба було вирішувати питання політичне. Воєнного вирішення я не бачив. АТО не можна було закінчити за кілька годин чи днів. Треба було шукати інший підхід».

Отже, тепер не лише від України залежить, наскільки швидко вдасться відновити нам свої кордони і зупинити війну.

«Зараз багато центрів прийняття рішень, – вважає Жилкін. – Усе залежить від того, як розвиватимуться відносини між «сильними світу цього». Можна зачистити територію, перемогти, захопити, звільнити, але питання у тому, скільки доведеться життів покласти, щоб знову контролювати кордон. Гіпотетично розглядаю цю ситуацію. Наприклад, завтра оголошують негайну мобілізацію. Навіть якщо з тієї сторони не будуть готові до таких дій, ми повинні розуміти: швидкі атаки – це багатократні втрати. Візьмемо для прикладу Другу світову війну. Коли наступала Червона армія, а німці оборонялися, втрати були 1 до 7. У нашому випадку можна сміливо прогнозувати десятки тисяч загиблих. Чи готові ми до таких жертв і що здобудемо взамін?».

Важливу роль мають зіграти міжнародні організації. Наприклад, ООН, ОБСЄ.

«У нас є певна схожість із конфліктом, який був у Югославії у 1990-х роках, – каже волонтер. – Міжнародні організації свого часу відіграли дуже важливу роль, щоб ці конфлікти урегулювати. Можливості підписати якийсь мирний договір не бачу. Росія відмовляється визнавати свою безпосередню участь у цьому конфлікті, повторюючи щоразу одну і ту саму фразу: «Ви домовляйтеся зі своїми сепаратистами». Наша сторона відмовляється вести переговори з сепаратистами, оголошуючи їх бандитами. Це замкнуте коло. Конфлікт у нас не єдиний і не унікальний. Якщо звернути увагу на міжнародний досвід, на інші конфлікти (наприклад, в Осетії, Абхазії, колишній Югославії), вони там розтягуються на кілька років і відбуваються з різною інтенсивністю. Я не маю оптимізму, що наш теж швидко завершиться».

Яна Романюк

Фото: Drop of Light / Shutterstock.com