Як бацько Лукашенко лавірував між Путіним і Євросоюзом
За кілька днів до візиту він зібрав у Мінську близько ста російських регіональних журналістів і більше шести годин розповідав їм як про проблеми у двосторонніх відносинах, так і про те, як їх слід вирішувати. Лукашенко не приховував, навпаки, всіляко підкреслював значну кількість великих і малих проблем. Більш того, висловив злегка прикриту загрозу на адресу Росії. На думку білоруського президента, якщо Євразійський економічний союз (ЄАЕС) не буде вигідним усім його учасникам, зокрема Білорусі, то почнеться його дезінтеграція.
Чому грузини пробачили російське «примушення до миру»Проте Лукашенко демонстрував впевненість у їхній розв’язності під час переговорів із Путіним.
«Віч-на-віч сядемо і тихенько обговоримо всі концептуальні питання», – сказав він.
В офіційних же повідомленнях йдеться про те, що в ході переговорів глави держав «обговорять ключові питання двосторонніх відносин, перспективи просування євразійської інтеграції, а також актуальні міжнародні проблеми».
Предмети обговорення
Саме перспективи двосторонніх відносин та євразійська інтеграція найбільше хвилюють Мінськ.
На російському ринку – це майже 50 відсотків товарообігу Білорусі — стався серйозний обвал, девальвована національна валюта, при тому суттєво, – зазначив білоруський лідер. – У зв’язку з цим ми втратили лише за дев’ять місяців близько $3 млрд. Це білоруські втрати від девальвації російського рубля.
Москва провадить відверто протекціоністську політику. І не лише щодо товарів, наприклад, з європейських країн, але й союзників з ЄАЕС. Зокрема Білорусі. Це дратує й ображає Мінськ найбільше.
«Ми не шукаємо виходу з ситуації у спільних якихось діях, а починаємо відособлюватися, замикатися у своїх національних рамках. Думаю, це неправильно, – заявив Лукашенко. – Зокрема й в економіці. Особливо нам, Білорусі та Росії. У нас взаємно доповнювані економіки. Вони не конкурують за багатьма напрямками одна з одною. І нам не варто один від одного «захищатися», відгороджуючись якимись огорожами під час поставок білоруської продукції. Ми прекрасно розуміємо, хто за цим стоїть».
Остання фраза є ключовою. Вона показує, що так званих союзників багато що розділяє. На цьому етапі білоруський бацько схильний перекласти труднощі в міждержавних відносинах на чиновників російського уряду, які ніби не розуміють важливості економічної й політичної інтеграції.
Список претензій з економічних проблем доволі великий. Останнім часом білоруські чиновники та президент слідом за ними схильні у всьому звинувачувати Росію. Починаючи від проблем із поставками молочної продукції білоруського виробництва – до складнощів із в’їздом до Росії громадян третіх країн через територію Білорусі.
Усе це тьмяніє перед найбільшою проблемою у взаємних відносинах. Йдеться про постачання нафти і газу з Росії та білоруської продукції нафтохімічної промисловості, яка вироблена з нафти і газу сусідньої країни. Більш того, Лукашенко хоче бути рівноправним учасником розробки російських нафтових і газових полів, а також брати участь в акціонуванні та приватизації підприємств. При цьому в Мінську хотіли б отримувати російські вуглеводні за внутрішніми цінами і мати право продавати продукцію, зокрема бензин, західним сусідам за їхніми цінами. Іншими словами, домогтися від Росії суттєвих дотацій для функціонування білоруської економіки.
Чи відбувся проросійський злам у Молдові та Болгарії?Важким тягарем висить борг Біларусі за поставлений газ, який обидві сторони після тривалих переговорів визнали, хоча в Мінську кажуть про «недоплати». Врегулюванням конфлікту займалися віце-прем’єри – начебто домовилися, але відповідні документи не підписано. За борги досі не розрахувалися. Напевно, тому що не все білоруську сторону не влаштовує. Аналогічно не підходить Мінську пропозиція транспортувати нафтопродукти не через порти країн Балтії, а через російські. Шлях при цьому подовжується, транспортні витрати зростають.
Усе це накладає велику тінь на процес інтеграції в рамках ЄАЕС. Занадто багато питань не лише у Лукашенка, але також у Назарбаєва, президента Казахстану. Зі зрозумілих причин білоруський президент, для демонстрації особливих відносин із Путіним, узяв на себе місію донести до нього проблеми, про які той прекрасно знає. Попередження, що діяти слід швидше, бацько висловив на зустрічі з керівниками урядових делегацій СНД і ЄАЕС наприкінці жовтня.
Політика лавірування
Принципова проблема у відносинах не лише між Росією і Білоруссю, а й усього ЄАЕС полягає в тому, що всі хочуть отримувати від Москви економічні преференції, а коли треба, то і пряму фінансову підтримку, але при цьому провадити власну внутрішню і зовнішню політику.
У Москві вважають, що «he who pays the piper calls the tune» — хто платить волинщику, той і замовляє музику. За якісь, іноді дуже значні, економічні й фінансові вливання Кремль хотів би отримати не лише словесну і дипломатичну підтримку, а й реальне дотримання його фарватеру. Ось цього ні в Мінську, ні в Астані категорично не хочуть. Росія наполягає і вдається до заходів економічного й фінансового впливу. Натрапляє на опір – і все знову повторюється, як вже багато разів бувало.
Як «донбаський сценарій» Путіна не спрацював на БалканахДва зазначених підходи принципово не поєднуються, звідси і багато проблем, зокрема в економіці та фінансах. Подразники виникають, здавалося б, на рівному місці.
Уже кілька років є домовленість, що країни ЄАЕС здійснюють контроль на зовнішніх кордонах, а на внутрішніх він відсутній. Так і було, але віднедавна російські прикордонники не пропускають громадян третіх країн, які хотіли в’їхати через Білорусь. У результаті страждає туристична галузь і суміжні. Питання розглядали на зустрічі міністрів закордонних справ у Мінську. Начебто домовилися, і глава білоруського МЗС Володимир Макей заявив, що «практично з усіх питань зовнішньополітичні підходи Москви і Мінська збігаються». Про те, що не про все вдалося домовитися, свідчить його фраза про можливості на договірній базі ЄАЕС Білорусі переробляти європейську продукцію, а продукти переробки поставляти в Росію. Претензії щодо цього російських відомств, за його словами, необґрунтовані. Так само і з прикордонними складнощами. Як сказав білоруський міністр закордонних справ, таких проблем у стосунках бути не повинно.
Тож слово «практично» не означає, що про все домовилися. Навпаки, дуже ймовірно, що домовитися не вдалося, звідси й обтічні формулювання, які не можуть приховати великих розбіжностей.
Лукашенко давно освоїв політику шантажу Росії. В обмін на зовнішню лояльність вимагати економічних і фінансових пільг. Проте Москва не схильна і далі дозволяти йому таке. У неї самої з грошима не дуже. Тепер за кожен рубль Кремль вимагатиме не лише словесної лояльності, але й підтвердження її справами. Наприклад, як Вірменія, яка створила з Росією Об’єднане угруповання військ. І це до тих трьох російських баз, які вже є на вірменській території.
Проте навіть цього Москві від Мінська домогтися не вдалося. Російську військово-повітряну базу в Білорусі так і не створили.
Запасний аеродром
Безсумнівно, візит до білоруської столиці представницької делегації ЄС на чолі з головою Комітету з політики і безпеки Ради ЄС Уолтером Стівенсом мав стати демонстрацією запасного варіанту для Лукашенка у разі незадовільних для нього результатів переговорів із Путіним.
Як писала білоруська преса, це «Наймасштабніший візит в історії». Звісно, масштабний, якщо у делегації було 30 осіб, зокрема з Європейської служби зовнішніх дій і Єврокомісії.
Делегація з ЄС зустрічалася не лише з урядовими чиновниками, але також з відомими опозиціонерами. Раніше таке траплялося дуже рідко і було причиною неприхованого роздратування в урядових колах. Цього разу нічого подібного не було.
Ось чому європейські гості запропонували почати взаємні відносини з чистого аркуша. Як Лукашенко уявляє цю tabula rasa, було сказано на зустрічі з європейською делегацією. Він хотів би, щоб західні сусіди зробили внесок у зміцнення економічної незалежності Білорусі. Для чого усунули обмеження в торгівлі, тим самим забезпечили доступ білоруських товарів на ринок ЄС, підвищили позиції країни в кредитному рейтингу Організації економічного співробітництва та розвитку, а також посприяли «активізації переговорів про вступ Білорусі до СОТ.
Далі була політика. Білоруський лідер висловив іншу, порівняно з російською, позицію щодо ЄС. Він запропонував зробити Мінськ майданчиком для переговорів між Москвою і Брюсселем.
Підставою є той факт, що «Білорусь дедалі більше сприймають як полюс стабільності в регіоні, в цьому немає нічого дивного, – сказав Лукашенко. – Наша країна – єдина з шести учасниць «Східного партнерства», де відсутні військові і заморожені конфлікти.
Усе це не просто слова. Після того як у Мінську розпочався процес переговорів щодо Донбасу, білоруський президент вийшов із дипломатичної ізоляції, в яку потрапив Володимир Путін. Цей фактор бацько використовував – тепер хоче посилити його у своїх переговорах із Путіним.
Окей Трамп, хто наступний? Де в Європі до влади можуть прийти популісти і радикалиЄ і другий фактор, який постійно присутній у відносинах із Росією. Те, що зараз відбувається на Донбасі, дуже не подобається білоруській владі. Вона цілком обґрунтовано приміряє це на себе. Що може зупинити Росію, якій втрачати вже нічого? Санкції залишать, але не посилять, з ними Москва якось уже змирилася. Нова агресія мало що до цього додасть. Ось чому Лукашенку важливо показати Путіну, що і на Заході у нього почали вибудовуватися відносини. Без Майдану і різких рухів.
Є ще один, уже психологічний, фактор. Двом авторитарним правителям, таким як Путін і Лукашенко, дуже складно знайти спільну мову. Зовнішню політику вони використовують як інструмент збереження своєї влади. Ось тут і виникають проблеми. У них не виходить не обмежувати інтересів один одного. Виникає психологічна несумісність, яку з кожним днем дедалі важче приховувати.
З другого боку, у Кремля немає вибору. Через обмеженість ресурсів зважитись на агресію проти Білорусі він не може, тому змушений шукати можливості співіснування. Але рухи роблять. Будь-яка зміна влади загрожує якимись небезпеками, а цього Москва не хоче. Краще вже відомий бацько, ніж хтось інший.
Найімовірніше, і ця зустріч закінчиться лише масою декларацій і красивих слів. У дрібницях Кремль поступиться, якісь Лукашенко зменшить вимоги. Але проблеми залишаться.
Проблема для білоруського президента в тому, що йому нікуди подітися. До Москви складно і небезпечно, до ЄС — проблематично, бо там мають до нього неприйнятні вимоги свободи слова та зміни виборчого законодавства.
Доведеться пройти між Сциллою і Харибдою. Одисеєві вдалося – як вийде у Лукашенка, побачимо в найближчому майбутньому.
Юрій Райхель