Африканський Сінгапур: як Руанда стала «економічним тигром» Чорного континенту

Читать на русском
руанда8

Так уже повелося історично, що на африканському континенті розташовуються суцільні соціальні смітники. Племінна ворожнеча, відсутність навіть натяку на дієві закони, перемоги популістів на виборах, нескінченні військові перевороти, зашкалююча корупція, фантастична бідність, колапс інфраструктури, медицини та освіти стали візитними картками майже всіх країн величезного регіону. Окрема розмова – канібалізм і специфічні, скажімо так, релігійні культи, що практикуються в низці регіонів. Саме зі середовища африканських борців із колоніалізмом вийшли моторошні диктатори-людожери: Іді Амін в Уганді й імператор Бакасса в Центральноафриканській республіці. Або ж просто лідери, які примудрилися в найкоротші терміни опустити свої країни з першого світу у третій, як зімбабвійський марксист Роберт Мугабе.

Як «донбаський сценарій» Путіна не спрацював на Балканах

Тим яскравіше виглядають зворотні приклади, коли ефективне управління дозволяє задати вірний напрям розвитку у, здавалося б, безперспективних випадках. Мабуть, найдивовижніший із них – приклад реформування маленької східноафриканської країні Руанда.

Найбільший геноцид сучасності

Уперше Руанда потрапила на сторінки світових ЗМІ в 1993 році. Інфоприводом стали етнічні чищення представників племені тутсі, що переросли в геноцид.

Річ у тім, що ще з доколоніальних часів склався певний баланс між кочівниками-скотарями тутсі, які прийшли з півночі, і осілими землеробами хуту. Попри те, що тутсі завжди були в меншості (близько 20% населення), войовничість і організованість забезпечували цьому племені чільну роль. Фактично, тутсі були військовою і управлінською елітою.

Європейські колонізатори, що прийшли наприкінці XIX століття, формально зрівняли хуту і тутсі, які для німців і бельгійців були на одне обличчя. Проте економічне панування залишилося за тутсі, та й на дрібні адміністративні посади призначали переважно представників цього племені.

Після отримання незалежності в 1962 році, унаслідок чисельної переваги і процедури демократичних виборів, у країні встановилося безроздільне панування хуту. Прагнучи помститися за «старі образи», хуту проводили політику відвертої дискримінації тутсі, через яку десятки тисяч представників цього племені були змушені тікати із країни. До 1990 року біженці-тутсі сформували на території сусідньої Уганди воєнізовану організацію «Руандійський патріотичний фронт» і розпочали партизанську війну проти панівного режиму. Радикально налаштовані лідери хуту у відповідь просто вирішили фізично винищити всіх тутсі.

6 квітня 1994 року військова хунта взяла владу у свої руки і тут же звернулася до всіх хуту із закликом вбивати тутсі. За сто днів геноциду було вбито близько одного мільйона людей. Приблизно 10 тисяч людей щодня.

У липні того ж року сили «Руандійського патріотичного фронту» захопили всю країну, змусивши панівну хунту бігти. Геноцид було припинено, до влади прийшов коаліційний уряд. Формальним президентом став хуту Пастер Бізімунгу, але реальна влада зосередилася в руках міністра оборони, лідера «Руандійського патріотичного фронту» Поля Кагаме. У 2000 році Кагаме відсторонив від влади Бізімунгу, взявши повноваження голови держави на себе. З цього моменту і почалася історія руандійського успіху.

Поль Кагаме

Зміни на марші

Шанувальник батька-засновника Сінгапуру Лі Куан Ю, Поль Кагаме вирішив використовувати рецепти знаменитого реформатора для перетворення Руанди.


У країні було оголошено нещадну війну з корупцією. Державний апарат було суттєво скорочено, а зарплати чиновників, які залишилися, тепер безпосередньо залежать від результатів їхньої роботи. Старі правоохоронні структури були ліквідовані, нові – створені за західними стандартами із залученням західних же фахівців. Було оголошено політику нульової толерантності до злочинності – за будь-який злочин тепер «світить» серйозний тюремний термін. У підсумку, Руанда стала приголомшливо безпечною країною навіть за загальносвітовими мірками, а про африканські і говорити нічого.


Туристи, які відвідали цю країну, розповідають, що будь-яким, навіть найбіднішим, районом Кігалі – столиці Руанди – можна гуляти з дорогою фототехнікою в будь-який час дня і ночі, без найменшого ризику бути пограбованими. Щодо корупції, то в Індексі глобального сприйняття корупції, який публікується організацією Transparency International, східноафриканська країна займає нечуване для Африки 44 місце, обійшовши цілу низку держав ЄС. Для порівняння, Україна – на 130 місці.

Ще один нехарактерний для Чорного континенту штрих, що дивує гостей Руанди, – фантастична чистота. Драконівські штрафи за кожен кинутий на вулиці недопалок, укупі з ефективною роботою комунальних служб, призвели до того, що вулиці руандійських міст виглядають стерильно-вилизаним і дадуть фору безлічі міст в Європі. Києву так уже точно. Свою роль зіграла і заборона на використання пластикових пакетів, запроваджена ще в 2008 році.

Було проведено радикальну лібералізацію економіки. Податки були скорочені, реєстрацію бізнесу  спрощено, а переважна більшість дозволів, інспекцій і перевірок – скасовані. У підсумку, за легкістю реєстрації підприємства Руанда виявилася на 37 місці, за легкістю реєстрації власності – на 12, а за легкістю отримання кредитів взагалі на другому місці у світі, поступившись лише Новій Зеландії. У рейтингу Doing Business країна займає 56 рядок, обійшовши всі країни Африканського континенту.

Кігалі, столиця Руанди

Уряд активно вітає іноземний капітал і буквально здуває порошинки з кожного інвестора. І інвестор, після недовгого роздуму, потягнувся. Перш за все, країною зацікавилися великі виробники кави: горбистий рельєф і високогірний субекваторіальний клімат Руанди ідеальні для вирощування цієї рослини. Іноземні інвестиції і західні технології зробили свою справу: дохід від продажу кави зараз становить 65% від усього експорту.

Трохи пізніше до країни прийшли іноземні девелопери і рітейлери. У столиці масового відкриваються представництва великих світових корпорацій і філії іноземних банків, супермаркети транснаціональних роздрібних мереж. Перевтілюється центр міста: будуються нові будинки зі скла і сталі, які, за місцевими мірками, можна назвати хмарочосами.

Переживає бум і туристична галузь. І не дивно: багато хто хоче побачити Африку, яка стрімко перетворюється на Європу. Ще більше охочих подивитися на гірських горил, озеро Ківу – єдине в Африці, в якому немає крокодилів, і відвідати купу заповідників і національних парків. І при цьому користуватися всіма принадами перебування в по-справжньому цивілізованій країні. Зараз туризм становить близько половини ВВП Руанди. А багато європейців, оцінивши можливості для життя і бізнесу, залишаються тут, відкриваючи свої ресторани і готелі.

Гігантські за місцевими мірками гроші вкладаються в інфраструктуру, освіту і медицину. По всій Руанді тягнуть оптоволоконні кабелі для швидкісного інтернету, триває будівництво нових і реконструкція наявних доріг. Чимала частина населення вільно користується інтернет-банкінгом, уже впроваджується мережа 4G. Майже у всіх школах діти коштом держави забезпечені простими персональними комп’ютерами.

Своєю метою Кагаме позначив боротьбу з бідністю і урбанізацію країни, а в результаті – побудова економіки, орієнтованої на послуги і високі технології. Уже функціонує щось на кшталт місцевої Силіконової долини – центр інформаційно-комунікативних технологій kLab. У ньому фахівці займаються розробкою онлайн-ігор і IT-технологій.


Підсумком проведених перетворень стало безпрецедентне для Чорного континенту зростання рівня життя населення. Згідно з Індексом процвітання в Африці, оприлюдненим лондонським Legatum Institute, країна опинилася на першому місці за темпами розвитку. За час президентства Поля Кагаме ВВП на душу населення зріс майже вчетверо – з $500 до $1800.


Освічена автократія

Американська історія України

Західні спостерігачі і правозахисники, зазначаючи успіхи влади Руанди в модернізації країни, традиційно критикують авторитарні методи проведення реформ. Дійсно, режим Кагаме не звик церемонитися зі своїми противниками: опозиція відсутня, як клас, журналістам за найменшу критику уряду загрожує в’язниця. Будь-які «вибори» (спаринг-партнерами для президента на яких виступають його близькі друзі) або референдуми виграються з рахунком 95-98%. Хоча, цілком можливо, ці цифри показують реальний рівень підтримки президента-реформатора.

Але насправді, Поля Кагаме важко дорікнути в таких методах. У всіх бідних корумпованих країнах – в Сінгапупе від Лі Кван Ю, в Чилі від Августо Піночета,в Південній Кореї від генерала Пак Чон Хі, в Грузії від Михеїла Саакашвілі, в Колумбії від Альваро Урібе – відчайдушні часи вимагали відчайдушних заходів. А лібералізація політичного життя загрожує приходом до влади популістів і сил реваншу, що ми і спостерігаємо в Чилі в 1990-х і в Грузії в наші дні.


На прикладі крихітної, понівеченої війною і геноцидом країни, що не володіє жодними корисними копалинами, ми можемо переконатися: радикальні реформи і фантастичне зростання можливі в, здавалося б, абсолютно безперспективних випадках. Навіть вікова племінна ворожнеча і бідне неосвічене населення не є непереборними перешкодами. Наявність політичної волі й елементарна порядність – усе, що потрібно для подорожі із третього світу в перший.


Приклад фантастичного успіху Руанди вкотре дає надію і нашій країні на краще життя. Але, зрозуміло, не з цим  політичним класом.

Максим Вікулов


Телетайп: чи є життя після «нормандського формату»?

Телетайп: синопсис четвертого сезону прямоефірного серіалу «слуга народу»

Телетайп: рейтинг влади падає, терміново пора політично дорослішати

Телетайп: наїстися політики до завороту мізків

Телетайп: теорія повітроплавання стосовно української політики

Телетайп: про володаря доль Володимира В’ятровича та кнопочку на тім’ячку

Телетайп: «колишніх» з їх схемами треба карати, а не наслідувати!

Телетайп: баланс між США і Китаєм – ключ до реального миру на Донбасі

Телетайп: невигадані сюжети для продовження серіалу «Слуга народу»

Телетайп: індульгенція Зеленському, ренегат Порошенка і Портнов як професор юридичного свавілля

Телетайп: «Слуга народу» нависає над країною, як колись КПРС

Телетайп: оглядини Зеленського в Європі, «непонятки» в Мінську і «ударні» метання Кличка

Телетайп: слідом за ситуаційною кімнатою Порошенко може поцупити і київське ППО?

Телетайп: екіпаж яхти «біда» набраний і готовий до кругосвітньої регати?

Телетайп: президент Зеленський в приймах у олігархічної системи

9 травня: історія проти істерії

Ціна 9 травня – вічна військова травма

Парад цинізму: як день скорботи перетворили на свято

Телетайп: зв’язка «Порошенко-Путін» проти президента Зеленського?

Показати ще