Переговори «Нормандської четвірки»: секретні угоди та приховані перемоги

Із чим їхали?

На зустріч до Берліна Петро Порошенко, Володимир Путін, Франсуа Олланд і Ангела Меркель прибули з різними вступними. Німеччина і Франція говорили про визначення статусу Донбасу і про вибори на непідконтрольних територіях. Росія хотіла амністії бойовиків, того самого виконання політичної частини Мінських угод і, що мали на увазі, але не озвучили, скасування міжнародної ізоляції й незапровадження чергового пакету санкцій. Україна хотіла карти виконання частини Мінських угод з питань безпеки. Заступник глави Адміністрації президента Костянтин Єлісєєв напередодні озвучив цікаву для нас послідовність: Росія виводить війська, ОБСЄ встановлює контроль над кордоном, заручників звільняють, вибори проходять, засновані на українському законодавстві, «ЛНР» і «ДНР» припиняють своє існування.

Від зустрічі ніхто не чекав прориву. У жовтні минулого року глави чотирьох країн теж зустрічалася особисто. Без відчутного результату. Щоправда, за підсумками будь-яких переговорів глави держав документів не підписують. Їх скріплюють підписом представники Тристоронньої контактної групи. Саме їхні підписи стоять під другими Мінськими угодами, хоча уклали їх на підставі спільної декларації «четвірки». Але в жовтні минулого року жодні нові угоди на світ не народилися. Не з’явилися уточнення й до чинних. Але зараз перспективи трохи оптимістичніші.

Про що домовилися?

«Четвірка» не обговорювала зміну формату переговорів, усі тримаються за Мінськ-2. Багато політиків і експертів називають угоди мертвими, а формат недієздатним. Але «зістрибнути» з них не вдається. Після переговорів стало очевидним, що ніхто і не збирається. Тут сенсації не дочекалися, та й не сподівалися. Адже необхідність виконання Мінських угод закріплена резолюцією Радбезу ООН.
Зате Мінським угодами роблять штучне дихання. Дипломати чотирьох країн до кінця листопада представлять дорожню карту їхнього виконання. Можливо, знову відбудеться й зустріч на вищому рівні.
«Я добре ознайомлений із переговорним процесом, і напередодні зустрічі не досягли згоди за ключовим документом – дорожньою картою, – каже голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. – Але я згоден із тим, що у підсумку сказала Ангела Меркель: можна говорити про певний прогрес. Важливим є те, що українкій стороні вдалося нав’язати свій порядок денний. Цитую Путіна: «Багато говорили про питання безпеки». А саме це наш пріоритет. Більшість попередніх рішень стосуються саме питань безпеки. Тож можемо говорити про тактичну перемогу української дипломатії. Але жодних важливих рішень немає, є лише попередні рекомендації».
Описуючи результати переговорів, можна поставити такі «маячки». В Україні мають ухвалити закон про вибори на Донбасі. До непідконтрольних нам кордонів російсько-терористичні війська повинні допустити представників ОБСЄ. Дату проведення виборів не озвучили. Росія погодилася на присутність на Донбасі поліцейської місії ОБСЄ.
«Очікували, що домовляться про календарний план виконання тих чи інших пунктів угод, – каже директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник. – Очікували, що домовляться хоча б про концепцію закону про вибори. Ці пункти готові в проектному вигляді. Але не домовилися. Писати дорожню карту, коли Мінські угоди власне нею і є, – розмова ні про що. Про подальше розведення військ домовилися давно. Поліцейська місія ОБСЄ – дивовижна річ. За заявами Росії, вона зможе працювати в місцях розміщення важкої техніки, а це ні на що не впливає. Тобто не досягнуто жодної домовленості. Хіба що зламано російську стратегію з ігнорування «нормандського формату».

Якщо за підсумками переговорів немає конкретики, то навіщо ж вони? Бортник вважає, що у кожної сторони були свої причини. Україна тримається на позиціях миротворця і не хоче докору в спробі зриву Мінських угод із боку США. Європа відчуває страх перед війною. Росія хоче уникнути четвертого пакету санкцій після бомбардувань у Сирії. Саме питання війни в цій країні зайняло не менше години п’ятигодинних берлінських переговорів. Чи на шкоду Україні? Навряд, вважає директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко.
«Стало очевидним, що конфлікт на Донбасі тісно пов’язаний із подіями в Сирії, – каже політолог. – У такому разі нам трохи простіше. Нам не потрібно щось обмінювати. Донецьк на Алеппо, наприклад. Сам формат помирає, але я сказав би, що вмирає плідно. Стало зрозумілим, що Україну ламати надалі не можна. Тепер варто чекати припинення вогню і появи ОБСЄ. Акуратний, але результат. Ну а те, що говорить Путін із приводу присутності місії лише в місцях зберігання важкої техніки, не настільки важливо. Головне, що він погодився на «весілля», а скільки буде столів і запрошених, вже неважливо. Такі конфлікти ховаються в технічних деталях».
Але важливо, щоб технічні деталі не були секретними. Оскільки таємна частина угод уже і так є.

Суто між ними

Питання засекречених пунктів Мінських угод напередодні переговорів порушив перший заступник голови моніторингової місії ОБСЄ в Україні Олександр Хуг. За його словами, верифікувати угоди дуже складно, оскільки не всі вони є публічними.

«Там, де є війна, завжди є і секретна частина угод, – пояснює Небоженко. – Адже громадська думка двох сторін ніколи не готова до компромісів. Що в нашому випадку? Не чіпаємо російський бізнес, а Росія не чіпає український. Зберігаються енергетичні домовленості, не знищуються повністю військово-промислові контакти. Саме ці сфери у відносинах України й Росії не піддаються змінам. Коли щось діє, але незрозуміло, чому, – є секретна домовленість ».
Руслан Бортник вважає, що закрита частина угод є усною і стосується економічний інтересів сторін.
«Думаю, що таємна частина стосувалася активів, поставок енергоресурсів, діяльності платіжних систем, соцзабезпечення мешканців окупованих території й функціонування російського бізнесу в Україні», – вважає Бортник.
Але, на його думку, на зустрічі в Берліні цими пунктами приділяли не так багато уваги.

Без паніки

Але хвилю негативу встигла підняти й відкрита частина досягнутих під час переговорів результатів. Ангела Меркель заявила про те, що спочатку Україна повинна ухвалити закон про вибори на Донбасі, а після зрушень у цьому напрямку можна говорити про місію ОБСЄ. Володимир Фесенко вважає, що поки що панікувати не варто. Послідовність дій іще повинні узгодити, але від України не вимагають проведення виборів негайно.
«Спочатку безпеку, припинення вогню, відведення військ від лінії розмежування, – описує можливий ланцюг дій експерт. – Після цього українська сторона готує проект про вибори на Донбасі й починає вирішуватися питання про збройну поліцейську місію. Я думаю, що тут до української сторони змушені прислухатися. Наскільки я знаю, ще у вересні питання було інакшим. Навіть Німеччина і Франція були готові погодитися на те, що безпеку під час виборів повинні забезпечити так звані local security providers, простіше кажучи, місцева міліція. Для нас це неприйнятно».
Інше висловлювання Меркель, на думку Фесенка, теж тлумачать невірно. Йдеться про передання контролю над кордоном. Мовляв, Україна отримає його в останню чергу, вже після виборів.
«Тут немає нічого нового. Так записано в Мінських угодах, – пояснює політолог. – Дивитися потрібно на всю фразу. Адже Меркель сказала про остаточний контроль над кордоном».
Тобто переговори, нехай і попередньо, але дали імпульс Мінським угодам. Тепер справа за дорожньою картою. Яка, можливо, і розставить у них крапки замість трикрапок.

Ганна Гончаренко