Ердоган і пожежа на “Інтері”: турецькі політичні технології для Києва
Аналогічний випадок був у Тамбові. Пардон, – Стамбулі.
Відповідно до міжнародних договорів про започаткування Організації Чорноморського Економічного Співробітництва Турецька Республіка виділила для розміщення штаб-квартири цієї установи у Стамбулі чудовий триповерховий маєток на березі Босфору ближче до виходу в Чорне море (місце казкове, де хочеться застигнути і зустріти вічність, споглядаючи прекрасне).
На першому поверсі маєтку розташовувалось представництво турецького МЗС, а другий і третій займав (і займає) секретаріат ОЧЕС.
І ось, злі язики зашептали, що ставши президентом Туреччини, Реджеп Ердоган поклав око на цю будівлю. Річ у тім, що прем’єр-міністр Туреччини має офіційну резиденцію у Стамбулі (розташована на задньому дворі неповторного комплексу султанського палацу Долмабахче також прямісінько на березі Босфору), а президент – ні. Ну, й виправити соціально-історичну несправедливість ніби вирішили шляхом передачі маєтку, в якому розташовується ОЧЕС (а формально приміщення належить МЗС Туреччини) президенту Ердогану.
Але повідомити про це в такий спосіб, звичайно, було би вершиною некоректності, яка мала би для Туреччини негативні політичні наслідки. Тому державам-членам ОЧЕС повідомили, що будівля не відповідає стандартам сейсмостійкості, потребує ремонту впродовж тривалого часу, після якого її використовуватимуть з іншою метою, а штаб-квартира ОЧЕС переїде деінде.
СБУ візьметься за антиукраїнську діяльність «Інтера»Держави-члени ОЧЕС устами своїх представників почали обурюватися. Перш за все, адреса штаб-квартири зазначена у статутних документах, які погоджені в усіх країнах-учасницях організації, і зміна адреси штаб-квартири формально вимагала би внесення змін до статутних документів. А зробити це односторонньо Туреччина не має права – потребується згода усіх. Тому Турецька Респубілка щонайменше мала би не ставити усіх до відома, а запитати загальної згоди. Але, звісно, й переносити штаб-квартиру з місця казки невідомо куди нікому (окрім ініціаторів кампанії боротьби зі землетрусами) не хотілось.
Ну, і як належить у таких ситуаціях міжнародним організаціям, розпочалось невиразне мишаче шарудіння, затримки, безкінечні дискусії, заперечення тощо.
Тоді, однієї чудової ночі (а ночі на Босфорі переважно такі) будівля штаб-квартири ОЧЕС зайнялася.
Палала вона активно, але вибагливо. Пожежа ніби виникла на першому поверсі – через замикання в щитовій представництва МЗС Туреччини. А далі вогонь повівся цілком патріотично, не зачепив приміщення представництва МЗС Туреччини взагалі. А здійнявся на дах, випалив його – чим фактично вщент знищив поверх, на якому розташовувався конференційний зал, де відбувалися всі засідання ОЧЕС. Ну, а а процесі гасіння пожежі від рідини постраждав другий поверх – офіси секретаріату ОЧЕС.
Чому це я раптом згадав?
Це про пожежі, які бувають не так шкідливими, як доречними.