Час умовлянь минув: НАТО готує відповідь Кремлю

Якщо не займатися риторикою для підняття рейтингу, то на результати польського саміту можна подивитися тверезо. І кращим лакмусовим папірцем буде московська реакція. Адже ще до проведення саміту в першопрестольній на всі лади розмірковували про нову холодну війну. Усе вказувало на те, що Кремль не на жарт злякався пересунення передових рубежів Альянсу до російських кордонів. І не словом, а на ділом. Не менш за все це стосувалося Балтійського і Чорного морів.

Одна була у Путіна і Ко надія: що Німеччина і особливо Франція будуть певним чином погоджуватися і це уможливить спробу послабити натовську єдність. Проте не вийшло. Це, на нашу думку, один з найважливіших результатів саміту.

Сусіди чимось допомагають – й на цьому спасибі

Щодня доводиться чути, що Захід і НАТО зобов’язані всім, чим тільки можуть, допомагати нашій країні. Ми знаходимося на передовій боротьби з агресією, тому світ, і Європа зокрема, зобов’язані нас підтримувати.

Залишимо осторонь моральну складову, згідно з якою жертву благородно підтримувати проти агресора. Світ цинічний, і кожна країна або група діють, виходячи з власних інтересів. Враховувати побажання інших можна, але не обов’язково.

Ми якось забуваємо, що, завдяки донедавна багатовекторній і відверто зрадницькій політиці українського керівництва, наша країна опинилася поза євроатлантичною системою безпеки. Україна – не член Альянсу,  тому він не має жодних зобов’язань перед нашою країною, принаймні формально.

І перш ніж звинувачувати в цьому Захід і НАТО, варто було б подумати про наші власні прорахунки і невиконані зобов’язання. У цьому сенсі слід не звинувачувати і щось вимагати, а ставитися до проблеми, враховуючи комплекс всіх обставин.

Необхідно усвідомлювати, що проблема безпеки нашої країни – одна з багатьох проблем, які має вирішувати Альянс. Передовсім для нього важливо захистити країни Східної Європи уздовж їхніх кордонів з Росією, а також в Балтійському і Чорному морі. Не слід думати, що в натовських штабах не розуміють стратегічного значення опору агресивним діям Росії. Зокрема і на території України.

З другого боку, Альянс є оборонним союзом і зовсім не хоче війни з Росією. З багатьох причин. До того ж основою його оборонної стратегії є той факт, що кожна країна повинна повною мірою самостійно себе захищати – а решта будуть їй допомагати.

Дати відсіч російській агресії –  це завдання нашої країни, її народу і армії. У чомусь допомагають сусіди близькі й далекі – й на цьому спасибі. Чим ефективнішими будуть наші дії на Сході України, тим значнішою буде допомога. Так було і так буде. Нічого ображатися на об’єктивні обставини.

Якщо без зайвої експресії подивитися на гадану допомогу Києву з боку НАТО, то вона виглядає досить значною. Вона не містить масових поставок озброєнь, але Альянс за визначенням цим не займається, бо власної зброї не має. Вона є у кожного члена НАТО, і виключно вони можуть взаємно поставляти зброю.

Україна отримала доволі значний пакет військової допомоги. Війна – це не тільки бойові зіткнення. Це величезна робота тилу, хороша логістика, координація різних служб. Зокрема реабілітація поранених, повернення їх до строю або до нормального життя. У цьому допомога Альянсу абсолютно неоціненна, тому що протягом останніх років ми розгубили практично всю радянську спадщину. До того ж вона не відповідала вимогам дня.

Не менш важливий і дипломатичний бік. На спільній прес-конференції з президентом Порошенко генеральний секретар Йенс Столтенберг зазначив, що Альянс не визнає приєднання Криму до Росії, засуджує «спроби Москви дестабілізувати ситуацію на Донбасі» і закликає російське керівництво «не торпедувати виконання Мінських угод».

Ніякої опозиції до таких рішень не було, на що в певною мірою й сподівалися в Москві. Навіть Кіпр, вщент заповнений російськими грошима, заявив, що підтримує санкції проти Росії.

Ще один дуже важливий момент. Трансформація переговорної групи з питань Донбасу. Минає так званий нормандський формат, який показав свою неефективність. Йому на зміну приходить євроатлантична п’ятірка: США, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія і Україна. Участь Штатів у виробленні дорожньої карти щодо врегулювання на Донбасі значно посилює можливості української дипломатії на майбутніх переговорах і, відповідно, звужує поле для маневрів Москви. Звісно ж, навіть якщо б тільки це було результатом Варшавського саміту щодо нашої країни, все одно успіх помітний.

“Зрада” Парижа і Мілана застала Путіна зненацька

Міркування в стилі «холодної війни» – складова частина нинішньої російської пропаганди. Це цілковито є спадком радянської ідеології, але додали так звану «русофобію», на яку начебто хворий Захід.

Промову Черчілля у Фултоні 5 березня 1946 року вважають початком «холодної війни». Хоча вона містить пропозицію від на той час британського прем’єр-міністра у відставці до тодішнього Радянського Союза включитися в світову сім’ю демократичних держав. «Росія може повноправно зайняти місце серед провідних націй світу. Ми вітаємо її прапор у морі. Більш того, ми вітаємо або вітали б постійні контакти між російськими людьми і нашими людьми по обидва боки Атлантики ». Ніхто не збирається ізолювати Росію. За однієї умови: якщо вона відмовиться від своєї імперіалістичної політики агресивного ставлення до своїх близьких і далеких сусідів.

Все це відтворили на саміті у Варшаві. Доки Кремль буде поводитися, немов міжнародний хуліган, відносини будуть відповідними.

У цьому контексті НАТО починає вживати рішучих заходів для зміцнення своєї безпеки, в першу чергу заходів з оборони Балтійсько-Чорноморського регіону. Зокрема щодо розміщення чотирьох батальйонів в Латвії, Литві, Естонії та Польщі. Їх (загальна кількість – чотири тисячі осіб) розмістять там в 2017 році. Ці контингенти призначено для того, щоб запобігти гібридній війні. Незважаючи на відносно низьку чиселенність батальйонів, як заявив високопоставлений чиновник НАТО, «у подібній ситуації обмежена група може бути ефективною».

Цікаво відзначити, що служити в країнах Балтії і Польщі будуть і французькі війська. Начебто Париж і прихильно ставиться до Москви, але солідарність – передовсім. Певною мірою це стосується й Італії. На це в російській столиці точно не розраховували.

В Альянсі серйозно проаналізували методи російської анексії Криму, тому вважають, що гібридна війна може розпочатися під приводом захисту російськомовного населення в Прибалтиці – якщо воно повстане проти влади. Подібний сценарій показали у фільмі ВВС. У ньому представлена ​​гіпотетична ситуація, коли Росія направляє своїх військових на захист російськомовних в Латвії. НАТО втручається в конфлікт, що згодом переростає в повноцінну ядерну війну між Росією і США.

Показ фільму в лютому цього року цілком можна розцінювати як певну засторогу для Москви.

По-перше. В Альянсі прекрасно розуміють, яким чином Росія спробує почати вторгнення в держави Балтії. Нічого нового. Просто повтору не буде, до нього готуються.

По-друге. Агресія проти будь-якого члена Альянсу призведе до світової війни, і у Кремля не має бути з цього приводу жодних ілюзій. У НАТО налаштовані рішуче – час умовлянь, які Кремль сприймав як слабкість, минув.

По-третє. Міжнародних гангстерів, що засіли в Кремлі, попереджають, що перед ними перспектива нової гонки озброєнь. Її не виграв СРСР – більш того, надірвався. Що вже казати про нинішню, набагато слабшу, російську економіку.

За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), в 2015 році оборонні витрати в Росії налічували 5,4% ВВП. За підсумками 2016 року ці витрати можуть виявитися ще більшими, оскільки обсяг фінансування програми озброєнь вже узгоджений, а ВВП продовжує падати.

Очевидно, що економіка і фінансова система країни такого не витримує. Проте апетити військово-промислового комплексу ростуть, для яструбів довкола Кремля необхідне подальше нарощування витрат на оборону, щоб дати гідну відповідь НАТО.

Поки ріжуться довгострокові оборонні проекти, але це витрати майбутнього періоду, грошей не вистачає вже зараз.

До цього слід додати і зростання напруги на Далекому Сході і в Східній Азії. Зокрема на виборах у верхню палату японського парламенту, що недавно минули, перемогу здобула правляча Ліберально-демократична партія (ЛДП) і її партнери. Це значною мірою полегшує завдання прем’єр-міністра Сіндзо Абе з перегляду конституції.

Відповідно до дев’ятої статті, Японія не може вести війну, вдаватися до загроз або застосування сили для вирішення міжнародних суперечок. Якщо такі обмеження відпадуть, то Японія отримає можливість нарощувати збройні сили і використати їх в будь-яких регіонах планети. Уже зараз японські кораблі патрулюють Ормузьку протоку, через яку країна отримує більше 80% необхідної нафти.

Перетворення Японії на потужну, з військового погляду, державу суттєво змінить ситуацію на Далекому Сході. Зокрема і для Росії. Москва повинна на це реагувати, тому що між країнами існують територіальні суперечки.

Демократичний світ від слів перейшов до справ

Повертаючись до рішень саміту у Варшаві, відзначимо ще одну дуже важливу обставину. Генеральний секретар Йенс Столтенберг заявив про розширення присутності НАТО в Чорноморському регіоні. «Ми досягли домовленості про те, що експерти з питань військового планування підготують свої рекомендації з питання про розширення морської і повітряної присутності в регіоні Чорного моря. На підставі поданих рекомендацій ми приймемо рішення восени».

Раніше президент Румунії Клаус Йоханніс заявив, що Бухарест очікує від Альянсу пропозицій щодо посилення присутності в Чорному морі.

Москва реагує на подібні дії болюче. Наявність військово-морського угруповання НАТО істотно обмежує можливості Чорноморського флоту, зокрема і щодо України. Адже під час агресії проти Грузії у 2008 році достатньо було прибуття одного американського корвета в Батумі, щоб російські військові відразу ж зупинились буквально за декілька кілометрів від Тбілісі і почали відступати.

В цілому саміт НАТО у Варшаві в чомусь дійсно історичний. Закінчився період відносно мирного стану в Європі. Агресія Росії – спочатку проти Грузії, тепер проти України – спричинила принципову зміну статусу безпеки на континенті. Демократичний світ від слів перейшов до справ.

З одного боку, зростає напруженість, на передових рубежах НАТО розміщують додаткові контингенти військових, техніки і спорядження. Проводять інтенсивні військові маневри за участі значної кількості військовослужбовців і техніки. З другого, посилення заходів безпеки, що вживає НАТО, охолоджує ті гарячі голови, що в Москві перебувають в ілюзії безкарності і вседозволеності в міжнародних відносинах.

З погляду України, будь-яке посилення оборонних можливостей Альянсу в Східній Європі значно обмежує агресивні наміри Москви. Однак це тільки частина проблеми.

Звільняти Донбас і Крим все одно доведеться. Військово-дипломатичними методами. Яка з двох частин цієї формули буде превалювати – залежить від опору Москви в широкому сенсі, стану її економіки та фінансів. Також значною мірою і від успіхів Києва в реформуванні країни.

Саміт у Варшаві певною мірою є поразкою російської дипломатії, а в більш загальному сенсі – всієї російської політики. У Кремля ростуть складності по всьому периметру кордонів Росії. Від заходу – до Центральної Азії, Південного Кавказу і до Далекого Сходу. На щось потрібно зважитися. А ось на що Кремль готовий піти, залишається загадкою. Принаймні до весни 2018 року.

Як говорив Ходжа Насреддін, щось станеться. Чи то з ослом, чи то з шахом.

Юрій Райхель