Бідна родичка: коли Україну візьмуть під парасольку НАТО?

28-ма зустріч керівників держав-членів Альянсу повинна була стати особливою. За два з половиною десятиліття, які минули з моменту закінчення холодної війни, НАТО занурилося в летаргічний сон. Початковий сенс його існування – колективний захист Західної Європи від агресивно-несповненого розуму Радянського Союзу – втрачено. А нову консолідуючу мету так і не сформулювали.

Альянс перетворився на щось середнє між громіздкою бюрократичною організацією – та елітним клубом багатих західних країн по обидві сторони Атлантики. Військові операції в Боснії і Югославії, миротворча місія в Косово були винятками, що лише підтверджують правило – організація не знаходила себе в нових реаліях.

Після терактів 11 вересня 2001 року Альянс заявив, що його мета боротьба з міжнародним тероризмом. Кремлівська агресія проти Грузії залишила Захід повністю байдужим. І тільки анексія Криму та агресія Москви на сході України поступово вивели організацію із заціпеніння.

Від Варшавського саміту очікували формалізації політики стримування російської загрози. Однак протягом двох днів нічого нового під високотехнологічним дахом побудованого до Євро-2012 варшавського стадіону не прозвучало. Та й не могло. На таких заходах кожне слово зважується і розписується задовго до його проголошення, а дипломатичний етикет дотримується свято.

Єдина проблема полягала в корекції планів Барака Обами, який покинув Варшаву раніше запланованого через заворушення в Далласі, під час яких загинули п’ятеро поліцейських.

На саміті було прийнято важливе рішення про продовження операції в Афганістані на наступний рік. Кабульський режим висить на волосині та без іноземних військових напевно впаде, що викличе ефект цунамі в усій центральній Азії. Такого в Вашингтоні й у Брюсселі допускати точно не збираються.

Також Альянс взяв на себе готовність надати розвідувальні літаки дальнього радіолокаційного виявлення AWACS для боротьби з ІГІЛ. Тут теж усе зрозуміло – цивілізоване співтовариство прагне покласти край фанатикам, і чим раніше – тим краще.

Дії Росії в заключній декларації були названі ключовим викликом безпеки. Альянс прийняв рішення дислокувати чотири батальйони в Польщі та країнах Балтії. Батальйони НАТО, повітряні патрулі в Балтійському морі, системи ПРО в Польщі та Румунії, – все це призведе до того, що регіон Балтійського моря фактично стане внутрішніми водами НАТО.

На жаль, гірше справи йдуть у Чорному морі, де Румунія і Болгарія мають суто символічні ВМС, а перебування кораблів третіх країн, у тому числі США, сильно обмежено конвенцією Мотре. Як би там не було, Польща, Румунія і країни Балтії з цього часу можуть спати відносно спокійно.

У той самий час в декларації учасники саміту заявили про готовність до «конструктивного діалогу» з Росією. З огляду на те, що Москва в усі часи поважала лише силу, а заклики до діалогу для кремлівських бонз завжди були ознаками слабкості, така політика навряд чи буде успішною.

Дива над Віслою не сталося

Для України міжнародну ситуацію напередодні саміту було важко назвати сприятливою. Президент США Барак Обама нині перебуває у статусі «кульгавої качки», досиджуючи останні місяці свого терміну. До того ж, він був поглинений подіями в Далласі, що завадило йому зустрітися із президентом України Петром Порошенко.

Великобританія ще довго не зможе відійти від шоку, викликаного Brexit. На жаль, вплив Лондона на міжнародні справи дуже послабився (сподіватимемося, тимчасово). Приваблива другими за чисельністю збройними силами в НАТО Туреччина буквально за лічені дні до старту саміту раптом перетворилася з ворога Кремля – ​​ледве не в товариша. Ну, а у країні-господині саміту, Польщі зараз розкручується маховик антиукраїнської істерії, який можна порівняти хіба що з російським.

У старій Європі вже відверто говорять про необхідність скасування антиросійських санкцій. Апофеозом стали нещодавні заяви президента Франції Франсуа Олланда, який назвав Росію «не погрозою, а партнером», і голови МЗС Німеччини Штайнмайера – який назвав навчання «Анаконда» брязканням зброєю перед РФ.

У ситуації, що склалася, підсумки варшавської зустрічі для нас можна назвати помірно-позитивними. Альянс підтвердив свої зобов’язання з надання всебічної допомоги Україні, а також Грузії та Молдові. За словами генсека Йенса Столтенберга, йдеться насамперед про протидію кіберзагрозам, лікування поранених і розмінування.

Холодним душем стали слова Порошенка про те, що питання членства України в Альянсі не стоїть на порядку денному. Як взагалі можна розраховувати в решті-решт приєднатися до Альянсу з такими заявами?

Окремою темою стала нормалізація відносин з Польщею, яку захлеснула хвиля антиукраїнських настроїв. Тут Петро Олексійович, віддамо йому належне, продемонстрував у всій красі свою схильність до театральних дій, схиливши коліно перед меморіалом жертв волинської трагедії. За словами членів української делегації, польський президент Анджей Дуда високо оцінив жест українського колеги.

Чи так це – покаже час.

Тим часом НАТО формалізувало м’який, напіввіртуальний, але від цього – не менш дієвий і ефективний варіант «Стіни на сході», яка пролягає між Балтійським і Чорним морями за лінією країн Балтії – Польща – Румунія. Країни Альянсу провели межу, спроби перейти яку будуть жорстоко зупинені.

На жаль, Україна залишилася за межами парасольки безпеки. І без відчутної перспективи будь-коли під цю парасольку потрапити.

Звинувачувати в цьому ми можемо лише самі себе. За два роки Захід втомився від української тотальної корупції, брехні і примітивного прагнення обвести наших партнерів навколо пальця. Від домовленостей і міжусобиць, відсутності комплексних реформ і взагалі будь-якого прогресу.

Проведи ми останні два роки радикальні реформи і змагаючись із корупцією, демонструй більш активно захист власних національних інтересів, стукайся у двері НАТО наполегливіше – упевнений, підсумки зустрічі над Віслою були б зовсім іншими.

Максим Вікулов