Телетайп: комерсанти у владі породжують мажорів на дорогах

Зі свіжих подій вражають перефарбування антитерористичної операції (АТО) на операцію об’єднаних сил (ООС), продовження позорища під назвою «суд над Януковичем», ну і кричуща пригода з нардепом Мустафою Найємом. Що характерно, всі три факти об’єднують Росія і війна.

Втім, озброєні співгромадяни і беззахисні співвітчизники, Росія і війна – синоніми давно і надовго.
Петро Порошенко, звичайно, неповторний. Це ж треба було при запуску ООС гучно похвалити командування АТО «за блискуче виконання поставлених завдань» (прямо так на сайті Президента і записано).

Пам’ятаю, як ми обговорювали ці завдання в прямому ефірі з керівництвом МО і Генштабу: взяття під контроль державного кордону, недопущення поставок живої сили, зброї та боєприпасів, оточення Луганська і Донецька… Що саме з цього «блискуче виконано»?

Або ПОП мав на увазі завдання, які він ставив непублічно? Згортання добровольчого і волонтерського руху, наприклад? Тоді сходиться.

А ще Президент необачно пояснив, що завершити АТО за години, як він погрожував в передвиборному запалі, йому завадили… барабанний дріб – агресивні дії Росії! Яка обстрілювала наші війська зі своєї території, а потім і безпосередньо вторглася своїми регулярами.

А що, після Криму було незрозуміло, що недоімперія пре по беззаконню, як мамонт під час гону? Для колишнього глави нашого МЗС виявилося сюрпризом, що РФ завжди грає не за правилами і цим пишається? І що довічному чекісту збрехати не складніше, ніж вічному комерсу?

Так посада Головнокомандувача – це не своїх людей на жирні посади призначати, нагороди і звання роздавати і стрічки різати. Це передбачити всі можливі і навіть неможливі дії ворога і мати адекватні заходи реагування. А у нас з реагування – тільки телевізійний самопіар з запереченням очевидного і звеличенням того, що не відбулося.

Але якщо відкинути пропагандистську туфту щодо того, що перейменування АТО в ООС (на SOS, до речі, скидається) рішучим чином наблизить звільнення Донбасу та повернення Криму, то що ми маємо в політичному сенсі? І ключове питання: влада курила АТО чотири роки, чому зміни різко знадобилося зараз?

А згадайте недавні виступи Арсена Авакова від імені коаліціантів, що оголосив м’який ультиматум Петру Порошенко щодо скорочення президентських повноважень, а також повноцінної участі Нарфронта в міжнародному мирному врегулюванні на Донбасі? І я говорив: почекаємо відповіді Порошенко.

Так ось, дочекалися!

В рамках ООС управління всім, що відбувається на лінії розмежування і навколо неї переходить до армії.

Не треба плекати ілюзій: свіжопризначений командувач ООС Сергій Наєв – така ж напівдекоративна фігура, як і численні попередні командувачі АТО. А всім заправляти як і раніше буде начгенштабу Віктор Муженко, який без погодження з ПОПом навіть своїх ординарців не змінює.

Тим самим, Порошенко демонструє заклятим партнерам по коаліції, що у нього і без дуже самостійного Авакова вистачає своїх силовиків для будь-яких питань. Але є ще один аспект.

Це для нас з вами війна на Донбасі – нев’януча біль і непоправні втрати. А для нашої влади це гроші. Великі гроші, мільярдні.

В рамках ООС контроль за тіньовими переміщеннями людей і товарів через лінію розмежування повністю беруть на себе військові. Це такий аванс за вірність в майбутніх виборчих баталіях.

За моєю інфою, СБУ отримала «добро» на віджимання нарфронтівців від контрабандних потоків на кордонах – від бурштину, лісу, сигарет і іншого, на що вони сіли після Євромайдану. У країні, якою правлять комерси, удар по тіньових заробітках – найболючіший.

А значить, має бути загострення відносин всередині влади. ПАП чим далі, тим більше відчуває себе «горцем, який повинен залишитися тільки один». Забуваючи, що цієї мети можна досягти не тільки на шоколадному троні, а й в камері-одиночці.

Тим більше, що Петро Порошенко особисто розпечатав президентську шкатулку Пандори. Це я про так званий суд над Віктором Януковичем: адже якщо судять четвертого Президента України, то що завадить судити п’ятого?

Правда, з судом над Януковичем явно не складається. Початково планувався яскравий епізод, де наші володарі на чолі з Порошенком блищать патріотизмом і палають праведним гнівом в сторону Януковича, який боягузливо ховається в Скайпі. Тому на цю заздалегідь вирішену справу відрядили молодих прокурорів, які просто за віком не можуть продуктивно працювати з ВІП-свідками звинувачення. А ось адвокати Януковича зі своїми свідками працюють щільно, не соромлячись навіть під час їхнього судового допиту.

В результаті від звинувачення звучать, в основному, заїжджені політичні гасла, а ось від захисту – сльозливі історії беззахисних людей, які нібито постраждали від Майдану (то, що ці люди влаштували криваву бійню з відрізанням голів у Маріїнському парку, на суді чомусь не звучить!). Зусиллями захисту суд весь час сповзає в політику, захист постійно шукає виправдання не тільки Януковича, а ще й намагається виправдати анексію Криму Росією.

Ось до чого на цьому суді відбілювання кримських колаборантів, які підтримали анексію півострова? Мовляв, їх змусили це зробити зброєю масового ураження у вигляді візиток Дмитра Яроша, а також невидимі «поїзди дружби», що рушили на Крим по ще не винайденому гіперлупу міністра Омеляна.

Зрозуміло, навіщо це недоімперіі: її дипломати на кожному розі почнуть співати, що навіть «бандерівський суд» визнав, що анексія Криму – «вимушений крок щодо захисту місцевого населення». Але Україні-то це навіщо?!

Влада ще трохи попащекує таким чином, і разом з миротворцями на Донбас зайдуть і Янукович, і Азаров, і брати Клюєви, і вся решта «регіональної бригади». На законній, зауважте, підставі.

А поки в столиці серед білого дня громадяни країни-агресора б’ють народних депутатів України.

Про пригоду з Мустафою сказано більш ніж достатньо. Від іронічного – мовляв, «не віддамо священного права українців самим виховувати своїх депутатів», до ідіотськи глибокодумного, на кшталт «мажори є у будь-якої національності, до чого тут кавказці взагалі»?

Тут треба розставити все по місцях. Тому що фактично існують дві Чечні. Живуть кожна за своїми законами.

Представники однієї – чеченські бійці, які захищають Україну, перебувають тут на пташиних правах, в безправ’ї і під загрозою. У них проблеми з документами, їх розстрілюють і підривають. Представники іншої – ті, хто від Рамзана Кадирова, вірного нукера Путіна, займаються тут бізнесом, почувають себе чудово, вирішують питання в центрі і на місцях. І в їхніх сім’ях ростуть молоді джигіти, котрі відчувають себе господарями життя в нашій країні.

Так, проблема мажорів – інтернаціональна. Але саме тому вона є чудовим маркером якості правоохоронної системи. У цивілізованих країнах діти багатих батьків теж бешкетники. Але при спробі батьків їх відмазати цілком можливий настільки грандіозний скандал, що «сядуть усі»: і нащадки, і батьки. Тому мажорів там присікає і сім’я, і ​​суспільство. Згадайте, як Періс Хілтон присудили до виправних робіт, а потім дідусь до того ж позбавив її багатомільйонного спадку.

А у нас, після всіх реляцій про успішні реформи, з правоохоронцями як і раніше можна «вирішити». І тому у нас не мажорів плющать, а вони тиснуть громадян на дорогах. Але тільки тоді, коли нарешті відбудеться справжня реформа, мажорська проблема розсмокчеться автоматично. Разом з корупцією.

Дожити б.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»