Телетайп: міністр-змовник і сумуючий президент

Розмова сьогодні про те, чому «реформована» поліція з витонченою жорстокістю не дала наметовому містечку померти своєю смертю. У результаті влада традиційно міцна, як ніколи, ніде і ні до чого. При цьому її надмірна міцність призводить до запору думок і повільних дій. Так що у виграші, як не парадоксально, саме опозиція.

Дивіться, який театр тіней і тіньовиків виходить.

Міністр МВС Арсен Аваков нарешті почув президента Петра Порошенка щодо усунення наметового містечка під Радою. І це виглядало як би широким партнерським жестом з боку лідера «Нарфронту» по відношенню до лідера БПП, з яким як би домовилися про як би єдину партію і спільні дії.

Кількість «як би» в попередній фразі могла б бути ще більшою – за кількістю скептичних запитань, які викликає як би єдність влади. Яка зберігається, поки сторони вибирають відповідний момент для удару в спину.

Тому що Аваков ліквідував публічний протестний майданчик не відразу, коли той виник, як вимагав Порошенко, а тоді, коли вважав це максимально вигідним особисто для себе. Тобто, коли вуличний протест відверто видихався і майже перестав виконувати головну свою функцію – дратувати ПОПа своїм існуванням.

До того ж, міністр дав підлеглим «добро» не стримуватися, а діяти жорстко. Беркутівці, які колишніми не бувають і які пам’ятають майданівську поразку і наступні приниження, відірвалися всмак.

Тобто, скориставшись ситуацією, Арсен Борисович продемонстрував, що його орли по його команді готові так само жорстко відпресувати кого завгодно. Аж до знахабнілих бійців Держохорони прекраснозубастого Валерія Гелетея, які люблять переодягатися в прикордонників і бешкетувати в грузинських ресторанах.

За фактом, Аваков виставив на політичний аукціон унікальний і тому надцінний лот: сприяння в демократичній передачі влади майбутньому президентові України. Справжня змова! Поки ніхто не купив, але ажіотаж в залі непідробний.

Треба враховувати й інші хитросплетіння нашої олігархічної системи.

Для переобрання, яке для ПОПа синонім виживання, він, звичайно, розгорне могутню агітаційну кампанію. Україну очікує найгостріший дефіцит стрічок для перерізання, доведеться викуповувати залишки в Росії…

Але в АП теж дивляться рейтинги. Тому основною політтехнологією влади стане шалене малювання результатів. А всі маніпуляції у виборчих комісіях на місцях проводяться за сприяння, а то і під тиском міліції, тепер поліції. Саме міліція вміє так довезти опечатані бюлетені з територіальних комісій до окружних, що «за час в дорозі собачка встигає підрости». У сторону, необхідну владі.

Знову ж всякі провокації, видворення журналістів і громадських діячів під час підрахунку голосів, закриття дільниць – все це робилося руками міліції. І без Авакова організувати не вдасться.

Більш того. План «Б» для Порошенка – це введення воєнного стану і припинення виборів, якщо соціологія спрогнозує його програш. Природно, формальним приводом стануть теракти на кордонах і в Києві або подібні НС.

Але ж режим воєнного стану повинна підтримувати, в основному, Національна гвардія, яка входить в МВС. Задіяти армію, знімаючи бойові частини з фронту, для Порошенко ризиковано, тому що цим, напевно, скористаються і полізуть російсько-терористичні війська. А якщо так, то основним вигодоздобувачем від такого воєнного стану виявиться знову-таки Арсен Борисович з його «Нарфронтом» і прем’єром Володимиром Гройсманом, який примкнув.

Виходить, що без свого міністра МВС Порошенко відчуває себе незатишно, як нудист на пасіці. Авакову він не вірить і вже не повірить, але змістити його не виходить, і навіть дострокові парламентські вибори не гарантують вирішення цієї ключової проблеми.

З оточення ПОПа діляться, що відразу після розгону наметового містечка він надихнувся, але потім, мабуть, оцінивши розклад, різко засумував-затужив.

Але і це ще не все. Арсен Борисович прийшов з бізнесу, як і Петро Олексійович. За здатністю використовувати будь-які можливості для збагачення вони один одному не поступаються, але Аваков ширший натурою і вміє ділитися. Подейкують, що в оточенні міністра склалася рекетирська схема: одне воєнізоване формування, яке вважається близьким до МВС, наїжджає на чийсь бізнес, а потім інше, близьке до нього ж, цей бізнес захищає.

Розцінки договірні. І всі щасливі. Крім бізнесменів. А також Порошенка, тому що все, що відбувається повз, для нього болісніше похмільної мігрені.

Аваков, між іншим, ще й виступить спонсором альтернативних кандидатів у президенти! І не тільки ківоватих, а й цілком пристойних.

Так що якщо в Україні відбудеться не постановочний, а справжній теракт проти держдіяча, то найбільш вірогідна ціль – Арсен Борисович. Це ж очевидніше «Роттердаму +».

І я вам так скажу, співгромадяни і співвітчизники: нещасна та країна, в якій головною перешкодою диктатури і гарантом зміни влади стає відверто одіозна фігура.

Знову ж, ще одним приводом для смутку Порошенка стало співробітництво втікача Олександра Онищенка з американським правосуддям. А вже тому є, що розповісти. Тим більше, якщо одним із уважних слухачів є колишній прокурор у справі Павла Лазаренка Марта Борщ. Вона – найкращий американський експерт по українській корупції: знає її витоки і, як кандидат в аудитори НАБУ, володіє сучасним аховим станом питання. І напевно зуміє виправдати свого не янгольського клієнта за рахунок здачі більш високопоставленого злочинця.

Зрозуміло, до кінця каденції штатівці ПОПа чіпати не стануть: їх цілком влаштовує такий підвішений за чутливе місце президент України. Але от щодо переобрання назрівають складності. Так ПОП має причини засмутитися по-дорослому.

Звичайно, залишається шанс пригорнутися до партнера Путіна. Розширити і поглибити, так би мовити, «мінський процес» і нинішнє економічне співробітництво. Але Путіну потрібен генерал-губернатор України – простий і безвідмовний, як явка з повинною. Хтось на зразок Михайла Добкіна. І зовсім не потрібен хитрокручений комерс, який якщо до кінця дня нікого не кинув, то кидає сам себе, щоб кваліфікацію не втрачати. Наприклад, твердо обіцяє собі сьогодні ні грама, і сам же віроломно наливає повну склянку…

Природне запитання: чи відбувається у нас хоч щось, що перетворює Україну з шахової дошки для чужої гри для початку в легку фігуру на цій дошці?

Повільно, зигзагами, дуже схоже на «Школу танців Соломона Пляра», але відбувається! І все ще, як кажуть математики, залишається відмінна від нуля ймовірність, що ми всі візьмемо участь у формуванні тієї самої команди переможців, що складатиметься із думаючих патріотів, які не заплямовані у владі, але готові цю владу взяти. Заради порятунку України.

«Телетайп» завжди в курсі найважливішого, так що мимо не пройде.

P.S. Те, що президентський кортеж не зупиниться, скільки б людей не збив – це вже не ексцес, а норма. Прописана в службових інструкціях. Більше скажу: мажори тому і давлять нас на переходах, що кортежі їхніх батьків не зупиняються на ДТП. Але тільки уявіть несамовите порохоботське виття, якби пенсіонер потрапив під колеса когось із опозиції?

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka