Сортування сміття: штрафи для населення та заробіток чорного бізнесу

У законі немає переліку та послідовності операцій із відходами, однак вказано, що відтепер «забороняється захоронення на полігонах неперероблених побутових відходів». За порушення закону передбачена система штрафів: для населення – від 340 до 1360 грн, для юридичних осіб – від 850 до 1700 грн.

Забезпечувати умови для сортування сміття за видами для його подальшої переробки та утилізації мають місцеві органи влади. Здавалося б, часу на підготовку в них було достатньо, з 1 січня у містах та селах мали з’явитися спеціальні контейнери для роздільного збирання відходів, але їх, як і раніше, ще треба добряче пошукати.

Тож Politeka запитала у експертів, чому виникла така абсурдна ситуація, що закон є, але дотримуватися нових норм українцям проблематично.

– Україна не готова переходити на роздільний збір відходів. У нас для цього нічого немає. Навіть Київ контейнерами для сортування сміття не забезпечений. Логістика також відсутня. Що тоді говорити про менші міста й села? Якщо люди й розділятимуть сміття, то приїжджає сміттєвоз і звалює все разом. А де сміттєсортувальні станції? Немає. На сьогодні відходи найдешевше хоронити на полігоні.

До того ж відсутня політична воля. Бізнес, влада не зацікавлені в роздільному зборі відходів. Зараз відбувається як: усе сміття разом із дорогоцінними компонентами – це скло, метал, папір – звозять на полігони, там безхатченки вже збирають вторинні ресурси і потім їх здають. Кошти ж потрапляють до чорного бізнесу. Якщо це все вилучатимуть на етапі збору відходів, то їхній обсяг зменшиться, а відповідно, зменшиться й плата, бо платимо ж за кубометр сміття.

Україна не може започаткувати роздільний збір відходів без європейських інвестицій. Поки іноземний інвестор не прийде, у нас немає жодних шансів це зробити. Потрібні колосальні гроші. Інвестори нині не готові зайти в Україну. У нас корупція. Немає стабільності – законодавство постійно змінюється, немає відповідальної влади. От зайдуть, але як, де, з кого повертатимуть свої гроші?

Роздільний збір відходів передбачає надзвичайно високі тарифи, як у Європі. Лише тоді люди будуть зацікавлені сортувати сміття та якомога менше викидати, бо якраз за те, що не підлягає повторному використанню, переробці, потрібно багато платити. В Україні це не працюватиме. Населення не готове платити. Високі тарифи призведуть до того, що люди вивозитимуть сміття десь у лісопосадки.

За офіційними даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, щорічно в Україні утворюється 30-35 тисяч стихійних сміттєзвалищ. Переважна більшість – у сільській місцевості. З тих самих даних слідує, що лише 70% населення забезпечені вивезенням відходів. А як же решта? Про який роздільний збір можна говорити, коли у нас не все населення забезпечене належним вивезенням відходів? Тобто люди палять сміття, закопують, кудись відвозять.

Насправді, в Україні близько 30% населення готове сортувати відходи. Вони вже й сьогодні це роблять, здають скло, папір, пластик, метал в пункти прийому вторинної сировини. Усі інші кажуть, що потрібні відповідні контейнери, щоб було кілька фракції. Люди добрі, навчіться хоча б сортувати на дві фракції – вологу і суху, тобто харчові відходи та все інше. Цього на першому етапі було б вдосталь.

Щодо штрафів за порушення закону, хто відповідатиме за контроль роздільного збирання та за штрафування? Невідомо. По-друге, як людину можна штрафувати за те, що вона не займається роздільним збором, бо не забезпечена відповідними інструментами? Відповідальність за роздільне збирання побутових відходів поклали на місцеві органи влади, однак це неправильно. Без фінансування зверху вони з цим наразі не справляться. Тобто все, про що зараз говорять – мертве діло.

Із небезпечними відходами ситуація теж жахлива. Куди дівати флуоресцентні лампочки, техніку, медичні відходи? Немає ні спеціальних пунктів прийому, ні інфраструктури з їхнього збирання.

Усі кричать, що потрібно здавати відпрацьовані батарейки. Збирати їх почали з 2012 року. Але в Україні немає підприємств, які займалися б їхньою утилізацією. Батарейки зберігаються два-три роки. Де вони? Ще жодна партія не виїхала за кордон. Це стосується і ртутних ламп.

– Загалом, цей закон – позитивна річ. Це початок вирішення проблеми сортування сміття в Україні. Вимоги абсолютно слушні. Інша річ, що не всі українські міста, особливо малі, до цього готові.

У Європі зазвичай усе сміття сортують, в Україні ж це роблять лише безхатченки. Вони забирають скло, метал, папір, пластик. Можливо, закон із часом врегулює це питання, в нас з’явиться малий бізнес, який зможе створити відповідні умови для роздільного збору відходів. Проблема полягає ще й у тому, що в Україні дуже низькі тарифи на вивіз сміття. На Заході вони значно вищі. Це дає можливість європейським фірмам, які переробляють відходи, оперувати більшими коштами. Наскільки ж в Україні цей бізнес буде рентабельним – питання.

Логічно, що відповідальність за роздільне збирання побутових відходів мають нести місцеві органи влади. Вони повинні займатися вивозом сміття і створювати відповідні умови. У них є бюджет. На старті можуть навіть заручитися підтримкою держави.

Ольга Головка