Телетайп: миротворці ООН, летальна зброя та роздвоєння піар-особистості

До Вінницької області, між іншим, від фронту жоден дрон не долетить. І повірити, що якась диверсійна група попреться в центральноукраїнську область саме тоді, коли там проводять антитерористичні навчання — це як повестися на те, що сміття зі Львова не вивозив особисто Андрій Садовий.

Та й навіщо диверсія Кремлю, який зачаївся і нібито згоден на багато що, намагаючись не злякати вкрай вигідну для нього затію з миротворцями ООН?

Зате ми точно знаємо, що у недбайливого господаря, стурбованого лівими заробітками, внутрішніми розбірками і самовихвалянням, в господарстві обов’язково щось буде розвалюватися, загорятися і вибухати.

І не так важливо, що призвело до вибухів артилерійських складів – тривіальне нехлюйство чи прагнення приховати розкрадання.

Важливіше, що позбутися від трагічних подій, справжніх винних в яких ніколи не карають, можна лише змінивши владну команду — всіх і відразу.

А невиліковні можуть і надалі вірити, що це особисто Володимир Путін вирішив зіпсувати Петру Порошенку День варення. ВВП ж такий підступний і непередбачуваний.

Хоча щодо непередбачуваності й ПОП не промах.

Ось якими раціональними мотивами можна пояснити настільки суперечливу інформацію, що надходить із заокеанського вояжу президента України? І це не про раптовий переїзд канадських бізнесменів до України, де Петро Олексійович, виявляється, створив чудові умови для ведення бізнесу, чого не вдалося помітити нам, людям, які тут живуть і працюють.

Були б медійні апологети президента трохи менш виверткими – у них напевно стався б заворот мізків.

Судіть самі.

Із США наша делегація переможно рапортує, що ідея миротворців ООН отримала загальну підтримку. Щоправда російська, я перепрошую, дипломатія пропонує сформувати цих самих миротворців на основі своїх сил швидкого реагування (!) і ввести їх на Донбас без узгодження з Україною — для охорони місії ОБСЄ. Але то таке.

У попередньому матеріалі ми розібралися, чому миротворці є лише новою обгорткою старої капітулянтської «мінської змови», що включає особливий статус Донбасу, амністію бойовиків і вибори під фактичним контролем агресора. Цей варіант не передбачає активної оборони України.

А вже з Канади від тієї самої української делегації надходить бравурна реляція, що питання про надання нам летальної зброї практично вирішено. Це як? Чи вони там найголовніший ДН почали святкувати заздалегідь?

Надання летальної зброї — це зовсім інша пісня, в ній не співають про жодних миротворців.

Якщо вірити соцмережам, то на Донбасі за Україну вже давно воюють американські «Амбрамси» та «Фантоми». Тож суто пропагандистське дзвоніння, на кшталт канадського бізнесу, що пливе в Україну на баржі з американським вугіллям, тут не проходить.

Західна летальна зброя має проявитися на фронті. Показово проявитися. Щоб кожен виродок, який узявся за зброю в «ДНР-ЛНР», на власні очі переконався, що запросто може стати таким самим легендарним героєм, як Гіві або Моторола. Тобто дуже обвугленим або сильно фрагментованим.

А це означає, що на Донбасі має відбутися серйозна ескалація бойових дій. Тобто ініціатива про введення миротворців та вимога про надання летальної зброї не просто суперечать одна одній, вони взаємовиключні.

Або в ОРДЛО заходять «блакитні каски» та розводять ворожі сторони на відстань, що не дозволяє діставати один до одного легким озброєнням. І навіщо тоді нам «Джавеліни», та й артилерійські склади теж?

Або ми отримуємо те, що давно просимо, і це запускає зовсім інший рівень протистояння з недоімперією.

Зрозуміло, що недоімперія спробує відповісти. І вторгнення зможе зупинити лише загроза неприпустимих для РФ втрат. А ми зможемо забезпечити таку загрозу лише створивши реальне народне ополчення. Не тотальна мобілізація, але готовність і вміння найкращих захищати країну зі зброєю в руках.

Цю тему я порушую від початку війни, останнім часом разом із Станіславом Стеценком і Юрієм Касьяновим. Зараз до неї вкотре підключився призабутий громадськістю Дмитро Ярош.

Сподіватимемося, що він вирішив проблему свого шпагату між лояльністю до влади для підтримки фронтових підрозділів “Правого сектору” та розумінням, що з такою владою ми ризикуємо взагалі втратити Україну.

Народне ополчення, організоване і навчене, яке має свої канали комунікації — це взагалі страшний сон нашої влади. Бо воно обнуляє всі титанічні зусилля влади зі створення підконтрольних воєнізованих підрозділів, готових до розгону протестантів та іншого.

Так, народне ополчення збільшує ризик сепаратизму в окремих областях – саме так і втиратимуть владні пропагандисти. Але насправді основа сепаратизму — тяжке становище людей при загостренні ситуації з боку сусідніх держав.

І якщо хтось в Україні, хоч саме народне ополчення, стане виступати проти єдності країни, та ще й під прапорами інших країн, то доведеться гасити це з усією жорсткістю, із застосуванням ЗСУ, НГУ, артилерії та авіації — помилки Криму і Донбасу не можна повторювати.

Але якщо народне ополчення не проти цілісності України і вимагає покарання корупціонерів та справедливий закон про вибори — з якого дива Нацгвардія полізе в гаряче протистояння? Тим паче якщо нацгвардійці цілком поділяють вимоги ополченців.

Знов-таки, судячи з рухів наших сусідів, і Нацгвардії, і народному ополченню буде чим спільно зайнятися.

Це я про «Закон про освіту», який підписали, і це правильно.

Маю сакраментальне питання: невже угорцям, румунам та іншим, які зараз поводяться, немов стерв’ятники, настільки хочеться пограти в погану великодержавність і спровокувати на території України ще кілька кривавих АТО з приводу захисту «пригноблених» мов?

Нехай Росія, якій не сидиться на місці, бо у неї багатовікове запалення імперського простатиту, та й іржава ядерна дубина намозолила криві криваві руки. А Угорщина з Румунією? Вони ж європейці, міжнародну систему безпеки їм підривати ні до чого. І не думати про наслідки — тим паче.

То навіщо ж вони нехай і пропагандистськи, але стають на слизьку стежку роздмухування сепаратизму в сусідній країні? Самим не послизнутися б.

Адже проти західних сусідів наші збройні сили, нехай і не найсильніші в Європі, видаються цілком боєздатними. І якщо, не дай Бог, доведеться… Ну, ви розумієте.

То невже однією з рис крайнього європейського націоналізму є непрохідна тупість? Сподіватимемося, що ні.

Повертаючись до наших реалій. Готовий підтримати законопроект про встановлення дня народження президента України національним святом. Яке святкуватимуть лише в тому разі, якщо чесний рейтинг довіри населення до президента перевищуватиме 50%. А поки — винятково привітання дружини, дітей і підлеглих, ласкавих, як туалетний папір.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka