Зіткнення гігантів: Індія та Китай грають мускулами на кордоні

Читать на русском
Индия, Китай, Доклам

Торговельні зв’язки між першими індійськими й китайськими князівствами склалися за тисячі років до нашої ери. Пізніше дві країни пов’язали Великий шовковий шлях і досить жваве торговельне судноплавство. Спільний кордон між Індією та Китаєм з’явився лише у XVIII столітті, а в 1890 році між Китаєм і британською колоніальною адміністрацією Індії було підписано договір, який проводить (принаймні, на карті) кордон між Британською Індією та Піднебесною.

Близький Схід по-новому: від розгрому ІД до незалежності курдів

Відтоді Пекін і Нью-Делі неодноразово ставили під сумнів належність і статус тих чи інших територій. Зокрема, КНР не визнає за Індією більшу частину території штату Аруначал-Прадеш на сході країни, бо ще в 1913 році китайські представники не визнали передання цих територій від Тибету до Британської імперії. Не менші суперечки викликають і низка ділянок кордону в штаті Джамму і Кашмір – Делі вважає, що Пекін на власний розсуд «відрубав» там більше ніж сорок тисяч квадратних кілометрів індійської землі.

XX століття: з сусідів – у суперники

У 1947 році Індія здобула незалежність, а через два роки комуністи на чолі з Мао Цзедуном встановили цілковитий контроль над материковим Китаєм. Відтоді територіальний конфлікт між державами-гігантами не припинявся. На це накладалася загальна агресивна політика маоїстського Китаю – тоді Пекін активно втручався в справи всіх без винятку сусідів, створюючи і підтримуючи (часом силою зброї) комуністичні рухи скрізь, де тільки можна.

Своєї кульмінації протиріччя досягли восени 1962 року, коли між величезними країнами спалахнула війна, поразку в якій в Індії досі згадують із гіркотою. Скориставшись Карибською кризою, що відволікла увагу Вашингтона і Москви, Мао Цзедун рушив військових у бік індійських рубежів. Тоді Народно-визвольна армія Китаю розгромила індійські війська в північно-східних регіонах Індії і потіснила в Джамму та Кашмірі, закріпивши контроль за плато Аксай-Чин. Втрати індійської армії становили майже 1400 осіб убитими, ще 1700 – зниклими безвісти, 4 тис. індійських військових потрапили в полон. Втрати китайців були значно меншими: трохи більше ніж 700 убитих, 1700 – поранених. Утім, є думка, що справжньою причиною китайського вторгнення було рішення Делі надати притулок Далай-ламі – духовному лідеру Тибету та символу боротьби жителів гірської країни за незалежність. А ось територіальні суперечки були лише приводом.

Із кінця минулого століття і Китай, і Індія переживають бурхливе економічне зростання. Обидві країни дуже вдало влилися в річку глобалізації, хоча кожна йшла своїм шляхом. Якщо Піднебесна, ведена залізною рукою Компартії, стала «складальним цехом» американських та європейських компаній, то Індія розвивалася значно хаотичніше, концентрувалася на металургії, фармацевтиці, сільському господарстві, IT-аутсорсингу та сфері послуг.

Із 1990-х рр. до початку 2000-х відносини двох країн-гігантів, здавалося б, переживали золотий вік. Верхньою точкою партнерства стала кооперація в рамках об’єднання БРІК, що виникло у 2001 році, де найбільші економіки, що розвиваються – Китай, Індія, Бразилія та Росія, яка незрозуміло чому потрапила туди – не лише координували питання економічного співробітництва, а й намагалися «розрулювати» геополітичні питання.


Але наприкінці минулого десятиліття ситуація кардинально змінилася. Китай стрімко вийшов на ринок IT та сфери послуг. Індія ж стала залучати дедалі більше виробничих майданчиків, чому посприяла дешевизна (порівняно з тим самим Китаєм) робочої сили. Країни стали прямими конкурентами в економіці.


До того ж приблизно тоді ж Пекін узяв курс на економічну та геополітичну експансію спочатку в межах регіону, а потім і всієї планети. У гонитві за джерелами сировини та ринками збуту, КНР оптом і в роздріб скуповує африканських і латиноамериканських диктаторів. Переоснащує найбільшу на планеті Народно-визвольну армію Китаю і створює величезний флот. Прагнучи встановити повний контроль над акваторією Південно-Китайського моря – найбільш жвавої транспортної артерії планети – насипає і мілітаризує штучний архіпелаг Спратлі. Зрештою, заявляє про початок реалізації наймасштабнішого проекту XXI століття під назвою «Один пояс, один шлях», покликаного зв’язати Азію, Африку та Європу мережею високошвидкісних магістральних транспортних коридорів. Само собою, такі плани не могли сподобатися Нью-Делі.

Із 2011 року спостерігається велике зближення Індії та США, що серйозно турбує Пекін. Окрім того, Делі інтенсивно нарощує економічну та воєнну взаємодію з Японією – ще одним геополітичним суперником КНР – і Австралією. Улітку цього року в Бенгальській затоці відбулися американсько-японсько-індійські морські навчання «Малабар» – наймасштабніші в новітній історії. Тоді ж серйозно загострилася ситуація на низці ділянок індійсько-китайського кордону.

Плато розбрату

Більше ніж три місяці триває протистояння двох азіатських гігантів за плато Доклам, яке в Китаї воліють називати Донланг. Розташоване на стику кордонів трьох держав – Індії, Китаю та маленького гірського королівства Бутан, – воно перетворилося на справжнє яблуко розбрату між Пекіном і Нью-Делі.

«Захід-2017»: гра м’язами чи підготовка до великої війни?

На початку червня китайські інженери почали будівництво дороги, яка повинна з’єднати Доклам із китайським Тибетом, попередньо знищивши, за даними індійської сторони, два бункери в цьому районі.

У відповідь 18 червня індійські військові зайняли частину плато, завадивши будівництву. У Делі стверджують, що плато Доклам належить королівству Бутан, яке фактично перебуває під протекторатом Індії. У Пекіні говорять про своє право на територію і посилаються на той самий договір 1890 року про державний кордон, який Нью-Делі не визнає. У підсумку КНР вимагає виведення індійських військових для початку діалогу щодо спірних питань, Індія ж наполягає на обопільному виведенні солдатів.

Тоді ж, у червні, сталося зіткнення між прикордонниками двох країн, які звикли розглядати один одного в приціл. Через кілька місяців аналогічна бійка виникла ще на одній із спірних ділянок – на західному березі пустельного озера Пантонг, що простягнувся між індійською місцевістю Ладакх і китайським Тибетом. Цього разу в хід пішли палиці та каміння. Кілька людей було поранено.


Преса і політикум обох країн не на жарт сполошилися – всі заговорили про можливе повторення конфлікту 1962 року. Яструби з того і з іншого боку одразу ж озвучили войовничі меседжі.


«Ситуація в 1962 році була іншою, Індія 2017 року – інша», – зазначив у червні глава оборонного відомства Індії Арун Джетлі, підкресливши готовність індійської армії протистояти будь-яким загрозам у відповідь на китайську вимогу про виведення військових із плато Доклам.

«Ви на території Китаю, і якщо ви не хочете війни, то повинні піти з нашої території», – парирував керівник Центру міжнародного співробітництва Міноборони Китаю полковник Чжоу Бо.

«Ніхто не повинен очікувати, що ми проковтнемо те, що завдає шкоду нашому суверенітету, безпеці та інтересам розвитку. Ми також ніколи не дозволимо жодній людині, організації чи політичній партії відібрати у Китаю хоч частину його території», – заявив лідер Китаю Сі Цзіньпін.


Проти спроб примирення і розумних компромісів грає також внутрішньополітичний контекст. Восени в КНР відкривається XIX з’їзд китайської Компартії, на якому Сі Цзіньпін розраховує остаточно зачистити внутрішньопартійну опозицію і поставити під повний контроль найбільшу політичну силу планети. Непроста ситуація і в глави індійського уряду Нарендри Моді. Керівна партія розколота, а її популярність різко знизилася після низки непопулярних реформ.


У такій ситуації лідерам азіатських супердержав, що відчайдушно потребують зовнішньополітичних перемог, ніяк не можна проявити «слабкість» та «угодовство».

Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді та голова КНР Сі Цзіньпін

На початку цього місяця стало відомо про плани Пекіна побудувати кілька військових баз у Пакистані – країні, з якою КНР ріднить нелюбов до Індії. А начальник Генштабу Індії генерал Біпін Рават заявив, що його відомство розробляє план війни на два фронти: і з Пакистаном, і з Китаєм.

Ресурси сторін

Китай та Індія – найбільш населені країни світу. У Піднебесній проживають 1,378 мільярда людей. 1,324 мільярда населяють Індійський субконтинент. За валовим внутрішнім продуктом КНР ($11,218 трлн) посідає друге місце в світі, поступаючись лише США. Індія з $2,256 трлн на сьомій позиції, пропустивши вперед Японію, ФРН, Великобританію та Францію. Військовий бюджет Китаю становить $215 млрд, Індії – $55 млрд.

М’янма розбрату: як далекі мусульмани посварили Путіна та Кадирова

У складі Народно-визвольної армії Китаю 6457 танків, 6246 знарядь, 1271 винищувач, 1385 бомбардувальників і 912 вертольотів. Флот КНР налічує 1 авіаносець, 68 підводних човнів і 35 есмінців. Індійські збройні сили можуть похвалитися 4426 танками, 7414 знаряддями, 676 винищувачами, 809 бомбардувальниками і 666 вертольотами. А військово-морські сили – 1 авіаносцем, 15 субмаринами та 11 есмінцями. Регулярна армія Піднебесної налічує 2,3 мільйона бійців. Збройні сили Індії – «лише» 1,2 мільйона.

При цьому слід врахувати, що мобілізаційні ресурси сторін практично невичерпні. І Китай, і Індія – члени ядерного клубу, що володіють усім спектром атомної зброї та різноманітними засобами її доставки. Кількість ядерних боєголовок КНР оцінюють у 270 штук. У Індії поменше – 130. У рейтингу мілітарної сили армій світу, який щорічно публікує видання Global Fire Power, Китаю відведено 3-й рядок – після США та Росії. Індія йде слідом за КНР.

Навіть локальний конфлікт між двома наддержавами здатний обернутися незліченними жертвами. Інвестиційну привабливість двох локомотивів азійської та світової економіки буде помножено на нуль, а економіку всієї планети – відкинуто на десятиріччя назад. На щастя, керівні еліти двох країн, хоч і схильні до різких заяв, поки що демонструють високий ступінь відповідальності за долі своїх народів.

Максим Вікулов


Телетайп: чи є життя після «нормандського формату»?

Телетайп: синопсис четвертого сезону прямоефірного серіалу «слуга народу»

Телетайп: рейтинг влади падає, терміново пора політично дорослішати

Телетайп: наїстися політики до завороту мізків

Телетайп: теорія повітроплавання стосовно української політики

Телетайп: про володаря доль Володимира В’ятровича та кнопочку на тім’ячку

Телетайп: «колишніх» з їх схемами треба карати, а не наслідувати!

Телетайп: баланс між США і Китаєм – ключ до реального миру на Донбасі

Телетайп: невигадані сюжети для продовження серіалу «Слуга народу»

Телетайп: індульгенція Зеленському, ренегат Порошенка і Портнов як професор юридичного свавілля

Телетайп: «Слуга народу» нависає над країною, як колись КПРС

Телетайп: оглядини Зеленського в Європі, «непонятки» в Мінську і «ударні» метання Кличка

Телетайп: слідом за ситуаційною кімнатою Порошенко може поцупити і київське ППО?

Телетайп: екіпаж яхти «біда» набраний і готовий до кругосвітньої регати?

Телетайп: президент Зеленський в приймах у олігархічної системи

9 травня: історія проти істерії

Ціна 9 травня – вічна військова травма

Парад цинізму: як день скорботи перетворили на свято

Телетайп: зв’язка «Порошенко-Путін» проти президента Зеленського?

Показати ще