День Незалежності: чи варто боятись свята?
Зважаючи на активні бойові дії на Донбасі, величезну кількість зброї «на руках» та низку суспільно-політичних протиріч, питання безпеки громадян викликає серйозне занепокоєння.
Politeka з’ясувала, яка ймовірність спланованих терористичних атак на День Незалежності, хто спекулює на страхах простих людей, та чи здатна країна протистояти сучасним викликам та загрозам.
Олег Жданов, військовий експерт, колишній офіцер оперативного управління Генерального штабу ЗС України:
– Загроза терористичних актів завжди реальна. Особливо з огляду на той факт, що ведемо бойові дії з таким агресивним сусідом, як Росія. На жаль, вище політичне керівництво України використовує загрозу терактів для нагнітання паніки серед населення. Адже наляканими людьми значно легше управляти.
Під час свят ризики завжди більші. Є скупчення людей. Та й самі теракти у такому разі мають більшу політичну значущість, адже були придумані якраз для того, аби впливати на політику. Це її інструмент.
В Україні в повсякденному житі профілактика загроз взагалі відсутня, інформаційне поле дорівнює нулю, а щойно свято – одразу ж згадуємо про загрозу терористичних актів.
Спецслужби не контролюють ситуацію взагалі. Гляньмо, що відбувається у Києві. У нас можна підірвати журналіста, керівника розвідуправління, застрелити в центрі міста головного свідка у справі. За цим і оцінюється робота спецслужб.
Є питання до СБУ: де агентурна робота? Де агенти супроводу? Де заходи з попередження терактів? Після кожного гучного випадку (коли втратили контроль над ситуацією) починають нам розповідати, що попередили 200 терактів. Яких? Це міф. Якби це було правдою, то, будь ласка, опублікуйте дані – хто організатор, підозрювані, кого судитимуть у суді. Це ж уже не є державною чи воєнною таємницею. У цьому ж і суть профілактичної роботи. З одного боку, населення розуміє, що спецслужби працюють, їх можна оцінити за реальними результатами. З другого, ті, хто готує теракти, усвідомлюють, що сядуть за ґрати або ж їх ліквідують під час оперативних дій.
Причина, чому в нас так погано працюють спецслужби, полягає у реформуванні та фінансуванні. Чистки в силових відомствах так і не відбулось. На сьогодні мало віриться, що СБУ – проукраїнська, з огляду на те, скільки там працює людей, які озвучували проросійські ідеї.
Плюс СБУ – це політизований орган, де посади замісників розділяють за партійними квотами. Це призводить до того, що займаються політикою, а не контртерористичною діяльністю.
Окрім того, питання агентурної роботи – це питання дуже великих грошей. Це і спецмашини, і спецообладнання, завербовані люди, яким треба платити за інформацію.
Усі розповіді про те, що в нас у силових відомства поменшало «агентів впливу» – суцільне полювання за відьмами. Назвіть хоч один гучний скандал, судовий процес за останні три роки над такими «агентами». Жодної інформації. Це все маніпуляція суспільною свідомістю та політичний піар. Створюють ілюзію контрою над ситуацією.
Наслідки такого стану справ – те, що ми нині бачимо: гучні політичні вбивства, розстріли, вибухи, вплив на політиків, можливості підкупу, вербування, шантажу.
Ситуацію загалом можна змінити. Було б бажання провести генеральне прибирання в СБУ, деполітизувати її, зробити незалежною (як ФБР у Штатах). Тоді за хорошого фінансування, постійної внутрішньої перевірки на лояльність могли б отримати дієздатну спецслужбу. Але у такому разі під підозрою опиниться більша частина українського політикуму. Гляньмо, скільки у нас у ВР власників іноземних паспортів – от і відповідь, чому такої незалежної служби досі немає.
Андрій Єременко, засновник соціологічної служби Active group, політичний аналітик:
– Ключова причина, чому ближче до державних свят з’являються повідомлення про терористичні атаки – це війна з ворогом, який дуже любить символізм. Люди розуміють, що цей ворог надає перевагу організовувати атаки під важливі дати. Відповідно, бояться таких загроз.
Як-от минулого року було, під час ходи Московського патріархату. Тоді нібито знайшли вибухівку. Спеціальним автобусом навіть перевозили. Це лякає, звісно. Але в правоохоронців загалом робота така – на воду дути. Якщо будь-хто телефонує і каже, що на Хрещатику – вибухівка, то зобов’язані реагувати миттєво.
Політики також часто говорять про можливі терористичні атаки. Цим самим нагадують, що у нас – війна. Один із політичних наслідків війни – це те, що не можна робити масштабних протестів проти влади. Лише точково – проти певних проблем. Це тримає суспільство в певній напрузі. Також досить сильно відволікає від проблем, пов’язаних з економікою тощо. Але тут є зворотній бік. Коли правоохоронці починають проводити обшуки, здійснюють необхідні речі з попередження терористичних загроз, то це викликає дуже серйозне роздратування в людей.
Потрібно відштовхуватись від фактів. Ми мали серію дрібних терактів у 2014 році. Зараз їх практично немає. Звісно, є окремі випадки: вбивства, вибухи, – але це не має масового характеру. Тож можна сказати, що наші спецслужби на 3+ справляються. Хоч, із другого боку, легендарні британські агенти не змогли перехопити отруєння особи радіоактивною речовиною, яка світиться всюди. У кожному відомстві є свої проколи.
Олександр Скіпальський, генерал-лейтинант, екс-заступник голови СБУ:
– Імовірність терактів в Україні висока. І не лише на День Незалежності. Ми сьогодні воюємо з кулуарним, підлим ворогом, який не гребує будь-якими провокаціями, диверсіями.
Згадайте лише, скільки в історії Росії було терористичних актів. Як діяли в період Другої Світової війни. Нині перебуваємо в стані, коли українські спецслужби мають постійно відшліфовувати механізми боротьби з терором.
Про загрозу терактів говорять ближче до великих державних свят. Це пов’язано з конкретними причинами. Адже є методика, яка характерна для всіх спецслужб. Під час свят, масових заходів рівень загрози збільшується. Це природньо. Маємо скупчення народу, ворог шаленіє від нашого святкування, від того, що не стаємо перед ним на коліна. Тому готовий організовувати різного роду провокації.
Нинішні українські спецслужби та ті, які були 5 років тому, відрізняються. Відчувають реальну загрозу. Влада не проводить достатньо заходів, аби убезпечити людей. Шалені гроші йдуть на бізнес, офшори, а не на війну. Ось тут собака і зарита.
Безпекові питання залежать від курсу держави, наявності політичної волі, а не від самих співробітників правоохоронних органів. Останні певною мірою є заручниками ситуації. Про те, як саме влада може попередити теракти, треба запитувати в Турчинова. Він за це відповідає.
У нас багато охочих обговорювати наявність у силовому блоці «агентів впливу», при цьому не розбираючись у питанні. Що таке «агент впливу»? Це може бути не класичний агент, а людина, яка симпатизує курсу іноземної держави, налаштована критично до держави, де живе. Відповідно, робить усе, що вигідно іншій країні. При цьому може і не мати контактів із спецслужбами, проте пакостить. То як це назвати?
Відкрита політична дискусія – це одне, а все інше – приховане. Подивіться на цивілізовані країни. Ніде активно не обговорюють, а тим паче не розкривають роботу своїх спецслужб, наявність агентури у відомствах тощо. Усе це робиться «під водою». На жаль, у нас дуже багато охочих обговорювати ці теми, але немає тих, хто професійно мав би очолювати курс в організації роботи. Усі вони – популісти і пропагандисти.
В Україні на сьогодні дуже високий рівень злочинності. Професіоналізм правоохоронних органів низький. Так звана реформа, яку проводили в МВС, лише зашкодила. Наскільки я проінформований, пану Грицаку вдалось переконати, аби не ламали хоч СБУ, як це зробили з міліцією. Там усі професіонали пішли. Тому питання організації роботи поліції і прокуратури в сфері боротьби з кримінальними злочинами не в найкращому стані.
Усе можливо налагодити, якщо владна верхівка захоче цим займатись. Немає структури, яка за це відповідала б. Не може щука сама себе контролювати. Вона ловить карасів, але хтось же повинен і нею управляти.
Романія Горбач