Руслан Кошулинський про війну артилерій та сепаратистську церкву (відео)

– Ви говорили: «Патріотизм – коли на галас «наших б’ють» усі збігаються. Доки Україна не стане єдиною в бажанні перемогти, ми не переможемо». Що заважає все ж таки українцям об’єднатися і перемогти у війні, яка зараз триває?

На превеликий жаль, сьогодні чинна влада не роз’яснює того, хто є хто: хто – ворог, а хто – свій. Наприклад, із ким воюємо, воюємо чи проводимо Антитерористичну операцію. Це терористи якісь бігають, котрі купили в воєнторгах танки, ракети, які збивають літаки, «Гради» тощо? Чи це все ж таки ворог? Ми воюємо чи боремося з терористами?!

Тому влада має чітко сформулювати для держави хто – свій, а хто – чужий. Мені легко говорити, бо я служив. Я знаю, що той, хто має форму ЗСУ, – свій. Крапка. Решта – чужі. На війні для свого ти останнє віддаєш. Моя фраза – це сучасне формулювання патріотизму. Усі наші, уся країна має зібратися. Завдання центральної влади – максимально популяризувати патріотизм, максимально об’єднувати націю в боротьбі з дуже сильним ворогом. Влада цього не робить. Зараз у Києві ми не розуміємо, чи є в Україні війна.

– Ви справді захищали зі зброєю в руках Україну, бачили, що таке війна. Як це позначилося на вашому житті?

– Ми із друзями самостійно взяли повістки й пішли воювати, депутати ВР VII скликання: я, Олексій Кайда, Маркіян Лопачак. Я для себе дійшов висновку, що чоловік має це робити. Я за ВОСом (військово-обліковою спеціальністю) – артилерист, служив ще в Радянському Союзі, 1987-89 рр. З огляду на те, що я командир гармати великих калібрів, я попросився, щоб мене із товаришами направили в артилерію.

Те, що бачимо сьогодні – це не війна стрілецької зброї, це війна артилерії. Достатньо вагомі артилерійські дуелі сьогодні відбуваються між нами та російськими найманцями. Завдання, яке відчув для себе, – я повинен застосувати ці знання.

Найбільший урок – швидкість. Чим швидше ти приймаєш рішення і його втілюєш, тим імовірніше перемога. Наприклад, якщо ти приїхав на позицію і зробив перший постріл, розраховуй, що максимум через 7 хвилин на це місце може прилетіти назад снаряд. Якщо тобі треба розкласти гармату, це приблизно 2-3 хвилини, зробити декілька пострілів, необхідно максимально швидко зібрати ту гармату та втекти з того місця, інакше тебе знищить контрбатарея противника.

Сама формула ухвалення рішень, підготовки і виконання, на превеликий жаль, не існує для чинної влади. Як можуть бути місячні канікули Верховної Ради? Це швидко чи ні? Ми воюємо з дуже сильним суперником, дозволяти собі легковажити у швидкості ухвалення рішень не можна.

На сьогодні базове завдання – швидко змінити Збройні сили, максимально їх переозброїти сучасною технікою, залучити кошти, які дають можливість нарівні воювати.

Зокрема, у росіян космічні війська, а Україна не має жодного супутника. Найближче замовлення військового супутника, який може щось реально бачити, – 2019 рік. Тобто ми практично сліпі. Ми замовляємо такі матеріали в наших партнерів за кордоном. Якщо раніше, наприклад, нам безкоштовно Канада їх надавала, то останнім часом ми маємо платити або просити. Чим швидше ми об’єднуватимемо зусилля всіх верств населення, тим швидше ми переможемо.

Україна має дуже швидко стати таким собі Ізраїлем або Швейцарією, українським їжаком, щоби той величезний російський ведмідь навіть боявся підійти. Якщо ми не зробимо цього швидко, війна триватиме довше.

– Що ви відповіли б тим, хто відсторонюється від цієї війни, каже: «Я не з Донбасу, воювати там не збираюся», «За Порошенка і Гройсмана не воюватиму». Багато таких чоловіків в Україні.

– Сьогодні, за інформацією, яку я маю, близько 5000 чоловіків у розшуку, бо ухилилися від військової служби. Це чимала кількість, особливо з огляду на те, що в нас 50-тисячна армія. Це 10%.

З якою мотивацією люди виходять «отримати солодку смерть», як кажуть націоналісти, найвищу мету і найбільшу шану? Це винятково патріотичні й націоналістичні почуття, інших немає. Я віддаю свій час, здоров’я і життя за цю землю, за цих людей. Це влада й мала продукувати.

Ви відчули, що за ці три роки влада додала патріотизму? Чи змогла об’єднати суспільство? Наприклад, під час війни 1812 року вся російська еліта говорила французькою, але потім усі перейшли на російську. Уявіть рівень патріотизму тогочасної найвищої еліти. Ось ситуація: поранений. Усі медики знають і навчають, що найперше з ним необхідно вербалізувати зв’язок. З-за горбочка йому лунає: «Братішка, ти как?». Це хто говорить? Свій чи чужий? Щосекунди він має розуміти, стріляти чи не стріляти. Або ж з-за горбочка: «Братику, ти як? Чекай допомоги». Свій чи чужий? Якою мовою віддають наказ убивати твоїх друзів? Якою мовою знущаються із твоїх побратимів-полонених, відрізають їм частини тіла?

Влада має спонукати протидію на всіх фронтах: економічному, суспільному, соціальному, культурному. Це ворог чи не ворог?

– Як ви бачите вирішення цієї війни? Ми постійно лише й чуємо про Мінські угоди, які вже давно не працюють.

– Наслідок Мінських угод – 31 серпня, намагання змінити Конституцію, зокрема легалізація сепаратистів, які вбивали наших людей, створення з них народної міліції, цілковита економічна самостійність цих окупованих регіонів тощо. Ці всі зміни були прописані на базі так званих Мінських угод. Війна закінчується або поразкою, або перемогою, інших варіантів немає.

– Як закінчити цю війну? Вона вже затяглася на три роки. Скільки ще це триватиме? Щодня гинуть люди…

– Дозвольте з вами не погодитися. Війна триває значно довше, лише форма сучасної війни – військова. Ми з ними воюємо дуже давно, але це не виявлялося або навмисно приховувалося. Нав’язували політтехнологічні заходи – братський народ, ми єдині тощо.

Пам’ятаєте вислів німецького політика, який стверджував, що виграють у війні не військові, а священик і вчитель у школі? Порівняйте, скільки на тих територіях, де зараз точиться війна, українських церков та українських шкіл, і сусідні регіони, де немає цього, наприклад Херсон, Сумську чи Чернігівську області.

Я нагадаю, що в 2006 році «Свободу» воліли заборонити і зняти з виборів за те, що ми хотіли: а) референдум за зняття поняття «Автономна Республіка Крим» (тоді був крилатий вислів Тягнибока: «Якщо ми не змінимо статус Криму, Путін прийде і змінить його»); б) заборонити Комуністичну партію, комуністичну ідеологію.

Ми маємо працювати не лише військово, а й з душами тих людей. Лише нещодавно почалися якісь порухи в інформаційному заповненні окупованих територій. Хто там був, той знає – ти вмикаєш будь-яку ФМку, а там так зване «Казацкое радіо», яке працює на нашій території, а ми не даємо жодного інформаційного спротиву. Тобто війна різна була: інформаційна, культурна, економічна. Зараз вона військова. Але ця війна дуже давня.

– Пане Руслане, як ви вважаєте, що сталося в 2014 році, чому не було довгоочікуваних результатів, чому так мало людей від «Свободи» пройшли до парламенту? Ви аналізували ці помилки?

– Звісно. Я ж був керівником штабу. Напевно, найбільша провина моя. Значить, я не врахував купу аспектів. Перше – не найкращий був час для передвиборчої кампанії. Ми пішли на це, з огляду на завдання, які ставив нам Майдан. Чи мали ми право йти з людьми, які спричинили вбивства на Майдані? Серед Небесної Сотні 19 – свободівці. Чи ми мали право бути разом із Симоненком, Єфремовим? А в них була більшість.

Отже, чи це був найкращий час? Ні. Насправді «Свобода» була вихолощена Майданом. Морально і фізично змучена.

– Але чому ви не пройшли до Верховної Ради?

– Багато аспектів. Був перший. Другий. Якщо в 2012 році з націоналістичними гаслами єдина націоналістична партія, яка йшла до парламенту, була «Свобода» і набрала майже 12%, то в 2014 році політичних сил, які декларували націоналістичні або близьконаціоналістичні погляди, була ціла низка. Це вже був тренд. Виборців, які голосували за «Свободу», поменшало. Вибір став ширшим.

– Може, хтось у вас розчарувався? Може, націоналістичні гасла, як ось мова, яка розділює країну, уже не довірили «Свободі»?

– Чинників багато. Один із них може бути й такий. Виборець захотів чогось нового, зачарувався чимось іншим. Була мотивація голосувати за Петра Порошенка, щоб зупинити війну? Була.

Але базово ми були не готові до виборів, ми не готувались до виборчої кампанії. Це було більше рішення морально-етичного характеру. Духовного характеру. Друге – ми були виснажені. Третє – виборці могли обирати за іншою ознакою, ніж у 2012 році.

– В Раді зараз готуються до розгляду законопроект № 4511 про заборону релігійних організацій, керівні центри яких розташовані в державі, яка визнана ВР агресором. Серед ініціаторів законопроекту нардепи від «Народного фронту», БПП, є й від «Самопомічі». «Свободи» там немає. Чи голосуватиме «Свобода»?

– Я тішуся, що мої колеги нарешті на третьому році війни дійшли до цього. До того, про що «Свобода» говорила 10-20 років тому. Про заборону на території України так званого Московського патріархату. Це наші програмові засади про єдину помісну церкву в Україні.

Більшість у парламенті, а я нагадаю, що у 2014 році понад 300 нардепів були об’єднані в коаліцію, у них був президент, прем’єр-міністр, голова парламенту, кожного дня могли реалізовувати завдання Майдану. Вони цього не зробили. Законопроект на третьому році? Це єдине, що тішить – нарешті.

Що таке Московський патріархат? Не було б його, не було б війни.

– Науково-експертне управління Апарату ВР наголошує, що ця законодавча новела порушує конституційний принцип відокремленості держави від церкви і порушує право на свободу світогляду та віросповідання.

– Головне юридичне управління, якби було головним, сиділо б у парламенті. Парламентарі – представники українського народу. Будь-які консультації юристів не вартують війни.

Україна зараз перебуває в особливому періоді. І основа розпалювання міжнаціональної ворожнечі і війни – це московська церква. Хто служив, той знає, що інакше, як сепарська церква, її не називають.

– Але чи не може це стати елементом дестабілізації в суспільстві? Багато хто ходить туди.

– Я переконаний, що ці люди несвідомо туди ходять. Вони не знають альтернативи або не знають про злочини, які чинить ця церква. Оце завдання мало б бути перед владою.

Мій колега Олександр Бригинець – один зі співавторів цього законопроекту. Він приїздив на Схід, ми були там разом. Він чудово знає, що це таке, в умовах так званої гібридної війни. Якщо ми цю виразку не приберемо, війна в нас буде і далі.

Якби був військовий стан, ми б інакше розмовляли. За таких умов певні норми Конституції діяли б по-іншому.

Ми повертаємось до першого питання: це війна чи це АТО? Якщо АТО, то в нас цивільні взаємини, немає агентури ворога на нашій території, немає війни – якісь там терористи бігають. Але якщо ми скажемо правду – у нас війна – тоді в нас військовий стан і відносини в суспільстві діяли б інакше.