Андрій Новак про долю гривні та спекуляції Нацбанку (відео)

Хто і чому у країні гальмує реформи, на чому спекулює НБУ та чи є шанс у вітчизняної економіки піднятись зі свого дна, в інтерв’ю Politeka Online розповів голова Комітету економістів України Андрій Новак.

– Днями прем’єр-міністр України Володимир Гройсман дав прес-конференцію, яка більше нагадувала передвиборчу кампанію, а не річний звіт роботи уряду. Коли керівництво країни припинить щось постійно обіцяти, а почне робити реальні справи?

Звісно, це нереально для міжнародної організації. Тим паче, за такого серйозного зовнішнього тиску з боку країни-агресора – Російської Федерації.  Вочевидь, тепер подібні солодкі ініціативи матимемо, якщо не через день, то раз на тиждень точно.

Звіт уряду, який мав бути дуже професійним, холодним, із цифрами, перетворився знову на каскад солодких речень з окресленням приємних перспектив.

– Володимир Гройсман обіцяє, що 2017-й має всі перспективи стати роком зростання національної економіки. Це реально?

– Те, що прогнозують зростання економіки в 2017 році, не є новиною. Відбувається воно не тому, що щось зробив чинний уряд чи попередній, а завдяки одному із законів економіки, який називається «цикл».

Будь-яка економіка розвивається циклічно за синусоїдою. У середині 2012 року українська економіка почала рухатися вниз. Тобто почалося падіння ВВП, яке тривало до середини 2016-го, чотири роки. Якби не було війни, яку Росія розв’язала, ми досягнули б свого дна ще в 2014-му році.

– Тобто нині було б уже відчутне зростання економіки?

– Так. Уже в 2014 році вийшли б на рух угору за синусоїдою. Але війна подовжила ще на два роки наш рух униз. Та навіть вона не може скасувати законів економіки. У 2016 році природно досягли дна. А із дна, як ви розумієте, вихід лише один – нагору.

Інше питання – темпи нашого падіння. ВВП сумарно за чотири роки впало майже на 20%. За підсумками 2016 року, темпи зростання – 2%. А за прогнозом на цей рік – також 2%. За таких умов, аби повернутися до економічної ситуації середини 2012 року, знадобиться близько 10 років. Тому для нас зараз важливий не сам факт зростання, а його високі темпи. Наприклад, як у китайської економіки, індійської чи бразильської.

Якщо розвиватимемось на 1-3% у рік – повірте, ні громадяни України, ні українські підприємства цього навіть не відчують.

– Коли українці нарешті зможуть на власних гаманцях відчути покращення?

– Лише тоді, коли буде реальне зростання економіки в темпах 5-6% на рік. Це мінімально.

– Тобто не швидше, як через 10 років?

– Зробити зростання динамічнішим можна в будь-який момент. Але для цього потрібно робити справжні економічні реформи, а не лише їх імітувати й замінювати зовнішніми ефектами. Якщо робиш справжні реформи, то в тебе динаміка висока. На них реагують позитивно інвестори, економіка зростає швидше.

– Про які справжні реформи йдеться?

– Справжні реформи – як мінімум – робити те, про що говориш. Наприклад, найпопулярніша реформа, яка в нас весь час на вустах, – децентралізація. Скільки розмов про неї. Вже ніби й об’єднання громад для цього роблять… Проте насправді суть її полягає лише в одному – децентралізація дохідної частини бюджету, тобто податків, а не витратної.

До чого звелась ця реформа? Міняємо межі адміністративних одиниць, об’єднуємо в громади. Тобто перемальовуємо карту. Змінюємо вивіски на органах влади: не мерія, а міськвиконком і навпаки. Але не в цьому суть децентралізації.

Також децентралізації податків не відбулась. Чому? Беремо державний бюджет на 2017 рік: структура дохідної частини нічим не відрізняється від 2016-го, як і 2015-го, як і 2010 року – 80% податків надходить прямо в центральний бюджет. Ними, відповідно, розпоряджається Кабмін. І лише 20% податків залишається всім місцевим бюджетам разом. Тобто всім обласним, міським, районним, селищним, сільським – 20% податків, а 80% – Кабміну.

– Є ще пенсійна реформа. Яка там ситуація?

– До чого зводиться пенсійна реформа? Підвищення пенсійного віку й пенсійного стажу.

– Але ж нам обіцяють не чіпати пенсійний вік, навіть із МВФ про це домовилися.

– Не чіпатимуть сьогодні – чіпатимуть завтра чи післязавтра. Справжня суть пенсійної реформи – перехід від однорівневої солідарної пенсійної системи, ще радянської, до трирівневої, де другий і третій рівень накопичувальні, до того ж – обов’язкові. У межах чинної солідарної системи, як би не переливали пусте з порожнього, гралися з пенсійним віком і пенсійним стажем. У такий спосіб пенсійну проблему вирішити не можна.

Крім того, ніде не зазначено, якого числа і якого року ми переходимо на накопичувальний рівень. От вам і ще один приклад віртуальної реформи, а не реальної.

– Валерія Гонтарева написала заяву про відставку. Як оцінюєте її діяльність на посаді голови НБУ?

– Діяльність посадовця, так само і голови НБУ, треба оцінювати за функціоналом, який відповідає цій посаді. НБУ – незалежний орган. Єдиний, який працює над грошово-кредитною політикою, регулятор банківського сектора.

Тому оцінювати треба за трьома критеріями, які відповідають інституціональним функціям НБУ: забезпечення стабільності національної грошової одиниці, доступність кредитних ресурсів, тобто процент, за яким можна залучити кредит у банку та надійність банківської системи країни.

За цими трьома критеріями, як ви розумієте, не просто негативна, а надзвичайно негативна. Це об’єктивна оцінка. Стать, вік, належність до певної політичної сили – не критерії.

– За три роки головування Гонтаревої закрито близько 100 фінустанов. Від цього постраждали звичайні вкладники. Чи це справедливо?

– Голова НБУ назвала це чищенням банківської системи, але насправді це перетворилося на чищення рахунків вкладників. 86 банків ліквідовано. Справді, деякі з них створювали основи для фінансових махінацій.

Тепер зайдемо з іншого боку. Хто видає ліцензію на банківську діяльність в Україні? Лише Національний банк – як єдиний регулятор у цій галузі. Хто має в режимі онлайн усі відомості про всі поточні операції кожного комерційного банку? Лише регулятор. Вам зрозуміло, чому все це відбувалося? Ліквідація банків, виведення коштів за межі країни – неможливо зробити без згоди НБУ.

– Чи потрібно змінити процедуру ліквідації банків?

– Звісно. І не лише процедуру ліквідації банків, а й процедуру отримання ліцензії. Усе це треба робити значно жорсткішим. Оскільки наша сфера банківської діяльності надто лояльна і ліберальна. Хоча йдеться про галузь, в якій працюють гроші людей. Цей ринок необхідно контролювати значно жорсткіше, ніж, наприклад, ринок одягу чи взуття. Там зовсім інший ступінь відповідальності. Але все це може зробити лише НБУ, більше ніхто.

– А як щодо складу тимчасової адміністрації та кредиторів?

– Є багато механізмів, як забезпечити контроль. Було б бажання ці механізми запроваджувати. Коли мета – грабувати вкладників, звісно, ніхто механізми не реалізовує. У нас є і Наглядова рада НБУ, яка фактично не функціонує.

– Багато експертів звинувачують голову НБУ Валерію Гонтареву у кришуванні російських фінустанов.

– Я теж маю багато запитань до того, що роблять із банками країни-агресора протягом останніх трьох років. Після анексії Криму відповідь української влади мала бути досить жорсткою – від розриву дипломатичних відносин до призупинення ліцензії російських банків на території України. І аж до повернення правового status quo до анексії Криму, тобто до повернення Росії у міжнародний правовий простір.

А виходить так: Росія односторонньо порушила право, а Україна його дотримується вже три роки від початку війни. Де логіка? Країна, яка потерпає від цієї агресії, – не Європа, не США, які запровадили санкції проти Росії, збиткові для їхніх економічних інтересів, – далі надає можливість країні-агресору заробляти на нашому банківському ринку та на торгівлі.

– Чим небезпечне продовження роботи російських банків на території України?

– Їх використовує Кремль за політичною командою для фінансових провокацій. Зокрема, девальвації гривні. Дають команду російським банкам в Україні. Наприклад, завтра поставити курс 30. Куди побіжить споживач міняти валюту? Звісно, туди, де вищий курс. От вам провокація девальвації гривні.

Росія веде гібридну війну, в якій економіка і фінанси мають чільне місце. Як можна допускати в умовах війни присутність суб’єктів країни-агресора та їхню довільну роботу на нашому ринку?

– Чи будуть негативні наслідки виходу російських фінустанов для українського банківського сектора?

– Коли йдеться про війну, в якій Росія вбиває наших громадян, ми не повинні міряти таку максимальну форму агресії грошима. Якщо вони знищують наші міста, економіку, підприємства, не повинні лояльно до них ставитися.

Ризикують ті, хто досі обслуговується в російських банках. А це громадяни і підприємства, які свідомо йдуть на цей ризик. Ми не повинні виходити з того, що люди з непатріотичних почуттів чи з інших мотивів і надалі користуються послугами банків країни-агресора.

Загальна українська банківська система від виходу російських фінустанов не постраждає, якщо діє нормально регулятор, який контролює ситуацію. Зокрема, не допускає виведення російськими банками грошей до їхніх материнських структур. А це технічно зробити дуже просто. Бо він – єдиний регулятор, бачить в онлайні всі рухи коштів кожного комерційного банку.

– Експерти пропонують залишати гроші МВФ у золотовалютних резервах НБУ, а не витрачати їх. Підсилюючи золотовалютні резерви, ці гроші даватимуть ринку сигнал стабільності. Як треба витрачати гроші від МВФ?

– Гроші від МВФ надходять за єдиним формулюванням – для макроекономічної стабілізації. Це означає, що вони йдуть на два напрямки – поповнення золотовалютних резервів НБУ і вирішення нагальних проблем уряду.

Наприклад, для погашення зовнішніх боргів. Але при цьому золотовалютні резерви НБУ не є самоціллю. Від того, що у НБУ резервів 5 млрд, 10, 15, 20, вам і мені тепліше чи холодніше? Це інструмент погашення занадто великих коливань на валютному ринку, щоб не допустити девальвації національної грошової одиниці.

А в нас із 2014 року золотовалютні резерви зросли з 6,5 млрд до сьогоднішніх 16,5 млрд після останнього траншу. Але за ці три роки гривня девальвувала втричі. На нас впливає не величина резервів, а курс. Оскільки – це наші доходи і платоспроможність гривні. Регулятор цим інструментом користується, дипломатично кажучи, неефективно.

– Транш МВФ здатен стабілізувати гривню?

– Це одноразовий величезний наплив валюти, завдяки якому НБУ мав би стабілізувати ситуацію на валютному ринку. Девальвація гривні – штучна. Уряд і НБУ обрали найлегший шлях – завдяки девальвації вирішувати два завдання: з одного боку, наповнення державного і місцевих бюджетів через інфляційний ефект після девальвації, а з іншого – паралельне задоволення безмежних апетитів наших знаменитих експортерів, для яких чим дорожча іноземна валюта, тим краще.

Наші експортери і є власниками політичних парламентських сил. Ось на кого працює уряд і НБУ.