Борислав Береза про класного Яроша, місію Гонтаревої і нелегальні казіно – відео

Чому кияни помилилися, обравши мером Віталія Кличка, чи зможе колишній голова фіскальної служби виграти суд проти України та скільки мільярдів гривень в обігу у столичного грального бізнесу, розповів гість Politeka Online позафракційний народний депутат Борислав Береза.

– Ви стали народним депутатом нещодавно, у 2014 році. Як вам у цьому статусі?

– Чим ви займалися до того, як стали політиком?

– Чистим бізнесом. Починав із книготоргівлі, книговидавництва, літературного агентства, дистанційної торгівлі. Далі управління фінансовими портфелями. Абсолютно різні напрямки.

– Наскільки прибутковий книжковий бізнес в Україні?

– Був дуже прибутковим. На сьогодні через те, що було ухвалено закон, який фактично перекриває потік російських книг в Україні, я думаю, що до кінця року нас чекає божевільний сплеск із найменувань і тиражів.

Думаю те, що станеться у Львові на Форумі видавців, буде успіхом. Бо люди читають. Звичайно, менше, ніж раніше. Цьому є дві причини. По-перше, книги дорогі. Російські книги. По-друге, немає можливості отримати весь спектр того, що хотілося б через проблеми з митницею. На сьогодні з’явився штучний дефіцит книг. Його можна задовольнити двома способами: або люди піратськи завантажуватимуть книги з інтернету, або купуватимуть офіційно видану літературу. Питання до книговидавців: зможуть вони чи ні? Але також слід розуміти, що ідеальний варіант для підтримки цього попиту, як й ідеальна можливість для українізації – це підтримка державних програм. Не подачки видавництвам, близьких до тих чи інших політичних кіл, а національна програма підтримки і розвитку читання.

– Ви народилися в Києві, на Троєщині?

– Ні, я народився на Сирці. Там же минуло дитинство. Потім ми переїхали на Дарницю. Уже другу квартиру я купував на Троєщині, коли народилася моя перша дитина.

– У січні 2014 року ви познайомилися із Дмитром Ярошем. Потім ви стали головою інформаційного відділу «Правого сектора». Напевно, зі знайомства з Ярошем і почалася ваша політична кар’єра?

– Ні, вона почалася трохи пізніше. З Ярошем окрема історія. Мене познайомили з Миколою Карпюком, який зараз перебуває в катівнях у Росії. Він привів мене у «Правий сектор». Потім була анексія Криму, війна. Тоді ж я познайомився із Дмитром Ярошем. Він дуже класний мужик. Душевний, позитивний. Те, що з нього ліплять різні ЗМІ, часто відрізняється від реальності. Для нього головні цінності – Україна, сім’я, а з нього роблять страшилку.

– Хотілося б поговорити про вибори мера Києва. Ви разом із Кличком пройшли до другого туру і погрожували перейти до акцій прямої дії в разі відсутності реакції на фальсифікації виборів. Чим закінчилася ця історія? Ви подавали в суд?

– Звичайно. Ба більше, ми змусили вдатися до акцій прямої дії, коли заблокували Міністерство внутрішніх справ, порушити кримінальні справи проти кількох людей. Один із них на сьогодні депутат Київради. Потім ці справи двічі ховала поліція, двічі – прокуратура. Ми їх реанімували.

Іноді справа відправляють далеко від Києва, де до неї не мають жодного відношення, там вона губиться тощо. Доводиться йти до міністра, просити вплинути на ситуацію. Міністр знаходить відповідального. Але потім знову все спускається, і виконавець домовляється з підозрюваним. Ви так здивовано дивіться. Хіба це не реалії нашої країни? Кримінальну справу можуть закрити на низькому рівні тільки тому, що вона не відповідає якимось мінімальним стандартам. Або спеціально допускаються помилки у процесуальних діях.

– Тобто рішення немає?

– До суду ще не дійшло. Але ми цю справу не відпускаємо і контролюємо.

– Тобто, на ваш погляд, киян обдурили?

– Ті кияни, які не прийшли на вибори, які взяли гречку і віддали голос за чинного мера, ті, які вирішили спробувати Кличка, вже розрахувалися. Цією зимою, цими дорогами, утомленим мостом. Думаючи, що краще щось відоме, аніж невідоме.

А ось є приклад Дніпра, де люди обрали Філатова. Дивіться, як там відрізняється ситуація. Дороги і зупинки робляться, метро будується, запроваджуються електронний квиток і купа інновацій, дуже якісно скорочується зовнішня реклама. Люди бачать, як змінюється життя.

– Люди запитують, чому міст «утомився».

– Бо вибрали Кличка. Щоразу політичні лінь, апатія і недалекоглядність коштують нам дуже дорого. Потрібно про це пам’ятати. Але якщо люди забувають, то наступають на ті ж граблі. Історія з Черновецьким була? Була. Люди граблями пробіглися? Не пішли на вибори, бабусі проголосували за гречку. Технологічно Черновецький зробив усе правильно, якщо не було закону. Зараз відбувається все те ж саме.

Якщо не зробити роботу над помилками і правильні висновки, то, швидше за все, киянин так і не очолить Київ. Зміни в місті так і не відбудуться. Ось зараз повинні ухвалювати ДПТ (детальний план території, – ред.) – це стандарти, за якими має будуватися місто. Якщо пройдуть ті ДПТ, які зараз лежать у київській земельній комісії, то Київ має збільшитися на 2-3 млн жителів. Але зросте кількість квартир. Чи побільшає доріг, парковок, дитячих садків, шкіл? Ні. Чи збільшиться інфраструктура? Теж ні. Цікавить лише збільшення кількості квадратних метрів.

Місто вже задихається через відсутність інфраструктури. У нас лівневка вмирає. Коли починається дощ, зупиняються всі центральні проспекти. Проблеми з мостами, шляхопроводами, заторами.

– Ви, як заступник голови комітету ВР у боротьбі з корупцією, напевно, знаєте, що зараз відбувається з аудиторами НАБУ.

– Мені здається, що з ними нічого не відбувається. Одна сила намагалася проштовхнути свого кандидата. Інша – свого. Чому б не зробити все просто і чесно: відкритий прямий конкурс.

– Чому не зробили? Комітет це пропонує? Соболєв каже, що Комітет пропонує Сторча.

– На комітеті ми проголосували за Роберта Сторча. Потім нам додали трьох нових членів комітету і більшість стала меншістю. Фактично, акціонерна війна. Була 21 людина в комітеті. 12 людей голосували за більш-менш розумні речі. Раніше не було жодного скандалу. Раптом додають ще трьох. Виходить, що на одному боці 14 людей і з різних причин уже десятеро – на іншому.

У результаті є провладна більшість і вона тепер може, згідно з демократичними стандартами, ухвалювати потрібні рішення. Вони ігнорували рішення щодо Сторча і прийняли рішення щодо Найджела Брауна. У результаті склалася тупикова ситуація. Я не здивуюся, якщо президент зараз призначить Сторча. Це буде красиво. Вийде, що парламент вкотре вмокнули у бруд.

– Але ж президент пропонував Брауна.

– А тепер красиво призначить Сторча. Називається, розвели всіх. Я не здивуюся, якщо з’явиться третій кандидат.

Але зараз є двоє кандидатів, нам потрібен незалежний аудитор і нам потрібен конкурс. У мене ж є питання і щодо Сторча, і щодо Брауна. Якою мовою вивчатиме документи незалежний аудитор? По-моєму, англійською їх не ведуть. Друге питання: хто перекладатиме? Перекладач. А що він йому перекладе? Тоді не так важливо, хто вестиме аудит, важливо – хто перекладатиме. Аудитор стає другою, а не першою фігурою.

Але це не все. Чи так добре знають Сторч і Браун нашу законодавчу базу? Я сумніваюся. Знову ж таки, хто їм все перекладатиме?

Питання в тому, чи доцільно призначати одну персоналію або варто призначати кількох людей, які могли б контролювати один одного. Оскільки те, що в нас можуть перевести, може не відповідати дійсності.

– Є інформація, що Валерія Гонтарева написала заяву про відставку. Вона каже, що виконала свою місію. Яку місію?

– Вона обвалила гривню – це дуже серйозна місія. Не кожен би з нею впорався. Лише кілька людей за всю історію України з нею справлялися.

– Тобто після її відставки за гривню можна бути спокійними?

– Думаю, що наступний керівник може взяти на себе підвищені зобов’язання. Це окрема розмова.

Про заслуги потрібно питати її. Щоб вона пояснила, дала звіт перед ВР, і лише потім Рада може задовольнити або не задовольнити її відставку. Я у відставку Гонтаревої повірю лишень тоді, коли буде названо фігуру, яка її замінить. Те, що це буде фігура за квотою президента, усі розуміють. А ось хто? Кандидатури поки немає.

– Вам не здається дивним, що інформація про відставку з’явилася після того, як в Нацбанк зайшли інспектори НАБУ?

– Не варто шукати теорії змови. Наскільки я чув, Гонтаревій не раз обіцяли дати можливість піти, як тільки-но Україна отримає останній транш МВФ.

Позиція, на якій вона перебуває в постійному стресі, – не найкраща. Думаю, вона намагатиметься відійти якнайдалі в бік.

– Навіть покине Україну?

– Цілком можливо. І з боку вона розповідатиме, що «попередники» все зробили погано.

– Чим закінчиться справа Романа Насірова? Він сидітиме в тюрмі або покине країну?

– Тут дуже цікава ситуація. З точки зору Європейського суду з прав людини, справа відбувалася з купою процесуальних порушень, які позбавляють його будь-якої перспективи.

Я приїхав до суду, поспілкувався абсолютно з усіма. Я побачив перспективи. Як член ПАРЄ, я багато спілкуюся з суддями ЄСПЛ і чимало речей сприймаю крізь призму цього суду: коли бачу людину у клітці, коли зачитування підозри людині відбувається при несвідомості. Найголовніше, що дії були проведені після 22:00. Відповідно до закону, з 22:00 до 6:00 заборонено проводити процесуальні дії. Ми відразу бачимо порушення 3-ї, 5-ї, 6-ї і під питанням 15-я стаття Конвенції із прав людини.

Кажуть, що він подасть до ЄСПЛ невідомо коли, виграє через 1,5-2 роки, а важливо зараз отримати результат. Хлопці, результат потрібен зараз. Але об процесуальні норми ми витираємо ноги теж зараз.

Кожен думає: «Це Насіров. Зі мною так не вчинять». Ми часто аплодуємо, коли хтось піднімається на ешафот. Коли ми на ешафоті, нам не смішно. Нумо дотримуватися всіх процесуальних дій. Ніхто не заважав зачитати Насірову підозра вранці. Тягнули до упору, я не знаю, чому. Ніхто не заважав провести огляд прямо там, у «Феофанії». Навіщо його посадили у клітку? Ви вірите, що він розірве прути і вирветься?

Я думаю, що це невисока професійна підготовка. З детективами НАБУ потрібно працювати, підвищувати професійний рівень. На них велика надія. Якщо не вони, то хто? Якщо розчарування в них буде сильним, це означає крах всієї надії на поліпшення.

– Я знаю, що ви боролися із гральним бізнесом у себе в окрузі на Троєщині. Чим закінчилася ця боротьба? Чи вона триває?

– Геть побороти гральний бізнес не вдалося. Ми боролися з ним доти, поки його остаточно не очолили правоохоронні органи. Про це можна говорити відверто.

Коли ми закриваємо гральний заклад, його опечатують, проводять протоколювання дій, вивозять, а через три години завозять усе назад, можна подумати, що це збіг обставин. Але коли це відбувається регулярно…

Єдине досягнення, яке в нас є, це те, що ми скоротили кількість гральних закладів до межі. У нас є заклад, який ми закривали 17 разів.

Якщо раніше нам вдавалося закривати 5-6 закладів на добу, то зараз, коли ми закриваємо одне – це радість.

– Що ви робите, щоб закрити ці точки?

– Усе дуже просто. За ці роки немає жодного розгромленого закладу. Ми викликаємо поліцію або веземо її з собою. Ми примушуємо поліцейських виконувати свої обов’язки. Вони повинні зафіксувати факт порушення.

Відповідно до закону, за таку діяльність передбачено штраф – 5 млн грн. Ви хоч раз чули, щоб такий штраф було сплачено? Ні. А ось рішення судів, які визнають ці дії незаконними, є. Завжди відбувалися оскарження і ці рішення скасовували. Але далі ще цікавіше. Проти тих правоохоронців, які закривали, порушують кримінальні справи. Це масове явище.

– Хто саме із правоохоронців кришує гральний бізнес?

– Це відбувається локально. На рівні начальників районів, відділків. Є різні органи. За руку ми нікого зловити не можемо.

Один із найяскравіших моментів. Ми на вулиці Басейна закрили заклад. Через чотири хвилини з’явилися представники прокуратури. Я говорю не лише про поліцію. Правоохоронних органів багато. Приїжджає хто завгодно.

На сьогодні в нас в Деснянському районі від 40 до 60 гральних закладів, які ми закриваємо постійно. Але в сусідньому Дніпровському районі їх 240. Ось вам різниця, коли ти борешся, а коли – ні.

– А скільки їх в Україні?

– Я не знаю. Їх кілька десятків тисяч. Але обіг Києва в сірому сегменті грального бізнесу становить 400 млн грн на місяць і ми можемо говорити про 5 млрд грн обігу на рік.