Телетайп. Володимир Зеленський - реформатор, миротворець і націоналіст

Схоже, що влада на чолі з президентом Зеленським працюють в офісі навіть не простих, а примітивних рішень.

Вже більше року підприємці намагаються домогтися від Володимира Зеленського виконання обіцянок щодо спрощення ведення бізнесу і ослаблення податкового преса. Погрожував же на передвиборній кампанії! А вже після перемоги, масово підтриманий, в тому числі, малим і середнім бізнесом, президент пообіцяв зустрітися з його представниками і все вирішити.

Так і варто було б зустрітися. Потім вислухати думку і свого оточення, і всіх членів уряду, а не тільки одного керівника профільного парламентського комітету Данила Гетьманцева. Потім поспілкуватися з розумними економістами не з влади. А також ознайомитися з досвідом успішних країн, розібратися, як там чинили в подібних ситуаціях. І нарешті, заслухати політичних експертів, які б спрогнозували реакцію українців на той чи інший хід влади по ставленню до ФОПів.

На підставі всього почутого (і зрозумілого!) влада мала б прийняти стратегічне рішення щодо підтримки та розвитку малого та середнього бізнесу і довести його до всіх зацікавлених сторін. Зрозуміло, знайшлися б ті, хто виступив навіть проти зваженого аргументованого рішення, оформленого у вигляді зрозумілої стратегії. Але це були б явні маргінали або політичні найманці.

Те, що я щойно виклав — це просте рішення. Яке, як не дивно, днями анонсував офіс президента (пообіцяти — не зробити). А примітивне - це задовольнитися поясненням, що підприємці вийшли на вулицю тому, що їх найняв Петро Порошенко (Сергій Льовочкін, Віктор Медведчук, Дарт Вейдер — хто завгодно), і цим обмежитися. Начебто очевидна наявність якогось числа проплачених активістів знімає з президента Зеленського відповідальність за невиконання власних обіцянок і робить вмирання ФОПів під тиском влади менш актуальним.

Так що можна робити ставки, який підхід переможе - простий або примітивний. Я боюся, що примітивний.

Ще один зразок кричущого примітиву - ліквідація міністерств. З подальшим відновленням.

Можу уявити, що в ейфорії, яка панувала при призначенні уряду Олексія Гончарука, ніхто і не подумав, що злиття міністерств за існуючими у нас правилами вимагає місяців шість: складання та затвердження нового штатного розпису, виділення фонду заробітної плати та бюджету, проведення конкурсів на посади та інше. Тому в об'єднуваному або поділюваному — без різниці — Міністерстві півроку працює тільки Міністр, його секретар, керівник прес-служби і кілька заступників.

Але за рік з гаком в офісі президента могли б вже й збагнути, що перш ніж балуватися з сірниками... ну, з міністерствами, треба міцно подумати, щоб потім не передумувати. Але якщо вже виправляти допущену безглуздість, то спочатку провести через Раду зміни законодавства, що дозволяють спростити і прискорити процедури при злитті або поділі міністерств і відомств.

Хоча при наявності спрощеного механізму "Слуги" такого накоять... тим більше, що йдуть і прийдешні зміни міністрів — це явний продукт кулуарних змов: і політичних сил, і олігархічних.

Ігор Коломойський ображений на те, що він втратив Дніпропетровський Регіон після переобрання в Дніпрі Бориса Філатова і перепризначення на область Валентина Резніченка. І "компенсуватися" ІВК хоче за рахунок продавлювання "свого" міністра енергетики замість Близького Рінату Ахметову. Підкилимний конфлікт неминучий. Схоже, Коломойський програє і тут, так як за його креатуру Рада не проголосувала.

За Міносвіти і МОЗ йде нескінченна боротьба зі змінним успіхом між активістами транснаціоналів і активістами українських бізнес-структур, які хочуть пиляти Освітній бюджет самі. Конфлікт публічний, поточний цикл залишився за місцевими, так як міністром призначений Сергій Шкарлет.

Митниця настільки стала "державою в державі", що від проголошення нею незалежності утримує тільки відсутність у митників власності на всі землі, по яких проходить наш держкордон (на частину — вже є!). Подивимося, як вплине на ситуацію ринок землі.

А тим часом Верховна Рада прийняла бюджет. І цим можна пишатися. Приблизно так, як зараз в Росії пишаються запуском ракети "Ангара 5" (попередній був аж в 2014 року). Корисного навантаження ракета не несла, і взагалі не дуже зрозумілі перспективи використання такого носія з урахуванням частоти його запусків. Єдиний сенс-нагадати, що така ракета таки є, і що все, як у людей. Власне, цей пуск так і називався-демонстраційний.

А в Україні прийняли демонстраційний бюджет, щоб МВФ та інші наглядачі переконалися, що у нас все, як годиться. Виконувати цей бюджет ніхто і не збирається. Тому що він не сходився ще у варіанті уряду. Після допилювання депутатами доходи зросли на 21 млрд, а витрати зменшилися на 3 млрд гривень. Але все одно дефіцит бюджету становить 22,8% від дохідної частини.

І адже це тільки на папері, а в дійсно буде ще більш погана картинка, тому що бюджет відверто дутий: в умовах епідемії в ньому намальований зростання ВВП. Добре, звичайно, що там не забули про місцеві бюджети, але з усього різноманіття витрат напевно профінансовано буде утримання офісу президента та інших чиновників, «велике будівництво» і підтримка держмонополій. Решта, що для громадян — сумнівно.

Розумієте, бюджет - це інструмент планування і контролю. Він - засіб досягнення мети, але ніяк не сама мета. Якщо вам потрапити в конкретну точку, то треба підбирати те авто, яке до неї довезе. А якщо щоб красиво імітувати, то і автомобільного журналу з картинками за очі вистачить.

Хтось може сформулювати мету нашого загальнонаціонального броунівського руху, щоб підібрати адекватний інструмент її досягнення? Та ото ж... але що хвацько, з відосиками і в шароварах, котимося під ухил - це до футуролога не ходи!

До того ж Володимир Путін фактично проанонсував посилення тиску на Україну. На прес-конференції він повідомив, що Володимир Зеленський все більше орієнтується на націоналістичні сили (наші націоналісти здригнулися і перехрестилися!), тому, мовляв, мирний процес не розвивається (начебто це не Росія проштовхує суб'єктність створених нею «республік», що і застопорило процес!). А тому РФ буде розвивати пряму співпрацю і підтримку Донбасу.

Всі розуміють, що це загроза додаткових поставок на Донбас російського озброєння і неминучої ескалації конфлікту. І це точно лягає в контури загальної зовнішньополітичної стратегії РФ, основу якої складають різні види агресії щодо найближчих сусідів. Зараз під удар потрапив Казахстан, існування якого як держави почали заперечувати на рівні голови комітету Держдуми. Але Україна як наріжний камінь міфічної слов'янської єдності завжди буде головною метою імперської політики Кремля.

"Націоналісту" Зеленському необхідно проявити ініціативу, винахідливість і — головне — рішучість, щоб протистояти тиску Кремля. За попередній період таких якостей якось не проглядається.

А поки рейтинг довіри українців до голови Верховної Ради Дмитра Разумкова ніби як наблизився до рівня президента Володимира Зеленського. Важко зараз сказати, які саме це проблеми принесе Дмитру Олександровичу, але принесе точно: в богемному середовищі, з якої відбувається ВАЗ і його оточення, популярності не прощають.

Але щодо Разумкова цікавіше інше: ось людина просто працює спікером, не робить гучних заяв, нічого нездійсненого не обіцяє, олігархів цурається, інтригами не захоплюється, політичним туризмом теж. І така начебто нехитра лінія українцям подобається! Віяло б ще від спікера вкрай актуальною нині харизмою "твердої руки", і розвиток його кар'єри було б гарантовано.

А загалом - нічого особливого: звичайні будні країни, майбутнє якої все проблематичніше.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для "Політеки"