СПДешки і Bentley: як Ігор Насалик став міністром енергетики

Від «схем» до депутатського мандату

Виходець з Івано-Франківщини Ігор Насалик нещодавно став очільником Міністерства енергетики та вугільної промисловості. Це відомство справедливо вважають одним із стратегічних, оскільки саме від нього залежить, зокрема, й те – як формуватимуться ціни на електроенергію, газ та опалення для населення.

Одне з головних міністерств в Україні очолила людина, яка у 1990-х роках побудувала свій бізнес на схемах, пов’язаних із газом та нафтою. У кулуарах Верховної Ради розповідають, що міністерське крісло Ігореві Насалику віддали на відкуп за фінансування фракції БПП. Мовляв, Насалик – чи не найголовніший спонсор партії влади. І за це наділений правом самостійно обирати собі посаду.

Наші журналісти вирішили поїхати до міста Калуш на Івано-Франківщині, де обирався до Верховної Ради Ігор Насалик. За словами співрозмовника, який з міркувань безпеки побажав залишитися неназваним, у 90-х роках Насалик здійснював незаконні операції з ПДВ під час експортних операцій з енергоносіями. Тоді він працював зі своїми партнерами – братами Валерієм та Юрієм Калестиними. Окрім того, не останню роль у його бізнесі зіграли брат Сергій Насалик та дружина Насалика Гузя.

Створивши в 1995 році компанію «Техноінвестцентр», майбутній міністр з партнерами два роки працював, використовуючи не зовсім прозорі схеми. Наприкінці 1997 року, коли він нарешті потрапив у поле зору податківців, Насалик уже володів через підставних осіб цілою мережею комерційних структур, переважно в Рогатинському районі на Прикарпатті.

Усе було начебто гаразд, але тут почалися одночасні перевірки одразу кількох структур Насалика. Коли Ігор Степанович зрозумів, що справу не вдасться спустити на гальмах, вирішив балотуватися до Верховної Ради. Висунувся кандидатом у народні депутати і переміг, змусивши податківців дещо зменшити свій бойовий запал.

Податкова, щоправда, спробувала гнути свою лінію, але одразу відчула опір з боку СБУ. Виявилося, що Насалика, крім усього, особисто «кришував» начальник відділу «К» Івано-Франківської обласної «контори» Геннадій Швидкой. А коли все ж вдалося врегулювати взаємими з СБУ, Насалик вже став народним депутатом і отримав недоторканість. Окрім того, таємничим чином згорів його офіс, в якому зберігалися всі фінансові документи.

Саме відтоді справи сім’ї Насаликів різко пішли вгору.

«Золоті» часи

У 1998 році «Техноінвестцентру» вже не існувало, але на його місці з’явилася нова структура – промислово-виробнича корпорація «Техно-Центр». За короткий час «Техно-Центр» став засновником 16 СПД на території області і ще п’яти за її межами. Насалик і його люди поставили на потік створення нових комерційних організацій, які діяли рік-два, закривалися, а на їхнє місце приходили нові – «чисті» ТОВки та СПДшки.

Що стосується коштів, то їх, за словами нашого співрозмовника, відмивали і проводили через банк «Дністер». Банк теж, до речі, дуже цікавий. На момент активної діяльності комерційних структур теперішнього міністра енергетики значна частина його статутного фонду належала афілійованим особам. Іншими словами, банк у Насалика був теж свій.

Лише в 1999 році його структури закупили газу на понад 50 мільйонів гривень і ще приблизно на 25 мільйонів – інших енергоносіїв. Купували енергоносії і пальне у державних та національних компаній, а потім перепродували – причому вже і державним, і приватним компаніям. Ціни, зрозуміло, дуже відрізнялися від закупівельних, але і це ще не все. За енергоносії та паливні матеріали підприємства розраховувалися своєю високоліквідної продукцією. Прибуток далі виводився за кордон через реальні та фіктивні підприємства, стверджує джерело Politeka.

Бізнес Насалика і партнерів був таким прибутковим, що вже з 1999 року розпочалося суттєве зростання активів. «Техно-Центр» почав підкуповувати корпоративні права виробничих підприємств. У ВАТ «Івано-Франківський лісокомбінат» у майбутнього міністр виявилося 27% акцій, СП «Євромілк» взагалі опинилося під контролем (60%), ВАТ «Горохівський цукровий завод» на 30% перейшов до Ігоря Насалика, а ВАТ «Єнакіївський цементний завод» – на 28%.

Зрозуміло, що такий бізнес утримати в руках без депутатського мандата було нереально. Тому у 2002 році Ігор Степанович знову був обраний народним депутатом. У 2006 році став міським головою Калуша, а тоді його знову переобрали мером міста 2010-го. А вже 2014 року успішний бізнесмен ще раз став нардепом, від БПП. А нині ще й вирішив спробувати себе в ролі міністра.

Щоправда, нещодавно Ігор Насалик в інтерв’ю журналу «Фокус» заявив, що весь свій бізнес продав ще 13 років тому. Те, що іншого сказати міністр не міг – всім зрозуміло. Інакше міністерське крісло він би не отримав. Існує практика, коли наші політики, перш ніж іти в депутати, переписують власний бізнес на близьких родичів і друзів. Найімовірніше, так моглот статисяя і цього разу. Адже тепер посаду голови наглядової ради ЗАТ «Техно-Центр» обіймає Юрій Колестин, з яким ще 1995-го Ігор Насалик почав будувати свою імперію.

Між “ДНР” і Бандерою

У Калуші про Насалика говорять різне, але найбільше він запам’ятався мешканцям міста  тим, що неодноразово пропонував власним кошт (проект оцінили в 100 тис доларів) спорудити пантеон слави УПА і перепоховати там прах Степана Бандери. Втім, ця ідея так і не була реалізована.

Як тоді можна пояснити візити Ігоря Насалика до окупованого Донецька, в якому він, разом з одним із ватажків “ДНР”, «травить» анекдоти про ВСУ і домовляється про постачання вугілля з окупованого Донбасу.

Колеги по партійному цеху кажуть, що Ігор Степанович піде на все заради розкішного життя. Аби жити у достатку, говорять депутати, він готовий вести справи навіть з чортом лисим.  При цьому маючи задекларовані доходи 146 тис гривень, міністр Насалик носить годинник за 500 тисяч гривень.

Ігоря Степановича неодноразово помічали з годинником фірми Admirals Cup Tide Regatta.

Така модель, як у міністра, випущена лімітованою серією. У світі налічується лише 250 таких годинників. Вони виконані з рожевого золота, а циферблат прикрашений прапорами.

Сім’я на мільйон

У Ігоря Степановича, як з’ясувалося, є нездорова пристрасть до предметів розкоші: від дорогих аксесуарів – до автомобілів та інших корисних речей.

Він є власником восьми автомобілів, серед яких Bentley, Porsche, пару Mercedes, спортивних мотоциклів та катерів. Свого часу Ігор Насалик навіть літак придбав, який обійшовся йому в мільйон з невеликим гаком доларів (задекларована ціна, зрозуміло). Що з ним стало – невідомо. Але якийсь час майбутній міністр на ньому політав.

Живе Ігор Насалик у котеджному містечку «Золоті Ворота» (Конча-Заспа). Також придбав квартиру на Хрещатику  площею 300 кв м.

Дружина міністра-мільйонера Гюзель Насалик є співзасновником компанії Clive Christian, яка продає елітну туалетну воду, вартістю від 17 до 27 тис грн за флакон.

Їздить на дорогій іномарці…

Вона публікує на своїй сторінці у Facebook фотозвіти поїздок до Мілана та Лондона. І в той час, коли в зоні АТО йшли бої по всій лінії розмежування, зустрічає Новий рік на Мальдівах та міркує, що вони красивіші за Сейшельські острови.

Син Ігоря Насалика, Максим, теж виявився успішним і талановитим юнаком, оскільки в свої 23 роки вже став депутатом Калуської міської ради. Купив дорогий японський мотоцикл майже за 500 тис грн. І хизується фотографіями, зробленими в США. Судячи з  інтенсивності їх оприлюднення, він частенько полюбляє літати за океан.

Максим Насалик із своєю дівчиною.

А ось офіційний прайс-лист від компанії Suzuki. Модель Hayabusa 1300.

Ось так дружно і заможно живе родина Насаликів. Їхні статки фінансисти оцінюють у 200 млн доларів. Хоча Ігор Степанович це називає нісенітницею. Проте відмовляється виконати вимоги закону про доступ до публічної інформації. То все-таки як при таких маленьких задекларованих доходах у Насаликів з’явився розкішний автопарк та елітна нерухомість?

Відповідь на це питання, звісно, мають давати не журналісти – а , мабуть, СБУ та слідчі Національного антикорупційного бюро.

Далі буде…

Роман Бабурін