Микола Давидюк про вплив Путіна та новий світовий порядок

Вплив Путіна в Європі

Дипломатичний скандал послабив Путіна. 30 країн на сьогодні висилають своїх послів, навіть не просто послів, які займаються, наприклад, культурою, а шпигунів. Це ж професія президента РФ, це маленькі путіни в кожній країні, яких висилають. Це особистий ляпас, а також дипломатичний скандал, який веде до ізоляції Росії як федерації та несе негативний меседж перед інавгурацією Путіна, а в Росії до такого ставляться дуже серйозно.

Путін іще не зайшов на нову посаду, ще не завершилися пропагандистські фільми на російських екранах, а уже стався великий скандал. Він раніше міг впливати, купувати політиків, втручатися у вибори, і на це закривали очі. Ба більше – він навіть увірвався в Грузію, Крим, на Донбас.

Тільки отруєння Скрипаля почало пробуджувати європейську західну свідомість, вони в слабкій Росії почали бачити ворога. Це, до речі, і є послабленням Росії, бо грати з-під столу в неї виходило значно краще.

Якщо зараз буде Захід проти Росії, то Росія програє. Китай не буде союзником, на Близькому Сході вони друзів теж не знайдуть. Росія залишиться наодинці з Заходом, бідністю й відсталістю та санкціями, які на неї накладено. Є міф про всесильного Путіна, але я в це не вірю. Зазвичай так про нього говорять проросійські політики в українському парламенті. Міфи руйнуються, реальної сили Путіна ми не бачимо. Сьогодні конкурувати на ринках, задавати політичний тон світу Путін не може, він обмежений кайданами, які сам на себе одягнув – це Україна та Сирія. Він увійшов уже в дві війни, вести третю точно не зможе, тим паче якщо сила буде рівнозначна Росії.

Таємний план Путіна

Великий вплив Путіна завершується на Білорусі та окупованих частинах Грузії. Росії як суперсили сьогодні немає, вона не в авангарді. За лицемірством, невиконаними обіцянками, ударами ножем у спину Росія чемпіон, але не цим вимірюється світова сила.

Наприклад, Китай реально нарощує свою силу військовими потужностями, там надзвичайна кількість зброї. Якщо Китай погрожує, всі сусіди з ним погоджуються, ніхто не хоче воювати. Росія в іншій ситуації. Стара слава радянських танків і установок живе, але за фактом ці танки давно іржаві. Можна воювати з Україною, з якою співвідношення сил 1:16, але це не та війна, про яку мріяв Путін, коли говорив, що захопить увесь Південний Схід. Маленька Україна змогла протистояти велетенській Росії, це показник слабкості російської армії.

Де Путін себе посилив у Північній Кореї? Північна Корея сьогодні практично повністю належить Китаю, особливо після зміни президента в Південній Кореї. Трамп домовляється про зустріч із Північною Кореєю не з Путіним, він уже не в грі. На Путіна зважають лише з огляду на перерозподіл територій на китайську користь.Те, що Радянський Союз забрав у слабкого на той час Китаю, будуть повертати сьогоднішньому Китаю.

Контракти про довгострокову оренду землі, які укладають за Путіна, містять натяки на те, що ці землі не повертатимуть, а там десятки тисяч гектарів, вони стануть китайськими. Кордон перекидається дуже часто самовільно, не на користь Росії. Найбільше питання – чи зможе Путін досидіти до кінця свого терміну? Перед виборами Сулейман Керімов чартерними літаками вивозив близько мільярда євро. Це ж не тому, що він вірить у Росію і хоче туди інвестувати. Розлучаються з молодими дружинами і переписують на них усе майно, щоб вивезти його до Європи.

У Росію вірили в 90-х роках, за Єльцина, вкладали в неї гроші, піднімали підприємства, намагалися дружити з Заходом. Це було завершення холодної війни. Путін, навпаки, повертається в гірші часи, коли мірялися боєголовками.

Проте є дуже велика різниця: у Заходу є реальна зброя, а в Путіна – лише мультики про це під час виборчої кампанії. Єдине, що йому гарантує безпеку на посаді – те, що Росія має ядерну зброю. Але цю посаду можна втратити дуже легко, значно легше, ніж її здобути.

Відносини з Північною Кореєю

У виданні Deutsche Welle минулого року була думка одного німецького політолога, що Путін дуже грамотно через медійну дурість і недолугість вибудовує політику, метою якої було посадити за стіл переговорів США. Йому це вдається. Ми стоїмо за крок до переговорів між США та Північною Кореєю. Ще два-три роки тому це викликало б лише сміх. Питання дуже тонке й небезпечне, багато підводних каменів із приводу того, хто кого з’їсть – Північна Корея чи Південна Корея, чи вони приєднаються до третьої Кореї, яка в складі Китаю.

Старше покоління жителів Кореї хочуть об’єднуватися, молодь – у жодному разі, вона націлена на бізнес, сучасні технології, розвиток, живе практично в західному світі. Старше покоління приймає західний світ, але зберегло власні цінності, розуміє, що країна, яка багато років була єдиною, має об’єднатися. Багато сімей залишилося, є відчуття великої єдиної країни.

На погляд Південної Кореї, Північна Корея – гарний майданчик для інвестицій, на погляд Північної Кореї, Південна Корея – локомотив, який підтягне біднішого родича й допоможе рухатися вперед. Аналогія – дві Німеччини. Проте відбудова територій на сьогодні потребує трильйони доларів.

Із новим президентом політика щодо Китаю, Північної Кореї відчутно змінилася. І вибори Трампа посприяли увазі до цього регіону. Він почав альтернативну поведінку США, цього року ми можемо побачити перші її зрушення. Трамп намагається грати в іншу гру, ніж Обама, яка не влаштовує американські еліти, бо це непрогнозованість.

Обама зараз у світовому турне. Він зняв ізоляцію з Куби, а Трамп її повернув. Як мінімум бізнес туди не вкладається, хоча ми пам’ятаємо, що в гавань Гавани почали заходити туристичні кораблі. Зараз ніхто не розуміє майбутнє відносин США і Куби, всі слідкують за Північною Кореєю. Чітких сигналів поки немає, всі прогнози гіпотетичні, будуються на здогадках і домислах. Це сучасна історія, вона твориться, а ми є спостерігачами.

Санкції щодо Росії

Кілька років тому в Британії вбили екс-шпигуна Литвиненка, у 2014 році збили “Боїнг”. Путін поводиться дуже нахабно на чужих територіях. Якщо раніше західні політики вважали, що війна в Україні та Грузії – це проблеми винятково пострадянських країн, то сьогодні вони зрозуміли свою помилку.

Путін завжди цікавився Європою. Те, що Британія вийшла з ЄС, не означає, що він перестане на неї дивитися агресивно. Висилка пов’язана з тим, що Путін перейшов червону лінію, почав порушувати світові домовленості, правила, встановлені в Ялті.

Він хоче переглянути Ялту і весь світовий порядок. Захищатися погрозами можна, але йти в атаку в нього не виходить, бо мало сили. “Зачем нам мир без России?” та натяки на ядерну зброю вже не працюють. Стримувати можна, але нав’язувати свою політику в світі не вийде. Путін заслужив на ізоляцію, вона буде поглиблюватися.