Богдан Яременко про стримування Росії та долю «Північного потоку-2»

Про стримування Росії

Фактично все російське керівництво у лютому цього року було внесено до списку Міністерства фінансів США як ті, хто причетний до формування російської політики. Щось подібне зараз робить Британія.

Ці країни, до яких, безперечно, долучаться й інші, трактують усе російське керівництво як організовану злочинну групу. Це дозволяє знайти способи реагування поза військовими діями та діями спецслужб. Тобто переслідувати активи, арештовувати майно, рахунки, висилати людей, їхніх родичів тощо. Йдеться про інші засоби впливу.

Британія сформувала коаліцію не лише в питанні вислання дипломатів, але й домоглася від Саудівської Аравії та Кіпру (це дві країни, в яких переховується найбільше російських капіталів) договору про співробітництво, а на Кіпрі – навіть про позбавлення громадянства. Багато російських та українських бізнесменів, корупціонерів, чиновників отримують кіпрське громадянство, громадянство ЄС, інвестуючи якісь гроші чи залишаючи якісь гроші в банках. Йдеться про серйозні наміри.

Як сказав британський фінансовий аналітик: «Ми відберемо у росіян усе, що не прибито до землі цвяхами». Обговорюють можливість арешту літаків «Аерофлоту», на яких злочинці прибували до Великобританії та інших країн для здійснення злочину.

Не можна сказати, що, коли у Британії вбили екс-шпигуна Олександра Литвиненка, для Росії не було жодних наслідків. На той час РФ намагалися трактувати як рівноправного партнера, цивілізовану країну, відповідального міжнародного гравця, який грає за правилами. Тому Великобританія діяла в рамках закону та слідства.

Слідство встановило, що двоє основних підозрюваних у здійсненні вбивства Литвиненка – російські громадяни, які прибули з Росії і туди ж відбули. У встановленому порядку британці чинно й благородно звернулися до росіян, а ті у відповідь одного з підозрюваних зробили членом парламенту. Тобто не лише не віддали, а й показали, що цього ніколи не станеться, оскільки в нього є імунітет. Йдеться про Лугового.

Що відтоді змінилося? Росію перестали сприймати як відповідального міжнародного гравця, який грає за правилами. Західний світ навчився з моменту війни в Грузії відділяти правові питання від питань національної безпеки. Там, де Росія переходить межу в питаннях національної безпеки, Захід дозволяє собі діяти різко та радикально, щоб гарантувати безпеку. А правові аспекти – це на потім. Росія вчиняє різні провокації, замахи, вбивства, анексії, окупації під приводом того, що не можна довести, що це робить саме вона. Ці правила гри переглянули. Більше Росії не дозволять так поводитися.

Україна вислала 13 російських шпигунів, а не дипломатів. Це представники російських спецслужб, які працюють під прикриттям дипломатів у дипломатичних установах по всьому світу. Цим користуються всі держави світу, зокрема й Росія, однак остання зловживає цим. Висилають не дипломатів, а ворогів, шпигунів, від чого національна безпека України не страждає, а стає тільки краще. Із США, попри масований обмін висилками минулого року, вислали ще 60 співробітників російських дипустанов, закрили ще одне консульство.

Захід, як і Україна, зобов’язаний реагувати. Ми не можемо не реагувати на війну, Захід не може не реагувати на застосування бойових отруйних речовин для вбивства своїх підданих на своїй території. Але Захід діє в такий спосіб, щоб залишати для російського керівництва та для росіян можливість одуматися. Він поступово збільшує тиск.

Це не проблеми Заходу, якщо росіяни вважатимуть за потрібне підтримувати Путіна – це проблема росіян. У них падає рівень життя, деградує економіка, вони відстають технологічно. Є маса фінансово-економічних наслідків, які вже відчутні, багато чого росіяни відчують найближчим часом. Якщо у них не вистачає розуму зрозуміти причини своїх проблем – це їхня біда, а не Британії.

Про «Північний потік-2»

Для України проблема не лише «Північний потік-2», а й «Турецький потік». Ці всі газопроводи створили, щоб обходити територію України, щоб тиснути на нас.

Наша проблема – вороже ставлення Росії, а не будівництво газопроводу саме собою. «Північний потік-2» побудують, у цьому практично немає сумнівів, бо Німеччина дала згоду. Цей ризикований проект здійснює власне Німеччина, не Європейський Союз.

ЄС зрозумів, що геополітично, політично, економічно цей проект їм не потрібен. Кожна держава ЄС як суверенна вільна країна має право вирішувати, що вона будує, які великі інфраструктурні проекти вона здійснює.

Треба розуміти, що новостворена німецька коаліція, опрацьовуючи коаліційну угоду, ухвалила деякі індикативні показники розвитку німецької економіки до 2030 року. У них є план збільшити обсяги електроенергії, що виробляється з відновлюваних джерел, із 33% до 66%, тобто вдвічі. Зрозуміло, що це відбуватиметься завдяки скороченню споживання російського газу передовсім. Якщо певні німецькі компанії хочуть вкладатися, щоб протягом 10 років відбити ці гроші – це їхні проблеми. Цілком можливо, що ці газопроводи будуть збитковими.