Маркіян Лубківський про візит Могеріні, Україну-аспіранта та колапс Росії

– Що ви думаєте з приводу візиту до України представниці Євросоюзу з питань зовнішньої політики та безпеки Федеріки Могеріні?

– Могеріні більше не сказала, ніж сказала. Тому цей візит, очевидно, не розкрив суті переговорів, які вона проводила з президентом України та іншими українськими високопосадовцями.

Очевидно, йшлося про проблеми, з якими сьогодні стикається Україна на шляху до європейської інтеграції. В полі зору було декілька важливих питань як для європейців, так і для українців. Європейська інтеграція потрібна для того, щоб ми стали ближчими до європейських стандартів, щоб наші люди стали жити краще. У цьому, власне, сама суть нашої інтеграції до ЄС.

Перше питання – виконання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Цьому було присвячено багато часу. Із другого боку, Могеріні привезла до Києва цілу низку вимог, які пов’язані із подальшим просуванням України в рамках реалізації вже згаданої угоди. Це питання створення і діяльності Антикорупційного суду, вивчення і подальші дії щодо декларацій українських чиновників, боротьби з корупцією та реалізації реформ, про які доволі часто говорить українська влада. Навколо цих питань точилися дискусії в рамках її перебування в Україні.

Якщо говорити предметно про Угоду про асоціацію, то її сьогодні не виконують. Не можна вирахувати, наскільки угоду виконують чи не виконують, як це часто робить український уряд та українські чиновники. Її або виконують або ні. Це вказівний документ для України, який визначає напрям нашого руху. Він передбачає багато питань, які потрібно вирішити, щоб українці стали жити краще. Це верховенство права, свобод громадян, розвиток транспортних коридорів та інші питання, які становлять наше повсякденне життя. Тут прогресу не дуже багато. Так, Україна начебто декларує свої європейські аспірації. Україна є аспірантом до НАТО, ЄС. Але, на жаль, рівень нашої інтеграції на ділі, й у створенні законодавства, й у реалізації всіх тих питань за напрямками, низький. Саме на це високий представник Європейського Союзу звернула увагу наших чиновників.

– За Конституцією Україна має позаблоковий статус. Чи не суперечать такі аспірації Конституції?

– Жодним чином. Ми повинні виходити з того, що сьогодні для нас є пріоритетом.

Я прихильник інтеграції України до Північноатлантичного альянсу. Так сьогодні мислять більшість громадян, враховуючи агресію щодо України з боку Росії. Ми не маємо внутрішніх сил захистити себе самостійно, якщо не будемо користуватися перевагами у секторі оборони чи озброєння в секторі НАТО. Це зовсім інший рівень життя, зовсім інші стандарти. Це рух до членства в ЄС, бо зазвичай членство в НАТО передує членству в Європейському Союзі. Ми не зможемо протистояти, якщо не перебуватимемо в зоні підтримки та захисту з боку наших західних сусідів.

– Скільки років країна може перебувати в статусі аспіранта перед отриманням членства?

– Від одного дня до десятків років. Це залежить від того, наскільки країна сама рухатиметься до виконання вимог, пов’язаних із членством в НАТО.

Сьогодні дуже багато дискусій навколо слова, яке зазвичай застосовують для позначення студентів, які пишуть дисертації, а можуть і не написати, і не захистити. Глибшою та предметнішою метою України мало стати одержання плану для членства в НАТО. Це було б вагомим кроком і означало б, що Україна стане членом Альянсу.

Коли НАТО в простий і тривіальний спосіб поміняло у себе на сайті статус України – це дуже добре, але не потрібно перепочивати на лаврах і думати, що Україна кудись наблизилася. Вона наблизиться тоді, коли виконуватиме багато високих стандартів, пов’язаних з оборонною сферою, зі сферою повсякденного життя, боротьбою з корупцією, просуванням реформ.

Думаю, щодо України можуть ухвалити політичне рішення, враховуючи конфлікт, який сьогодні маємо з Росією. інші країни теж перебували в своєрідних обставинах, але їх взяли до Альянсу: Румунія, Болгарія. Це теж країни не найвищого рівня достатку.

Для всіх українців важливо розуміти: щойно Україна стане членом НАТО чи ЄС – агресія з боку РФ стане неможливою. Тому нам, а передовсім керівництву країни, потрібно докладати всіх зусиль, щоб Україна стала частиною західного світу.

– Могеріні наголосила, що «Мінськ-2» не має альтернатив. Потрібно виконувати. Однак ми дуже часто чуємо від українських політиків, що вичерпано всі можливості, «Мінськ-2» не працюватиме.

– Україні треба йти своїм шляхом, який дозволить нам відновити нашу територіальну цілісність та суверенітет. Це стосується як східних теренів – Донецької та Луганської області, так і Автономної республіки Крим.

Таким шляхом рухалася свого часу Хорватія, де я колись працював дипломатом. Хорвати теж перебували в надзвичайно складній ситуації, яка була пов’язана з тим, що вони були жертвою агресії, навіть не маючи своєї держави. Тому вони мали створити саму державу, закордонні представництва, армію, навчити її, озброїти, відкинути агресора. Це вони, власне, й зробили.

Я не прив’язуюся до певних форматів. Не є прихильником того, що «Мінськ» чи «Мінськ-2» є шляхом до вирішення кризи. Треба шукати нові формати. Я більший прихильник «нормандського» чи «женевського» формату. Переконаний, що ми не зможемо вирішити проблеми, пов’язані з агресією Російської Федерації, без допомоги та підтримки США. Якщо не буде залучення Штатів до вирішення наших проблем, нам буде складно протистояти агресору.

– Хорватський варіант був пов’язаний із кровопролиттям, ЄС не зможе його підтримати.

– Хорватський варіант насамперед був пов’язаний із визволенням окупованих територій Республіки Хорватія. Так, частину території було звільнено силою внаслідок двох спецоперацій, а вже потім відбулася мирна реінтеграція. Нам потрібен хорватський варіант у сенсі зміцнення Збройних сил та розвитку економіки, подолання корупції. Хорватія навіть у важкі часи будувала автобани, піднімала економіку. Вони впевнено рухалися до того, щоб їх можна було вважати сильною ланкою у протистоянні тодішній Югославії. Нам теж потрібно рухатися політико-військово-дипломатичними кроками. Неможливо хорватський варіант скопіювати та перенести на нашу ситуацію, бо колишня Югославія це не теперішня Росія. Україна має бути проактивною, бо йдеться про нашу територію та про наших людей.

– Могеріні сказала, що вибори в окупованому Криму Європейський Союз не визнає, бо Крим – це Україна. Чи зміняться відносини між ЄС та Путіним після президентських виборів в РФ?

– Сьогодні українському керівництву й нашим дипломатам потрібно шукати відповіді, визнавати чи не визнавати результати виборів. Очевидно, що не можна визнати їх на території Росії, але не визнати в Криму.

Якщо Україна є послідовною в питанні визнання Росії агресором, то вона не має визнавати вибори керівництва іншої держави, які проводилися на нашій території. Те саме стосується і західних партнерів. Часу залишилося дуже мало, це питання стоїть перед усіма керівниками західних країн. Питання складне, єдності щодо нього немає.

– Як Україні реагувати на перемогу Путіна?

– Україна мала б не визнати ці вибори та зробити з цього приводу відповідну заяву, але цього не зробить. Дипломатичні відносини з Росією досі не розірвано, діє договір «Про дружбу, партнерство і співробітництво», тому всі відбудуться мовчанкою або засудженням виборів на українській території. Ситуація залишиться двозначною: війна чи не війна, АТО чи не АТО. Ще більше недосказаного залишиться після виборів президента Росії.

– Про що свідчать заяви прем’єра Великобританії Терези Мей?

– Заяву Мей потрібно розглядати доволі серйозно, як таку, що може стати початком видозміни або поширення санкцій проти РФ. Цікаво подивитися, як реагуватимуть США. Я не вважаю, що заяви Рекса Тіллерсона щодо Росії спричинили його відставку. Там зовсім інші причини. Події навколо Сергія Скрипаля можуть спричинити ще серйозніший виток протидії агресії Росії, її впливам на політику США чи Великобританії. Заява Терези Мей може мати навіть більші наслідки, ніж вибори президента РФ. Ситуація починає динамічно розвиватися. Треба подивитися, хто підтримує британців, яка буде подальша реакція.

– Чи можна вважати типовою відповідь Росії?

– Це типова поведінка. Російська Федерація ще нічого на моїй пам’яті не визнала, не взяла на себе відповідальність, тому будь-які заяви: чи Захарової, чи Пєскова – це все частина тієї поведінки, яка сьогодні викликає обурення з боку західних країн та гнів із боку українського суспільства.

– Які можуть бути санкції щодо Росії? Експерти говорять, що можуть відключити SWIFT.

– Це цілком реально. Кільце санкцій стискається. Росія слабне. Хоча і політично, і військово, й економічно вона все ще сильна держава. Це нагадує тактику і стратегію, яку свого часу застосовували щодо режиму Слободана Милошевича у колишній Югославії. Спочатку санкції мали незначний вплив, згодом вони сприяли поширенню режиму Милошевича всередині країни, бо багато людей були на боці свого лідера, який боровся із Заходом, потім настав колапс.

Тому санкції, чи то відключення SWIFT, чи то іміджеві втрати, наприклад, від проведення Чемпіонату світу з футболу в РФ, поступово матимуть значення і призведуть до колапсу режиму агресора.

– Європейські політики закликають бойкотувати Чемпіонат світу з футболу. Що має статися, щоб європейці все ж таки не поїхали в Росію?

– Чемпіонат у РФ відбудеться. Ніщо не завадить його проведенню. Перенести його в іншу країну вже неможливо. Та й бажання такого у ФІФА немає.

Із другого боку, може бути політичний бойкот Чемпіонату. Президенти, прем’єри інших держав, які беруть участь, просто не приїдуть.