Тарас Чорновіл про принциповість Майдану і складні відкриті списки

Про мітинги

Плюс я не бачу лозунгів, які були б суспільно значимими і які були б якимись цілісними. Тобто обирають певні групи лозунгів, які дають можливість маневрувати самим організаторам: ми заберем людей з палатками, ми не заберем людей з палатками.

Усі знають, що зміни до Конституції можуть бути, найімовірніше, в лютому-березні наступного року. Бо конституційна процедура передбачає дві чергові сесії.

Про недоторканність

Суспільно значимою можна назвати одну вимогу, яка народом акцептується дуже серйозно – це зняття недоторканності, бо це момент справедливості.

Має бути рівність. Я і депутат скоїли однаковий злочин. Мене тягнуть в тюрму, а депутат по своєму злочину проходить як свідок. Бо необов’язково Верховна Рада зніме з нього депутатську недоторканність. Оце, мабуть, єдине, що є суспільно значимим.

Добре, що це відбулось. Попри певне незахоплення тими, хто є на тих мітингах, першому мітингу, який відбувався у вівторок в першій половині дня, і був справді мітингом, я можу аплодувати. З мертвої точки зіштовхнули те, що депутати дуже не хотіли робити.

Про інтерес депутатів

Вони можуть проголосувати за пенсійну реформу, можуть за медичну. Все одно вони не в Україні лікуються.

Коли йдеться про себе рідних – це закон про зняття депутатської недоторканності та закон про виборчу систему, яка має повністю скасувати мажоритарку – вони висловлюються прямо.

Ви ж не станете, правда, назвати депутата Барну критично налаштованим до президента? Він чітко заявив, що ніколи не проголосує, хоч би що йому президент розказував, за скасування мажоритарки.

Більше того, він вимагає, щоб взагалі скасувати пропорційку, а лишити тільки мажоритарку.

Таких у Верховній Раді біля 200 чоловік. Всі мажоритарники, де б вони не були, навіть у фракції президента чи «Народному фронті», відмовляються.

Тому є питання, в яких президент може якось вплинути. А є питання, які стосуються інтересів самих нардепів. Можете повірити, це навряд.

Коли мова йде про 300 голосів, повертаємось до арифметики. На відміну від президентського, депутатський законопроект (який стосується змін до Конституції, – ред.) сам депутат не може внести.

Його вносять мінімум 150 депутатів. Знаєте звідки цих 150 взялось? Всього-на всього 50 із чимось – від опозиції. Решта – члени БПП і «Народного фронту».

Опозиція, яка розказує, що необхідно негайно зняти депутатську недоторканність, чотири місяці відмовлялась підписати законопроект, в якому вона знімалась одразу.

Ці люди можуть кричати що завгодно, але вони ніколи не проголосують за нього в другому читанні, коли буде потрібно 300 голосів. Зараз за один і за другий, тобто за направлення до Конституційного суду, понад 300 голосів, усе красиво.

Я це вже пережив за часів своєї депутатської каденції. За чотири скликання я голосував за чотири різні законопроекти про зняття депутатської недоторканності. Прийшли, прорахували точно, скільки людей будуть голосувати за, для яких це принципово, порахували, як виглядати красиво: щоб більшість фракції голосувала за, а в кінцевому рахунку щоб вийшло 287 голосів, замість потрібних 300.

Тому менше слухайте, коли депутати б’ють себе в груди і розказують, як вони будуть за це голосувати. Я через це пройшов, я завжди голосував за.

Про Майдан

Під час Революції Гідності я був на Майдані. Але потім вирішив згадати собі маленьку штучку. Ну, всім відомо, я колись був в Партії регіонів.

Мене там дуже добре пам’ятають. Я вирішив піти і поагітувати трошки до Антимайдану.

Самі люди там до мене кидались: «Тарас Вячеславович, мы вас помним, любим». Але відразу появлялись керівники, які мене звідти витерли.

Але я надивився на той майдан, і я дивлюсь на те, що зараз пробують назвати «Третім Майданом».

Чомусь навіть Єгор Соболєв, Сергій Лещенко і сам Саакашвілі не пробують назвати це «Третім Майданом». Чомусь так його назвали лише всі російські ЗМІ. Маленька така деталька для роздумів.

Третій Майдан – це трошки інше. Принаймні для нас це принципово.

Для них це те, що дуже хочеться. Дуже мріють, щоб це сталось. Не станеться.

Про вимоги західних партнерів

В частині цих вимог я зацікавлений так само. Зняття недоторканності – я сам за це голосував. Тепер шо стосується інших речей.

Створення Антикорупційного суду. Я до цього ставлюсь скептично, тому що це логіка дій Януковича і в Євросоюзі такої практики, окрім Хорватії, ніде нема.

Це ви почули від Найєма і Лещенка, що від нас чогось вимагають. Ви десь, крім як от цих людей, чули, що вимагають? Я чув і бачив висновок Венеційської комісії, на який всі посилаються. Його ніхто не читав, а я взяв і прочитав.

Вони пишуть, що це особливий неспеціальний метод, може бути дещо іншим, але, враховуючи особливості України, корупцію і те, що президент рік назад вніс законодавчі ініціативи щодо судової реформи, де вже записано, що в Україні буде Антикорупційний суд, вони рекомендують проводити далі законодавчі рішення й ухвалювати закон про Антикорупційний суд, а не палату тощо.

Хто від нас цього вимагає? Вимагають кілька спонсорів України. Міжнародний валютний фонд каже: якщо ви не розберетесь із своїми судами в судовій реформі, то створіть принаймні такий суд окремо, але щоб він був теж не корумпованим.

Про зміну виборчої системи

Я ставлюся скептично. Я не бачу нічого поганого, якщо будуть такі зміни. Але я задам питання: як проголосують мажоритарники? Я вам сказав вже. Ви їх не примусите. Мажоритарників зараз трошки менше, ніж списочників. Списочників зараз 226.

Ви питаєте, на кого може натиснути Порошенко? Серед мажоритарників – може, на десяток. Але реально ми маємо від 230 до 240 голосів за якусь пропорційну систему, в якій буде тільки вона і не буде мажоритарників. Це мінімальна більшість, але вона є.

Тепер дивимось. Партія «Батьківщина» висуває законопроект, в якому написано, що це відкриті списки.

Хоча насправді вони відкриті тільки для лідера партії. Тому що там від виборця не залежить практично нічого. Проте керівництво партії може міняти кандидатів місцями, переставляти, скидати десь назад вже після виборів.

Абсурд. Люди проголосували саме за цей порядок, але після виборів керівництво партії може його поміняти.

Є люди, які вимагають, щоб були відкриті списки за якими ми голосували до місцевих рад в 2015 році. Пригадуєте ті абсурдні вибори? Перше – система була корупційна. Друга – вона виявилась несправедливою. Третє – вона була безглузда.

Що називати якісним законопроектом? Той закон, за яким ми проводили місцеві вибори, в третині чи чверті країн діє і називається «виборча система за відкритими списками».

Відкритий список – це тоді, коли ви в ньому можете когось викреслювати, переставляти. Для цього ви маєте отримати зошит, в якому є всі 225 кандидатів із всією інформацією про них. Знаєте чому це не запрацює у нас, а запрацює в Польщі, Великій Британії і США? Тому що там є старі політичні традиції. Там не йдуть 50 партій на вибори. Ви уявляєте, що виборець бере 50 зошитів? Ви уявляєте наслідки?

Я не проти. Я скептик щодо відкритих списків. Я дуже сподіваюсь, що в Україні ця система колись запрацює.