Юрій Бутусов про молоду політичну систему та архаїчну недоторканність (відео)

– От я дивлюсь на напис на вашій футболці «Смерть російським окупантам». Скажіть, будь ласка, пане Юрію, саме з цього хочу почати. Як ви бачите цю смерть і саме вирішення конфлікту на Донбасі?

– Чому за весь цей час, майже за три роки нам не вдається це зробити?

– Це не так просто. Дуже багато російських військових залишається. Тобто, це не таке просте завдання для держави, бо у нас серйозний супротивник.

– Ви погоджуєтесь з Мінськими угодами, чи бачите інший сценарій цього рішення?

– Мінські угоди – це формат, в якому ведуться мирні перемовини. А є війна і вона ведеться по своїх правилах.

– Стріляти, згідно з Мінськими угодами, не можна з обох сторін.

– Можна. Мінські угоди обмежують виключно ескалацію бойових дій. Тобто застосування зброї калібром менше 100-мм.

– Яким чином нам зупинити цю війну найближчим часом?

– Війну можна закінчити і іншим чином, є два способи: виграти або програти. Програти не маємо права, то у нас залишається тільки один шлях – це перемога.

– Як ви ставитеся до ініціативи Олександра Турчинова закінчити АТО і перейти до іншого формату?

– Я не думаю, що це виключно Турчинова ініціатива, це законопроект підготовлений Радою національної безпеки та оборони, головою якою є президент України, Петро Порошенко. Я вважаю, що цей закон про інтеграцію – абсолютно логічний та розумний крок. Нічого нового в ньому, насправді, не міститься. Він формалізує той фактичний стан речей, які є.

– Тобто, нічого не зміниться?

– Я поки що не бачу, що там щось могло змінитися.

– Олександр Турчинов радить президенту, але я так і не зрозуміла позицію президента: чи він виступає за все це? Чомусь в Верховній Раді цей законопроект не розглянули.

– Є багато факторів. У нас система така, не дуже керована. Тому, якщо чогось хоче навіть президент, це не є гарантія того, що це буде зроблено. Законопроект внесений до Верховної Ради. Подивимось. Мені здається, що в інтересах держави якомога скоріше його ухвалити.

– Депутати йдуть на канікули, і от я пропоную вам поговорити про події останнього тижня. А найголовніша тема – це зняття депутатської недоторканності. Як ви це можете прокоментувати, чому саме за два тижні до літніх канікул? Чому саме зараз активізувався генпрокурор?

– Та у нас активізація влади в різних органах відбувається цілий рік. Зараз генпрокурор, тому що, напевно, підійшли до кінця розслідування по багатьох справах, ось їх і вносять. Я якоїсь такої затримки не бачу. Співпало багато факторів. Тому йшли ці подання до Верховної Ради. Я гадаю, що це нормальний процес, і здійснюються системні процеси у нас: працює прокуратура, НАБУ, САП. Добре, що ми бачимо результат їхньої роботи.

– Існують такі думки, що генеральний прокурор Юрій Луценко готується таким чином вже до президентської кампанії. Чи погоджуєтесь ви з такими меседжами, що Юрій Віталійович вже самостійний гравець?

– Можливо, але я з цим не погоджуюсь, я не бачу того, щоб зараз були підстави розглядати Луценка, як кандидата в президенти. Мені здається це абсолютно утопічним міркуванням, припущенням, для якого я наразі жодних підстав не бачу.

– Але в кулуарах багато людей вважають, що таке може бути.

– В кулуарах люди багато чого говорять і постійно. Кулуари для того і створені, щоб, коли у них є вільний час, ходили, спілкувалися один з одним. Тому хтось розповідає анекдоти, хтось, що Луценко буде конкурентом Порошенка і кандидатом в президенти. Все можна говорити, свобода слова.

– Як ви гадаєте, щодо зняття недоторканності з депутатів Луценко діє самостійно, без згод з Банковою?

– Я не гадаю, що Банкова абсолютно не курсі цих справ. Але я думаю, що Луценко розуміє, що у нього є власна репутація, якісь власні принципи мають бути. Генпрокурор – це людина, яка, передусім, висуває обвинувачення та забезпечує покарання не тільки для якихось дрібних злочинців, а й для порушників в усіх верствах, навіть на верхівці політики.

– Враження, що Юрій Луценко поспішає, але це я роблю такі висновки зі слів членів Регламентного комітету. Адже з п’ятьох подань вони тільки з достатністю доказів погодилися на Розенблаті. Що до решти, вони кажуть, що недостатньо доказів і що Генеральна прокуратура їх просто не надала, таке враження, що вони просто поспішали.

– Ну, комусь здається, що поспішали. Можливо, й не поспішали, подивимось за голосуванням в Раді, адже парламент приймає рішення.

– Чомусь Лозового і Дейдея не підтримали. Чому депутати не проголосували за зняття?

– У багатьох народних депутатів є така корпоративна солідарність, нібито вони вважають, що депутатська недоторканність – це можливість здійснення ними своїх депутатських обов’язків. Насправді, це застаріла концепція, так було дійсно на початку незалежності, розвитку української демократії. Без недоторканності існування парламентаризму не мало сенсу.

Мені здається, що від початку війни немає сенсу в інституті депутатської недоторканності. Тобто держава змінюється, суспільство змінюється,тому це архаїзм. А тут у депутатів спрацювали корпоративні інтереси і нічого більше.

Насправді вони один за одного тримаються для того, щоб продовжувати вирішувати якісь свої особисті справи, свої стосунки. Щоб, не дай Боже, хтось по них не висунув звинувачення. Мені здається, що підстав для цього абсолютно немає, це недолуге рішення парламенту, яке не сприяє тому, щоб чинилося правосуддя. Дуже прикро, що більшість депутатів все ж таки дрібно мислять і не змогли проаналізувати цю ситуацію.

– Всі казали, що на останній тиждень дуже багато питань треба розглянути – і медичну реформу, і пенсійну, і той же закон про інтеграцію Донбасу, і освітню реформу. Чому ці реформи блокуються?

– У нас дуже молода політична система. Тому багато питань тому і не вирішуються через відсутність взаємодії, горизонтальні зв’язки, розуміння ситуації, професійного розуміння не вистачає. Тому у нас, на жаль, присутній хаос при вирішенні суспільних і державних проблем.

– Ми, як громадяни України, як можемо вплинути на весь цей процес? Адже хаос не може постійно продовжуватись? Вже скільки років ми за цим всім спостерігаємо і нічого не відбувається.

– Ну не тільки спостерігаємо. В країні революція була, війна йде. Так, що казати, що люди в країні просто спостерігачі, не можна, це не зовсім коректно. Для того, щоб створити демократичні традиції, інституції, які працюватимуть, потрібен чималий час. Є певні речі, які потрібно пережити. Але ви бачите, ніхто не зупиняється. Ми сидимо, обговорюємо це питання, це головна тема не тільки у нас, а й у багатьох інших ЗМІ.

– Ви самі згадали, що у нас дійсно війна, у нас непроста ситуація в Україні, а депутати допрацьовують цей тиждень, йдуть на літні канікули аж до осені. Чи мають вони право йти на ці канікули, яким чином все це далі відбуватиметься?

– Які питання, чому депутати не можуть піти на канікули? Мені здається, що вони, як звичайні люди, теж мають право відпочивати. І я не бачу, щоб вони там недопрацьовували. Мені здається, що це нормальна ситуація. Дай, Боже, хай краще підготуються, бо законопроекти мають бути якісними і вони мають спілкуватися з виборцями. Все нормально.

– Я хотіла з вами ще поговорити про таку важливу тему: кордони Європи для нас відкриті, а ось дешевих квитків нам поки що не бачити. Компанія Ryanair повідомила, що поки не планує повертатися до перемовин по Україні. За словами Володимира Омеляна, прем’єр-міністр доручив йому відновити перемовини з Ryanair і підписати договір з цією компанією. Як ви гадаєте, чи вдасться домовитися?

– Я, чесно кажучи, далеко стою від цього переговорного процесу і сказати, чи вдасться домовитися, я не можу.

– Як громадянин України, як ви реагуєте на ситуацію, що відбулася?

– Я вважаю, що погано, що нам не вдається залучити Ryanair. Я розумію, що є переговорні позиції і є позиція держави, її теж потрібно поважати. Залучення таких перевізників, як Ryanair, було б важливим кроком для підняття довіри до України, до змін в українській економіці, державі. Тому мені здається, що все ж таки прикро, що ми не змогли залучити Ryanair на тих розумних умовах, які б її також влаштували. Але думаю, що через те, що Україна – це новий і цікавий ринок, Ryanair сюди повернеться.

– Все ж таки повернеться, добре , що у вас такий позитивний прогноз.

– Це бізнес. Їхній бізнес – перевозити пасажирів, а пасажирів в Україні багато. Тому, звичайно, що вони підуть не назавжди. Вони дивитимуться на ситуацію, чи відбуватимуться якісь зміни. Можливо, і дуже швидко це трапиться.

– Хотіла ще з вами поговорити про свободу слова в Україні. Як журналіст, як ви відчуваєте, свобода слова в Україні достатня чи все ж таки тиск на журналістів відбувається?

– Судячи з кількості нових засобів масової інформації, які навіть не встигаєш відслідкувати, навіть, якусь частку, я думаю, що свобода слова в Україні існує. І така кількість різних думок, яка спостерігається в інформаційному просторі, недосяжна просто – це одне з цих свідчень. Я думаю, що так, демократія існує.

– Як ви можете прокоментувати цю історію з Ігорем Гужвою, головним редактором «Страна.ua». Це намагання влади позбавитися від незручних ЗМІ, або за цим все ж таки стоїть корупція?

– Мені дуже прикро, що рішення по таких виданнях, якими керує Гужва, приймається через такий тривалий проміжок часу. Тому що, насправді, Ігор Гужва веде проросійську пропаганду в Україні і професійно, скажімо, працює в тому руслі, яке задають кремлівські ЗМІ.

– Але його судять не за російську пропаганду. Я чому про це питаю? Тому що сама спостерігаю за цією справою. З одного боку, Генеральна прокуратура каже, що Ігор Гужва вимагав ці гроші від депутата Лінька. А з іншого боку, ГПУ на прес-конференції показує нам зовсім інше відео. Якісь такі незрозумілі речі відбуваються. І тому Гужва, звичайно ж, каже, що це неправда.

– Я ж не суддя, не присяжний. Ви просто запитали про свободу слова і зв’язок з нею Гужви. Я не бачу, що Гужва був зв’язаний з свободою слова, тому що вся його діяльність на посаді, особливо в газеті «Весті» не мала нічого спільного із свободою слова. Це було грубе порушення усіх стандартів журналістики, особливо однобічне висвітлення позиції російських бойовиків і агресорів. Це ще й на вулиці все безкоштовно роздавалося. Зрозуміло звідки можуть бути гроші для того, щоб безкоштовно роздавати мільйони примірників кожного дня повно кольорової газети. Це ж абсурд. Це не бізнес. Навіть дуже багатий бізнесмен не може витягнути з кишені гроші і сказати: «Грайтеся». Це величезні кошти, мільйони доларів на це йшли. Зрозуміло, що вони могли йти тільки з Москви.

Тому із стандартами журналістики його діяльність, на жаль, не мала нічого спільного і була дуже шкідлива для України. Щодо звинувачень проти нього, я гадаю, що має відбутися суд. Хай це вирішують у загальному процесі, тут питань ніяких. Але, коли Ігоря Гужву пов’язують із стандартами журналістики і свободою слова – це перебільшення. Мені здається, що він до цього не має відношення.

– Інше питання, стосовно суспільного мовлення в Україні. Чи вірите ви в його успішну реалізацію найближчим часом?

– Я думаю, що немає нічого неможливого, чому б ні. Там зібралися люди, які в це вірять. Є питання щодо професіоналізму, чи зможуть вони витягнути такий проект. Але це для них іспит, подивимось.