Пацани, ми – сироти: єдиний генерал, якого поважали всі, віддав життя за Україну

У цей день на Донбасі загинув легендарний генерал-майор Сергій Кульчицький, який був для бійців другим батьком

Кульчицький загинув 2014 року і на той час був єдиним офіцером зі званням генерала, який віддав своє життя за Україну, повідомляють у фонді допомоги українським військовим «Повернись живим».

«Коли генерал-майор Кульчицький загинув, серед нас прозвучала фраза: «Пацани, ми – сироти». Ми розуміли, що таких офіцерів – одиниці, і ті моменти у відродженні Нацгвардії, які він започатковував, ніхто не стане доробляти», – розповідає військовослужбовець батальйону оперативного призначення НГУ Іван Дацко.

Він був одним із тих, хто пішов воювати на Донбас одразу з Майдана – у першому добровольчому формуванні України, який нині носить ім’я свого засновника – Героя України, генерал-майора Сергія Кульчицького.

«Ми – перші, кого навчав Сергій Петрович. На Майдані ще у березні 2014 року озвучили, що будуть сформовані добровольчі батальйони, і ми не вагалися – поїхали. Нас було більше 500 чоловік, які потрапили на базу у селище Нові Петрівці. Прискорений курс навчання проходив під керівництвом генерала Кульчицького. Враження він складав одне – офіцер, яких мало. Він підпадав ще під якісь наші дитячі уявлення, бо всі ми виросли на книжках про військових, людей честі», – говорить Дацко.

Він пригадує: генерал був присутній на навчаннях, спілкувався з бійцями на полігоні, підказував і допомагав.

«Були моменти, коли інструктори намагалися робити все по статутним канонам, наприклад, підхід-відхід до зброї з докладом. А він був проти, більше наголошував на відточуванні практичних моментів. Як кажуть: «Красив в строю – силен в бою»? Так ось генерал розумів, що це на війні не працює», – каже нацгвардієць.

Бійці добровольчого батальйону склали присягу 5 квітня, а вже 15-го виїхали на Донбас. Перший бій вони прийняли 2 травня під Слов’янськом. Весь цей час генерал-майор Кульчицький був разом зі своїми підлеглими.

«Ми ж тоді вимагали, щоб нас скоріше відправили на Донбас. Перед тим, як виїхати у зону АТО, генерал жартома сказав нам: «Воювати з вами для мене – честь, але служити я би з вами не хотів». Ми трохи не вписувалися у канони служби – збіговисько «махновців». Наш порядок не підпадав під статус Збройних сил, а він, людина військова, розумів, що дух і мотивація зашкалюють, але навиків, досвіду й дисципліни бракує», – розповідає боєць.

У травні на Донбасі виявилися два блокпости, доступу до яких через бойові дії не було майже ні у кого, – біля гори Карачун поблизу Слов’янська. Там розташувалися сили Нацгвардії, 95-ї та 25-ї десантних бригад. Боєприпаси та воду військовим доставляли гелікоптерами. Кожен борт супроводжував генерал-майор Кульчицький.

«Він знаходився у штабі АТО, але кожен день відвідував той чи інший клапан, де перебували люди: доставляв боєприпаси, їжу. Завжди питав у хлопців про потреби, стан, настрої, підказував, де краще виставити «секрет» чи окопатися. Уявляєте собі напруження, коли 500 майданівців розмістили у ВВшній частині? А керівництву – треба віддати належне – якось вдавалося робити так, щоби серйозних прямих конфліктів не виникало. Сергій Петрович – єдиний офіцер, якому майданівці віддавали честь, він був великим авторитетом для нас», – пригадує Іван Дацко.

У той день, 29 травня 2014 року, генерал-майор, як завжди прибув на позиції гелікоптером, що привіз воду та боєприпаси. За звичаєм привітався з бійцями, спитав, як справи, познайомив зі своїм новим заступником.

«Сказав нам: «Тримайтеся, скоро вже буде ротація». Потім його борт піднявся, а ми повідвертались, посідали покурити і попити води. Чуємо – хлопок. З кулементної точки крикнули, що підбили борт. Ми побачили, як він почав падати у сторону саду. Одразу схопилися, хто що схватив – автомат, броню – і побігли ту сторону. Два з лишнім кілометри через сади, хащі. Першим знайшли бортмеханіка Сашу Макеєнко. Він був при тямі, заспокоїли його. У нас не було ні аптечок, ні джгутів – тільки шнурівки від берців», – говорить нацгвардієць.

Під шум стрільби і вибухи бійці зайняли позиції по периметру і почали шукати інших членів екіпажу гелікоптера. Тоді ще їх не покидала надія знайти всіх живими.

«Далі вже було неприємне: залишки борта, розкидані боєприпаси, розкидані хлопці…Нікого, крім Сашки, більше врятувати не вийшло», – згадує боєць.

Сергій Кульчицький став єдиним офіцером у званні генерала, що віддав своє життя за Україну. Пізніше звання генерал-майора посмертно присвоять заступнику начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України полковнику Ігорю Момоту (загинув 11 липня 2014 року біля селища Зеленопілля на Луганщині) та командиру 21-ї окремої криворізької бригади охорони громадського порядку НГУ Олександру Радієвському (23 липня 2014 року, місто Лисичанськ).

Батальйон оперативного призначення імені Сергія Кульчицького й досі виконує бойові завдання на Донбасі.

Джерело: Politeka