Третій Рим — Пєтушкі
Із кінця серпня 2018 року питома вага церковних новин в інформаційному потоці доросла до категорії стихійного лиха чи соціальних потрясінь, як це зазвичай буває після нальоту урагану або підвищення цін на алкоголь.
Мхатівські паузи патріарха Константинопольського Варфоломія в питанні надання автокефалії Православній церкві в Україні чергувалися з конкретними і чіткими заявами Легойди вжити жорстких заходів щодо ієрарха №1 у православному світі.
Від моменту прибуття в Україну константинопольських екзархів до скликання позачергового засідання Священного синоду РПЦ 14 вересня в повітрі витала інтрига, що це будуть за жорсткі заходи: патріарх Кирило викличе патріарха Варфоломія на дуель з обіцянкою зробити з нього телячу відбивну або, навпаки, почне бомбити Воронеж?
Як випливає з тексту заяви, ухваленої Священним синодом, жорсткі заходи передовсім будуть спрямовані на Воронеж. Тобто, патріарх Кирило, чий титул проблематичний просто тому, що патріаршество Москві в далекому 1589 році було засновано в обманний спосіб, з 15 вересня припиняє поминати патріарха Варфоломія за богослужіннями.
Церковною мовою це можна було б назвати розколом, але з боку самих розкольників немає обґрунтування своєї позиції обов’язковими посиланнями на догмати, канони та інші предмети релігійних суперечок, що зазвичай містяться у Священному писанні.
Є лише повторення мантри про канонічну територію та її кордони. Не підходить під визначення розколу і половинчастість розриву церковних відносин: тепер не можна поминати ім’я патріарха Варфоломія всує, але служити з іншими представниками Константинопольського патріархату цілком можливо. Інакше тоді доведеться настільки відділятися від решти релігійного світу, що під санкції потраплять усі мощі та священні артефакти, що справно надходять із канонічних територій Константинопольського патріархату.
На такий глибокий розкол князі Церкви зважитися не здатні.
Достатньо глянути на їхні обличчя: типові власники шубосховищ, вирощені в радянський час типажі, для яких зазвичай немає жодної різниці, чим займатися в житті: бути завгоспом у футбольному клубі «Зеніт» або керувати академічною філармонією; очолювати РЖД або займатися постачанням благодатного вогню спецрейсами; кататися на гірських лижах у Швейцарії або сидіти на патріаршому престолі. В останньому випадку і те й інше цілком можна поєднувати, для цього потрібна лише паства, яка не рефлексує, якій усе одно, яким поклонятися мощам.
Церковно-територіальний конфлікт за всієї своєї передбачуваності кінцевого результату цікавий невеликими деталями, які посилюють опозицію «дипломатичний протокол – підворіття» і перетворюють нудні розбірки між дивно одягненими людьми, які архаїчно говорять, на барвистий серіал.
Достатньо подивитися на посланих патріархом Варфоломієм двох екзархів в Україну: архієпископа Памфілійського Даниїла зі США та єпископа Едмонтонського Іларіона з Канади. Кожен із них – це молодий Папа з вольовим поглядом, начитаністю, гарною освітою і чесно написаною дисертацією у стінах духовної академії. Якщо патріарх Варфоломій спеціально вибирав їх за зовнішніми критеріями, то за ним необхідно визнати майстерність тролінгу.
Кого може протиставити цим симпатичним екзархам Московська патріархія? Тільки єпископів із мутними очима, про яких класик сказав: «жандарми з єпитрахилями на шиях». Достатньо поглянути на Варсонофія Судакова, Іларіона Алфєєва або Питирима Волочкова (архієпископа Сиктивкарського).
Усі архієреї Російської православної церкви повторюють одну і ту саму життєву траєкторію: спочатку служать денщиками в якогось церковного князя, перучи йому шкарпетки.
Вперед з анафемою: Константинополь поставив РПЦ на місце ультиматумом по Україні
Потім ідуть на підвищення, вступаючи в духовні заклади. Автоматом отримують гарні оцінки в семінарії, захищають вкрадену або написану літературним негром кандидатську з богослов’я і потім самі стають єпископами: зі штатом денщиків і масажистів.
Таким є, наприклад, архієпископ Верейський Амвросій Єрмаков (з обслуги патріарха Алексія II) або інший, «головний по молоді», єпископ Виборзький Ігнатій Пунін (з обслуги патріарха Кирила).
Коли жандарми з єпитрахилями погрожують зробити всюди «Третій Рим» і «рускій мір», за їхніми обличчями одразу видно, що єдине, на що вони здатні, це безупинно ходити хресними ходами навколо Курського вокзалу.
Олена Рийгас, асоційований науковий співробітник СІ РАН