Дострокові вибори як неминучість
Навіть якщо ти вважаєш сам себе неймовірно хитрим, завжди знайдеться хитріший.
Дострокові парламентські, по суті, вже неминучість, єдиний вихід із системної кризи, породженого тотальної управлінської неефективністю.
Зрозуміло, що затишне спально-злодійське депутатське містечко не дуже хочеться знову виставляти на аукціон людського марнославства і намагатися заново купити. Але щоб цього уникнути, потрібно було не сунути свої рила в телевізор і наймати хороших виконавчих менеджерів в уряд і на місця.
Принципових питань зараз всього три. Перший: як умістити цілу армію непотрібних “політбанкрутів” в різко скорочені квоти нинішній партії влади і спойлер-проектів? Якою має бути еффектівна методика виключення зайвих ротів? Адже очевидно, що “невключені” тут же заллють медійку компроматом і брудом на вчорашніх “політоднокашників”.
Другий: які гасла все-таки вибрати? Позитивні? Занадто дратує. Нереально геніальна тактика “попідрізуєш стрічку навіть на відкритті унітазу” – зовсім не працює. Можна з цим не погоджуватися. А можна просто подивитися на всю (!) соціологію, де чорним по білому розписана вся правда про мізки “стрічкових креаторів”.
До речі, про уявний рейтинг персонажів типу Гройсмана. Ідеальна маніпулятивна фікція. Його 3-7 позначених % – винятково %-ціна самого слова “глава Кабміну”. Не більше. Прізвище ж “Гройсман” саме по собі має негативний особистий рейтинг. Втім, креатори можуть запропонувати йому ще більш насичений кавуново-стрічковий pr-план.
Коли закінчиться війна?І нарешті, найважливіше питання: кого можна зробити новим арбітром? Під кого слід все-таки впасти і при цьому гарантовано не одержати масовий політичний сокир-башка?
Питання, між іншим, зовсім не таке просте. Наша політика давно будується на взаємній недовірі і навичці своєчасного особистого “кидилова”. На тому, щоб не пропустити момент, коли потрібно залишити старий човен і не помилитися з новим. Зараз саме такий період.
Всі, зрозуміло, як і раніше посміхаються старим “політ-генералам”. І за стопкою дружньої горілки клянуться у вірності. Але це містифікація. Скрізь проходять вечірньо-нічні перетирання. Маса шукає тихі гавані для пришвартування.
Втім, і в цьому є одна проблемка. Майже всі нинішні “шукачі майбутнього щастя і new-партій” сильно не приносять користі. Навіщо їх брати в списки або давати їм одномандатку, якщо у них негативні репутації (а це електоральні мінуси), не вміють працювати (а значить – потрібно наймати дорогих “тягачів”) і дуже жадібні (а це дефіцит грошей в кампанії).
Все це дуже ускладнює прийняття консенсусного рішення про початок “спускання пара роздратування”. Хлопці бояться. І думають перестрахувати себе якимись дурними заграваннями з … вулицею. Проте, дострокові – дійсно неминучість. Якщо не хочеться вже завтра завзято бігати по світу в пошуках особистого укриття.
Михайло Подоляк, блогер