Володимир Цибулько про антиукраїнську істерику Польщі та міни з минулого

З одного боку, польські патріоти справді дуже багато робили для Майдану, для волонтерського руху в Україні. Це колосальна праця, ми це повинні визнавати. Польська держава вибудовує з Україною раціональні відносини в сенсі безпеки та оборони. Створена українсько-польсько-литовська бригада базується у Любліні.

Національна ідея, провідниками якої були і Бандера, і Шухевич, і УПА, стала частиною боротьби нинішніх українців за свою державність. Запитайте у військових і волонтерів про ставлення до Бандери та Шухевича. Це елемент нашого мілітарного натхнення в боротьбі з агресором. Коли це стає предметом внутрішньої польської боротьби, це все вихлюпується назовні. Найсумніше те, що від рук гітлерівців у Польщі загинуло не менше 6 млн людей. Нападок на нинішню Німеччину немає жодних. Так, його вже засудили. Але подивіться, як на цвинтарях у Польщі оберігаються могили німецьких солдатів. А поряд нищення українських могил. Це нецивілізована поведінка.

Деякі країни виділяють кошти на те, щоб доглядали за могилами їхніх солдат. Україна цим також займається. На своїй території намагаємося оберігати польські могили. Було кілька скандалів щодо лінії Інституту національної пам’яті, коли польських експертів у певний момент не допустили до польських поховань. Формування сучасної політики на історичній пам’яті – дуже ризикована справа. Міни з минулого переносяться у майбутнє. Не можна цього допускати.

Гуманітарна еліта обох країн зійшлася на формулі «пробачаємо і перепрошуємо». Цей акт відбувся, він не може бути багаторазовим. Це нагадує ситуацію, коли політичні спекулянти в сучасній Україні намагаються експлуатувати гімн загиблим майданівцям у боротьбі за політичні інтереси. Це найвищий цинізм.

Уся паніка польської еліти зводиться до того, що вичерпано резерви внутрішнього економічного зростання. Україна міцніє на очах, стає фактором сили в Європі, особливо військової сили. Сусідство з сильною Україною призводить до страху конкуренції з боку польської еліти. Зрозуміло, що українські ІТшники потіснили поляків на польському ринку. Польська держава демократична. Польські робітники просто поїхали на високі зарплати в Західну Європу. Польська економіка при вакуумі робочої сили почала зависати. Українці можуть переорієнтуватися на інші робочі ринки. Чехія почала стимулювати приїзд українських робітників. Не виключено, що Польща з такою політикою втратить і ту робочу силу, яка зараз із України сезонно їздить.

Анджей Дуда намагається дистанціюватися від політики «Право і Справедливість», але сама партія відіграє більше. Дуда пробує бути президентом усіх поляків. Хочу нагадати його приїзд до Харкова напередодні Нового року. Там Петро Порошенко як доволі досвідчений дипломат зіграв дуже раціональну карту. У Харкові є польські поховання, можна було б вкотре поїздити по темі історичної ревізії, але Порошенко підготував значно ширший спектр для перемовин. Це й енергобезпека, транзит енергоносіїв Польща-Україна, спроба побудови енергетичного хабу, кооперація у виробництві озброєння, безпекові питання, функціонування польсько-литовсько-української бригади та інші фактори. Там, де з’являється широкий спектр інтересів, вузькоегоїстичним завданням немає місця.

Україна пробує поводитися з Польщею як із молодшим братом. Стиль польської політичної еліти з ревізією історичної пам’яті, постійними претензіями, нападками видається дивним для сталої демократії, якою на сьогодні є Польща.