Геннадій Рябцев про субсидії для населення, обігрів довкілля та відсутність енергозбереження

Про проблеми газовидобувної галузі в Україні, залежність від російського імпорту, дивний «Нафтогаз», економіку проїдання в енергетиці та потенціал для забезпечення країни власними енергоресурсами розповів гість Politeka Online Геннадій Рябцев, експерт з енергетичних питань

Щодо заяви Джона Болтона про пошук Україною альтернативних джерел природного газу

Зверніть увагу, що пан Болтон сказав про те, що країна має відшукати альтернативне джерело газу, не з Російської Федерації. Тобто, виходячи зі слів пана Болтона, Україна досі не забезпечила собі енергетичну незалежність, зокрема в газовому питанні. Тобто всі заяви наших високопосадовців про те, що ми вже незалежні, 1000 днів не купуємо в Росії газ, не відповідають дійсності, якщо слідувати словам Болтона.

Щодо рішення Стокгольмського арбітражу, за яким Україна має купити у Росії до 5 млрд кубометрів газу протягом 2018 року

Найімовірніше, так воно і є. Хоча ми знаємо про ці зобов’язання російської сторони лише зі слів керівництва НАК “Нафтогаз України”, адже, наскільки мені відомо, ані уряд, ані президент, ані будь-який інший високопосадовець не має на руках тексту рішення Стокгольмського арбітражу.

Чому немає офіційних документів? Не знаю. Можна спитати у керівників “Нафтогазу”. Вони вважають рішення Стокгольмського арбітражу, наскільки мені відомо, своєю інтелектуальною власністю.

Про пошук джерел постачання газу

По-перше, Україна достатньо багата на природний газ, щоб вжити заходів для зростання його видобутку на нашій території. У нас є не лише газ, щоб забезпечити власні потреби, а й для того, щоб забезпечити потреби наших західних сусідів. Проте, щоб збільшити видобуток, недостатньо тих законів, які нещодавно ухвалила Верховна Рада України: зі спрощення газовидобутку, покращення процедур, підвищення прозорості тощо.

Там є дуже чіткі механізми, які дозволять збільшити видобуток. Окрім нормативної підтримки, потрібна фінансова.

Потрібне інвестування, потрібно, щоб в Україні було створено належний інвестиційний клімат, який дозволив би кратно збільшити обсяги коштів, які вкладатимуть в український видобуток. Мають відбутися не косметичні зміни, збільшення фінансування не на 20-30%, а кратно. Тоді можна буде розраховувати, що після 2020 року, тобто через 5-7 років, ми зможемо забезпечити власних споживачів та власну промисловість газом внутрішнього видобутку.

Друге джерело – раціональне використання того, що ми маємо. Адже якщо порівнювати українську економіку з польською, то ми бачимо, що наші сусіди втричі ефективніше використовують ті ресурси, які вони мають. Якщо ми зможемо підвищити енергетичну ефективність та застосовувати ті технології, які дозволять не опалювати довкілля на наших теплових електростанціях, – а ми марно витрачаємо 30 млн тон умовного палива щорічно, – тоді нам не потрібно буде стільки газу, скільки ми витрачаємо.

Марні витрати газу: промисловість чи домогосподарства

Станом на сьогодні промисловість майже не використовує газ, особливо як сировину. Це можна бачити за тим, що обсяги мінеральних добрив в Україні, зокрема азотних, скоротилися в рази. Минулого року в структурі експорту на мінеральні добрива припадало 0,3% надходжень до бюджету. Це нонсенс. Зрозуміло, ми змушені були імпортувати, якщо не можемо виробляти самі, змушені торгувати з РФ.

Хоча ще декілька років тому ми говорили, що добрива, аміак та інші азотовмісні сполуки є чи не основною галуззю нашого експорту, поряд із аграрною промисловістю, тобто зерновими та олійними культурами, і металургійною.

Щодо невмотивованості отримувачів субсидій заощаджувати газ

Справді. Проблема і те, як використовують зараз кошти державного бюджету на вирішення цієї проблеми. Це свідчить про те, що щось у нас у державі не так.

Адже замість того, щоб спрямовувати кошти на стимулювання енергозбереження, у нас залишається затратна ідеологія тарифоутворення.

Тобто чим вищі втрати постачальників, тим вищі затрати у постачальників, тим вищими будуть тарифи, нібито економічно обґрунтовані. При цьому самі компанії жодним чином не зацікавлені в тому, щоб скорочувати ці втрати, щоб модернізувати виробництво, тоді як споживачі, які отримують автоматично відшкодування власного споживання енергоресурсів, не мають ані коштів для того, щоб купувати більш ефективне обладнання, ані стимулів, щоб заощаджувати.

Отже, потрібно затратну ідеологію тарифоутворення перетворити на стимулювальну. Друга проблема, яка свідчить, що у нас щось не так із субсидіями – це те, що 71 млрд гривень у бюджеті закладено на субсидіювання, тоді як лише 4 млрд – на всі програми енергозбереження та підвищення енергоефективності. Якось не так розподіляються гроші.

Щодо обіцянок Насалика цього року забезпечити всі потреби газом власного видобутку

Якщо йдеться про потреби населення, то цілком можливо, що так воно і є, адже Україна видобуває близько 20,5 млрд кубометрів газу, з них трохи більше ніж 15 млрд кубометрів видобуває державна компанія, яка зараз наполегливо працює над збільшенням обсягів видобутку. Всього в Україні споживають трохи більше ніж 30 млрд кубометрів. Отже, дві третини газу власного виробництва. Якщо додати споживання населення безпосередньо та споживання теплокомуненерго, то вийдемо приблизно на ту саму суму в 20 млрд кубометрів. Тобто тут міністр цілком має рацію.

Інша річ, у нас чомусь газ коштує стільки, скільки паритет імпорту. У нас навіть державна компанія населенню реалізує газ на основі паритету імпорту, а не за тією ціною, яку сама ця компанія визначила як таку, що дозволяє їй розвиватися, отримувати прибуток та збільшувати обсяги видобутку.