Валерій Клочок про цинізм та байдужість політиків і загрозу державному суверенітету України
Коли припиняться напади на громадських активістів в Україні, як такі напади можуть використовувати політтехнологи перед виборами, чи можна впливати на розслідування цих справ та в чому тут головна небезпека, розповів гість Politeka Online Валерій Клочок, політичний експерт.
Щодо вбивства Олешка та нападу на Гандзюк
Мабуть, ця картина характерна не лише для регіонів, а й для Києва та великих міст, для всієї України. Я, так довго розмірковуючи над цим питанням, зробив для себе висновок, що основною причиною появи таких резонансних ситуацій, вбивств, фізичної розправи над громадськими активістами є їхня публічна діяльність. Звичайно, люди в Україні, як і в усьому світі, не однакові, по-різному реагують на ту несправедливість, яка їх оточує. В Україні її сьогодні вкрай багато.
Звичайно, такі люди, як Катерина Гандзюк, Олександр Олешко, як і інші активісти, реагують на ці події та виказують свою реакцію не десь там на кухні поміж родичами, а й публічно. Вони є незручними для тих ділків, які вирішують свої справи і в місцевих органах самоуправління, і на найвищих керівних посадах у державі. Допоки буде подібна конфронтація на такому високому рівні, такі випадки будуть непоодинокими та системними.
Журналісти зробили хронологію таких подій, яка свідчить про те, що достовірної інформації в органах правопорядку, Міністерстві внутрішніх справ щодо кількості нападів на громадських активістів немає.
Я згоден з авторкою цього матеріалу, можу повторити її словами, що лише правозахисні організації громадського штибу можуть говорити, та й то дуже наближено, про цифри, які свідчать про зростання тенденції нападу на громадських активістів. Звичайно, говорити про суто політичне підґрунтя таких конфліктів було б доволі необережно. Вони радше стосуються місцевих проблем, які виникають за місцем їхнього проживання. Такі випадки були і раніше, є характерними нині, будуть і надалі.
Хотілося б, щоб ми правильно розставляли акценти в цих питаннях і не перекладали вагу на бік політиків, бо це вкрай небезпечно. Звичайно, ми мусимо актуалізувати проблему, чому це виникло, вносити відповідні пропозиції щодо її вирішення, домагатися від влади, аби вона проводила відповідні дії для зменшення такої напруги в суспільстві. Але, повторюся, це треба робити вкрай обережно, особливо сьогодні.
Щодо географічного фактору нападів на активістів
У мене є відповідний допис у Фейсбуці. Я до слова “реванш” поставив знак запитання. Не можу не погодитися, що в центральній та західній Україні менше таких випадків, навіть і на сході; на півдні, південному сході більше, бо там справді більш проросійськи налаштовані регіони. Чи стосується це безпосередньо тих подій, які сьогодні відбуваються?
Звичайно, проводити певну аналогію можна, але якщо ми спробуємо проаналізувати кожен випадок окремо, то переважно я не готовий говорити що 100% проблем, які там виникають, на мій погляд, пов’язані з вирішенням місцевих конфліктів на побутовому чи підприємницькому рівні. Звичайно, це має пряме відношення до того рівня корупції, який на сьогодні є в Україні, як саме вирішуються питання місцевих ділків через місцеві ради, навіть через Верховну Раду.
Говорити про те, що причиною є саме проросійські погляди, я не став би. Давайте відверто. В будь-якому питанні, будь-якому конфлікті на першому місці стоять банально гроші.
Й активісти домагаються створення нормальних умов для розвитку власного бізнесу, громади, яку вони очолюють, із забезпеченням кількості робочих місць, сплати податків, благоустрою тощо. Ті, хто сьогодні намагається монополізувати джерела фінансових надходжень: місцеві феодали, князьки, ділки, олігархи тощо, – звичайно, такі принципи сповідувати не будуть. Тут і виникає конфлікт інтересів. Але коли переносимо в площину реваншу, говоримо про проросійські погляди, то це нам не на користь. На жаль, сьогодні вища політика користується цим елементом технологічно напередодні майбутніх президентських і парламентських виборів.
Фактично сьогодні українське суспільство знову намагаються розділити на проукраїнське та проросійське. Яскравим прикладом було останні дві хресних ходи.
У п’ятницю була хода проросійської церкви, а в суботу така сама, дзеркальна хода відбувається в Києві з тими самими закликами до миру, до єднання України, але вже з українськими прапорами. Добре, що в одній і в іншій ситуації нормально спрацювали правоохоронні органи, які забезпечили правопорядок, не було конфлікту. Ми цю подію обговорюємо не перший день, переносимо в зовсім іншу площину.
Чи можна закидати неправильність роботи політтехнологів однієї чи іншої сторони? Звичайно, ні. У них на порядку денному стоїть лише одне питання – перемога на майбутніх виборах. Сьогодні дуже легко буде консолідувати електорат довкола чинної влади та проросійськи налаштованих політичних сил в одному-двох місцях. Решта кандидатів відходять на другий план, люди більше зважатимуть на тих чи других.
У цьому сенсі технологічно це правильно з їхнього боку, але це пряма загроза державному суверенітету України, це ще більше нас відвертає від питання повернення Донбасу та Криму.
Тут найбільша небезпека, але цинізм політиків такий, що їм байдуже.
З приводу заяви Найєма, що справу з кислотою не будуть вирішувати
Я не був би настільки категоричним і не використовував би такі терміни, що у цьому конфлікті винна проросійська чи проукраїнська налаштованість. Я більше ніж переконаний, що розслідування буде. Питання в тому, як саме його проводитимуть. Позавчора був мітинг, не надто великий, під Міністерством внутрішніх справ. Там порушували саме це питання. Вже є звернення активістів до Міністерства внутрішніх справ, аби цю справу передали до Києва.
Звичайно, Найєм робить дуже правильні застереження. Можливо, варто говорити, що “хотілося б, аби” або “треба наполягати, щоб” цю справу передали до Києва, щоб розслідування було більш об’єктивним. Ми такими різкими висловлюваннями, на превеликий жаль, рубаємо все, навіть те, що намагаємося створити. Ми самі та наша влада, яку ми обираємо. Не треба бути настільки категоричними, давайте більш поступово та прагматично підходити до цих питань.
Разом із тим дуже добре, що їх не скидають із громадського контролю, бо довіряти на 100% правоохоронним органам, владі – сьогодні не доводиться. Вони не отримали від нас того кредиту довіри, аби ми повністю покладалися у вирішенні цих питань саме на них.