Ірина Верещук: кому вигідний відтік українців за кордон та чому влада боїться перепису населення

Чому українці не хочуть робити вдома, а радше від’їжджають до Польщі, які умови праці наших співвітчизників за кордоном, як уникнути відтіку мізків із країни та кому вигідна така ситуація, розповіла гостя Politeka Online Ірина Верещук, директор Центру балто-чорноморських досліджень.

Про трудову міграцію та українських заробітчан

Останній перепис населення відбувся у 2001 році. Отже, ми маємо дуже великий відрізок часу, який можна брати як репрезентативний. Майже 20 років ми не знаємо, яка кількість населення мігрує в той чи інший спосіб. Можливо, до нас приїхали, а ми й про це не знаємо. Можливо, вони проживають без громадянства. Є також сезонні роботи. Те, що у нас так довго не відбувається перепис населення, є дуже негативним фактором. Це свідчить про те, що влада боїться перепису населення. Я не вірю, що його не проводять, бо це дорого.

Це не настільки дорого, як потім дорого виконувати бюджет, розрахований за переписом населення 2001 року.

Ми не знаємо, які за віком люди виїжджають, хто з них повертається, наскільки довго тривають їхні заробітки. На сьогодні добре те, що уряд визнає, що це проблема. Я чула це з вуст віце-прем’єра Зубка, прем’єр-міністра Гройсмана, інших міністрів. Вони говорили, що такий великий потік мігрантів є великою проблемою для нашої економіки, адже їдуть робочі руки, мізки, вимиваються наші податки, які потім ніколи не повернуться. Вони це чудово розуміють. Якщо не буде створено інструментів сьогодні, ті люди, які виїхали, не повернуться.

Я приблизно раз на місяць буваю в Польщі, де зустрічаюся з українцями. Свого часу я жила у Польщі, тому можу порівняти кількість українців там тоді й зараз. Зараз українці на кожному кроці: готель, ресторан, будь-який заклад, де треба надавати послуги, – з двох обов’язково один українець. У Чехії, Словаччині – те саме. Справді, це неконтрольований відтік робочої сили. Ми маємо одні дані, а міністр Рева говорить про зовсім інші дані. Ми не маємо консолідованої цифри, скільки насправді нас виїхало.

Це тренд і процес, який відбувається не лише в Україні. Це світова міграційна хвиля. Ми розуміємо, скільки мігрантів прибувають до Європи, знаємо проблеми Сирії, Африки, Середньої Азії тощо. Усі мігрують, народи вимішуються – це світовий тренд. Якщо хочемо залишитися як нація, я вже навіть не говорю як держава, ми повинні обліковувати тих людей і намагатися створити їм можливості для повернення. Хай вони їдуть, навчаються – нічого поганого в цьому немає. Мені, наприклад, тільки додало навчання в Польщі, США. Я побачила, чим відрізняється освіта в Україні від освіти в цих країнах. Але я повернулася.

З 10 українців, які поїхали за такою програмою, повернулися двоє. Студенти їдуть та не повертаються.

Вони створять там сім’ї, будуть працювати. У Польщі ніхто не сидить на шиї у батьків. Вступив до університету – іди працюй. Це нормальна практика, немає жодних проблем. Це наше майбутнє. Коли виїжджає некваліфікована жінка з Західної України на сезонну роботу зібрати полуницю, яка привезе гроші додому – це одна справа. Коли їде 17-річний студент – це інше. Ми не маємо чим заохотити їх повернутися. Вони просять навести, крім патріотизму, що їм тут робити.

Причини, з яких до Польщі почали їздити зі всієї України

Найперше – економічні речі. Великий розрив у зарплаті. Якщо середньостатистичний українець, навіть некваліфікований працівник у сфері обслуговування, нетто на руки отримує 1000 євро. Нетто – це коли вже проведено всі відрахування. Йому вистачає на харчування та проживання. Хто в Україні отримує стільки на місяць? У нас теж можна заробити гроші, але хто з нас може відкласти 1000 євро на місяць? Це при тому, що він нормально проживає у Польщі.

Сама вартість життя у Польщі є дешевою. Не лише в Польщі, а всюди в Європі, якщо ми не говоримо про Західну Європу. А якщо навіть говоримо про Західну Європу – це значно вищі зарплати від 1000 євро. А в нас ліки дорогі, соціального забезпечення немає. Нам кажуть, що в нас є багато вакансій. Але за 300 доларів брутто ніхто не хоче робити, тому в нас таке безробіття. У регіоні середня зарплата 7-8 тисяч.

10 тисяч гривень – це вважається нормальною зарплатнею. Цю чисту грошову масу вони повинні витратити тільки на проживання.

А що відкласти дітям на навчання, собі на відпочинок? У Польщі можна відкладати, у нас цього немає. По-друге, вони шукають кращих умов праці. У нас люди повинні гарувати, не маючи страхового забезпечення, а Польща на сьогодні розробила всі можливі програми, аби забезпечити навіть українців, не говорячи про людей, які мають карту поляка.

Щодо нелегальних заробітчан за кордоном

Це через незнання законодавства. Цим користуються, хоч як дивно, українські ділки, які створюють такі умови. Люди не знають цього, не мають до кого звернутися, погано знають мову. Вони їдуть туди нелегально, хоча можна поїхати легально, знаючи елементарні правила. Сільський голова у Польщі будь-якого містечка може взяти на роботу іноземця, видати дозвіл на роботу на своїй території. Хто в нас із сільських чи міських голів може такий дозвіл видати? Там настільки спрощена система отримання дозволів.

Можна звернутися до старости чи воєводи, залежно від міста – і твій роботодавець отримає такий дозвіл за семиденний термін. Ти ні до кого не звертався, тобі не треба нікуди їхати. Але про це нашим людям не розповідають.

Їх збивають у групи, наприклад у будівельні, й просто туди завозять, тримають у нелюдських умовах тощо. Таке ставлення самих же українців до своїх братів та сестер.

Якщо була б правильна політика інформування, все було б добре. А держава Україна в цьому не зацікавлена. Вони їдуть, залишаються тут порожні місця. Нашим людям там мало розповідають, тут не хочуть розповідати, лякають тощо. Минають роки, ринок сам виправляє цю ситуацію. Виникають нормальні рекрутингові організації, отримують дозволи, які працюють. Усе стає на свої місця. Інше питання – як повернути тих людей.

Ми не створюємо жодних передумов для повернення хоча б після п’яти років навчання, проживання, роботи там. На жаль, цього не відбувається. Але є й позитив для людей, які залишаються: їм починають підвищувати зарплати на тлі масової еміграції з України. Люди йдуть з роботи, тому роботодавці змушені підвищувати зарплати до рівня польських, якщо хочуть, щоб їхні заводи, підприємства тощо працювали. Вони змушені це робити, інакше взагалі буде нікому працювати.