Мирослав Гай про роботу волонтерів, комп’ютери без інтернету та паперову українську армію

Яким чином змінилася допомога українським Збройним Силам від волонтерів за роки війни, які траплялися перепони в їхній роботі та з чого починається справжнє громадянське суспільство, розповів гість Politeka Online Мирослав Гай, волонтер і голова благодійної організації Фонд “Мир і Ко”.

Щодо нагальної потреби в допомозі армії

Зараз, звичайно, ситуація з пожертвами від людей погіршилася, бо люди дуже втомилися. Наш фонд ніколи не збирав великі кошти з населення, ми завжди працювали зовсім за іншим методом. Наприклад, є якась потреба від армії, приміром обладнати якийсь із новостворених штабів комп’ютерною технікою. Ми знаходимо не гроші на цю техніку, а саму техніку безпосередньо. Саме з комп’ютерами нам допомагають американські колеги, які пересилають необхідні нам комп’ютери, ми їх перевіряємо разом із контррозвідкою, готуємо і передаємо безпосередньо у війська за цільової потреби. Вони це роблять безкоштовно.

Найбільші наші витрати – це офіс, бухгалтерія, бо ціла купа паперів потрібна, транспорт, перевірка, докуповування комплектування. Минулого року ми поставили комп’ютерів більше ніж на 3 млн гривень. Або, наприклад, засоби від комарів. Від різних підрозділів почали лунати прохання про такі засоби. Ми спромоглися знайти друзів, які займаються продажем цих товарів. Без копійки грошей ми отримали 16 тонн засобів від комарів, військові нам виділили гігантську фуру, за допомогою якої ми розвезли ці засоби лінією фронту.

Якщо кілька років тому ми робили більш дрібні проекти: вдягнути декількох солдатів, завезти продукти харчування, – то зараз ми робимо більш глобальні, які охоплюють десятки підрозділів.

Тобто сотні людей отримують одномоментно допомогу. Ми ніколи не збирали багато грошей із громадян, бо не вміємо, не виходило. Ми просимо людей, звітуємо про нашу активність, люди допомагають чим можуть. Свого часу нас підтримав один американський фонд, який, на жаль, поки що припинив свою роботу. Усі інші наші адміністративні видатки я закриваю зі своєї платні.

У мене є продакшн студія, я заробляю гроші, які вкладаю в благодійність. Роблю це тому, що допомога досі потрібна, просто не в такій формі, як чотири роки тому, коли волонтери носили труси, шкарпетки, консервацію тощо. Зараз це мають бути системні проекти. Наприклад, ми частково закриваємо певні потреби з українським радіосигналом. Наш фонд за минулий рік поставив нелегальних 9 радіоточок, які на передовій транслюють Армія FM або Radio ROKS. Вони заходять на 30 км вглиб на окуповані території.

Чим в цей час займається спеціалізоване міністерство

Міністерство інформполітики робить свою справу, більш глобальну, ми з ними теж співпрацюємо. Я був режисером серії роликів, присвячених отриманню автокефалії. Волонтери ніколи не закривали всіх потреб армії. Нам допомагають Польща, Британія, Канада, США. Міністерство оборони працює, є військовий збір.

Але волонтери закривали ті гострі проблеми, які неможливо було вирішити через бюрократію одномоментно. Ми не закриваємо все, але знаходимо проблемні місця, там намагаємося допомагати державі.

Чому на передовій не всюди є українське радіо? Через те, що захоплені вежі в Донецьку та Луганську значно вищі, ніж ті, які стоять на українській території. Коли росіяни тільки зайшли, вони захопили радіо, телебачення, засоби зв’язку. Ми закриваємо там, через особливості місцевості неможливо поставити компактну радіоточку. Те саме з комп’ютерами. Міністерство оборони замовить комп’ютерів на велику суму, американські товариші допомагають. Вони закриють зараз управління, всі потреби на рівні взводу, роти, не зможуть цього вирішити, бо деякі підрозділи не можуть мати комп’ютери за штатним розписом, вони живуть іще за радянським штатним розписом. Щоб його змінити, потрібно декілька років, зміни в законодавстві тощо.

Ми розуміємо, що держава має певні проблеми з бюрократичного боку. Волонтери приходять і закривають це, доки держава не вирішить це питання. У нас паперова армія. Кожен взвод має здавати купу звітів, друкувати всілякі списки, писати рапорти. У радянській армії все це робили від руки, а зараз 21 століття. Зараз змінюють законодавство. У нас був дуже смішний момент, коли одне міністерство отримало американські комп’ютери, але не могло під’єднати їх до інтернету через те, що старі радянські закони безпеки, нормативи СБУ, контррозвідки забороняють підключати комп’ютери до інтернету.

Зараз на двох наших комп’ютерах робили спільні презентації одного міністерства та НАТО. Ми просто дали скористатися нашими комп’ютерами без обліковування, щоб провели з їхньою допомогою конференцію. Треба було тільки перевірити їх на безпеку. Це просто недосконалість законодавства, ми ще трохи живемо за старими законами. Але тут є й вигідний бік. Через те, що ми мало комп’ютеризовані, можливо, віруси, які РФ використали, не так сильно нас зачепили. У нас просто не було комп’ютерів там, де вони вдарили.

Щодо відсутності співпраці волонтерів з депутатами

Ми працюємо над цим. Я особисто з друзями брав участь у лобіюванні трьох законів: щодо військовослужбовців-іноземців, щоб вони могли після служби в армії отримувати громадянство, щодо контрактів до кінця особливого періоду, щоб їх скасували. Зібралися з громадськими активістами, щоб скасувати поправки часів Януковича, щоб ми мали можливість сюди завозити без сертифікації СБУ товари подвійного призначення, дозволені в усіх цивілізованих країнах світу, тільки Україна сама для себе встановила обмеження.

Якщо треба донести владі про якусь проблему – ми це робимо. Зараз є певна комунікація на цих рівнях. Ми вже не лише волонтери, доросли до громадських діячів та організацій.

Це ж не лише у нас фонд, працює невеличка команда з 10 людей. Є й інші організації, які об’єдналися, збільшили свою потужність. Наприклад, фонд “Повернись живим” тощо. Це потужні організації, які довели свою ефективність діяльністю, у них дуже гарний бекграунд. Щоб вирішити свої питання, ми звертаємося до юридичних компаній, співпрацюємо з банками, з Міністерством оборони, Генеральним штабом. Фактично такі організації стали народженням нового громадянського суспільства в Україні, яке впливатиме на все подальше життя країни в майбутньому.