Сергій Таран: українці під час виборів хочуть вірити у казку

Чи відбуваються насправді реформи в Україні, наскільки швидко вони просуваються та коли їхнє проведення було нагальним для держави, а також про небезпеку отримати при владі популістів розповів гість Politeka Online Сергій Таран, політолог.

Щодо успішності реформ в Україні

Бачите, який парадокс? Наші міжнародні партнери постійно кажуть, що в Україні відбувається істотний прогрес із реформами. Десь є проблеми, вони про це теж кажуть. Але загальна офіційна позиція Європейського Союзу полягає в тому, що за останні 4 роки Україна зробила стільки реформ, скільки не робила за всю історію незалежності. З другого боку, в Україні люди очікують, що реформи – це коли одразу всім має стати добре.

Для громадян слово “реформа” означає, що влада відразу стала прозорою та європейською, відразу з’явилися високі зарплати, прекрасна система забезпечення охорони здоров’я, освітня реформа так запрацювала, що вона не гірша, ніж європейська. Оскільки це неможливо за такий короткий час, то у людей складається враження, що реформ не відбувається. Тому коли хтось за кордоном говорить, що у нас проблеми з реформами – це чують усі в Україні, а коли говорять, що з реформами все добре, насправді відбувається багато хороших речей – в Україні це або не чують, або не хочуть чути. Насправді ситуація така, що в Україні відбуваються ті реформи, які ми мали зробити ще в 90-х роках.

Наприклад, енергетика. Ми зараз позбулися абсолютно політичної залежності від російського газу, адже купуємо блакитне паливо через Європейський Союз. Цього ніхто не хотів робити раніше, бо газова труба – це був бізнес для президентів, прем’єрів, бо з неї нелегально викачували дуже великі кошти. Також це був предмет торгу з Росією, оскільки ціна на газ завжди була політична, а у відповідь на низьку ціну на газ ми здавали Росії заводи, фабрики, галузі.

Йдеться про Харківські угоди. Нарешті ми від цього відреклися. У 2014 році ми зробили цю реформу, зараз маємо постачання з різних джерел.

Але ціна на газ стала вищою, тарифи зросли, тому громадяни не розуміють, що це за реформа така. Але якби цю реформу провели ще в 90-х, ми вже не мали б цієї ситуації. Якщо ціна на газ не ринкова, а політична – це завжди корупція.

Реформа медицини та освіти – це теж ті реформи, які в нас почалися дуже пізно. Реформа медицини – це завжди складно, бо хтось за це має платити: чи роботодавці, чи населення, чи держава. Медицинська реформа наскільки всеохопна, що вона потребує багато коштів. Коли це перекладають із державного на реальний бюджет, на ринкові умови, то це, звичайно, не всім подобається. Земельна реформа у нас, до речі, ще не починалася. Освітню реформу було проголосовано. Насправді у нас відбуваються реформи, але вони запізнілі.

Під час реформ люди очікують, що все відбудеться швидко, але так не відбувається. Такі дії викликають величезне невдоволення громадян.

Щодо критики реформ із боку політиків

Іще давні китайці казали, що найгірше, що можна побажати людині – жити в епоху змін. Коли відбуваються зміни, це завжди великий стрес для суспільства. Свого часу, коли в Польщі відбувалися реформи, Бальцерович робив шокову терапію, тобто швидку, вона тривала 4-5 років, Польщі пробачили всі борги, тому їм було легше, у них не було війни.

Коли Бальцерович робив ці реформи, його ненавиділи. Його оцінили лише через 10 років, коли реформи закінчилися.

Ми зараз говоримо про успішну країну ЄС. А що ж говорити про Україну, яка переживає війну, окупацію? Ми не можемо досягти успіху так швидко, тому будь-які дії викликають спротив. Для влади дуже важлива правильна комунікація з приводу реформ. Вона, з одного боку, відбувається, бо ми говоримо про реформи освіти та медицини. З другого боку, деякі речі не роблять. Я, наприклад, вважаю, що політики, які роблять реформи, могли би бути більш жертовними. Треба показувати на власному прикладі, що важко всім. Тоді люди на емоційному рівні це сприйматимуть інакше. Треба показувати готовність до самопожертви.

Іноді у нинішньої політичної еліти цього недостатньо, тому в людей виникає дисонанс: мовляв, нам погано через реформи, а їм добре. Насправді високі премії для чиновників заощаджують кошти з бюджету, бо тоді менше корупції. За умови, якщо чиновники живуть на ті кошти, які вони заробляють. Це окрема тема. Дуже важливо для політичного класу показувати маячки, тобто маленькі історії успіху. Якщо відбувається щось позитивне, хоч і невелике, це дає людям надію, що завтра буде краще. Коли це пов’язано з часовими термінами, людям легше повірити, що реформи відбуваються.

Щодо небезпеки популістів при владі

Тут є й інший виклик. Так, політики можуть проводити кращу комунікацію, показувати власним прикладом, що вони теж готові жертвувати. Але уявіть собі: на вибори вийдуть два політики. Один політик буде чесно пояснювати, говорити, що реформи відбуваються не одразу, а другий політик скаже, що якщо проголосують за нього, то він за рік усіх пересадить, реформи відбудуться. Кого люди підтримають? У тому і полягає парадокс, що вони підтримають другого політика.

Що реформи не відбудуться за рік, люди потім зрозуміють, але буде вже пізно, бо проголосують за нього.

Якби у нас політичний клас мав монополію на комунікацію, тоді б усе було легше. Але ми в нормальних демократичних і конкурентних умовах, у нас є величезна конкуренція з популістами, які кажуть, що все можна робити швидко, що все буде добре, що тарифи в жодному разі не можна підвищувати, а якщо проголосують за цих людей, то тарифи автоматично протягом двох тижнів впадуть. А про те, що це неправда і таке неможливо, люди не хочуть думати. Для людей під час виборчої кампанії в політиці значно легше повірити в казку, в диво, ніж самим досліджувати ситуацію і робити чесні висновки.

Звичайно, треба жорстко критикувати і політиків, і владу, але завжди треба ставити питання, що та хто є альтернативою, які дії можуть бути кращими. Якщо такої відповіді немає, то внаслідок критики приходять популісти, які насправді не роблять жодних реформ.

Світові приклади показують, що якщо немає чіткої альтернативи тому класу, який робить реформи, то приходять популісти, які розвалюють усе. Тому для нас дуже важливо, критикуючи політичний клас за недостатність комунікації, неготовність до самопожертви, невміння показати в часовому вимірі, що й коли має відбутися, висувати на перші позиції тих людей, які вміють щось робити краще, а не просто гарно говорити.

Я вважаю, що до політиків треба ставитися як до тих людей, яких ми наймаємо для ремонту квартири. Коли ми наймаємо таких майстрів, для нас важливо, щоб вони вміли гарно робити свою роботу, при цьому неважливо, чи вміють вони гарно говорити. Якщо людина прийде і скаже, що зробить гарний і дешевий ремонт у вашій квартирі за тиждень, то ви напевно не повірите. Але чомусь, коли політики приходять і обіцяють нереальні речі всій країні, ми готові вірити. До політиків треба ставитися надзвичайно прагматично і жорстко, тоді буде шанс, що біля керма влади будуть саме професіонали, а не просто люди, які вміють говорити.