Микола Полозов про вербування Савченко та випробування для українського правосуддя

Доки будь-які вироки не набудуть чинності, і Рубан, і Савченко, й інші фігуранти цієї справи є абсолютно невинуватими людьми. Є презумпція невинуватості. Настільки серйозні звинувачення повинні підкріплюватися абсолютно залізобетонними доказами. І якщо генеральний прокурор Юрій Луценко висуває такі звинувачення, отже, у нього повинні бути в рукаві козирі, які їх можуть підтвердити, бо в іншому разі це буде дуже серйозний іміджевий та репутаційний удар не лише по самому Луценку, а й по всій судово-правоохоронній системі України.

Ця справа – тест для судової системи України, бо мені є з чим порівнювати, я бачу, як фабрикують кримінальні справи політичного характеру в Російській Федерації, зокрема щодо українських політв’язнів. Російська правоохоронна система працює абсолютно синхронно і на стадії слідства, і на стадії прокуратури, і на стадії суду. Найчастіше навіть абсолютно жахливі звинувачення, які в будь-якому нормальному суді розсипалися б і ці справи позакривали б, у Росії доходять до реальних вироків, люди відбувають реальні терміни.

Мені дуже не хотілося б, щоб українська система правосуддя орієнтувалася саме на цей курс. Усе ж таки рух України в бік цивілізованого світу, Європи передбачає, що судова система є незалежною, а відповідно, зусилля правоохоронних органів повинні оцінюватися судом неупереджено, нарівні з тими доказами, які висуває захист. У випадку, про який ідеться, сподіваюся, що під час розслідування цієї справи не буде політичного тиску на слідство, суд. Якщо фігуранти цієї справи винні, їх покарають, якщо вони невинуваті – всі звинувачення з них знімуть.

Ми бачили, що політичне життя України доволі турбулентне. Відбувалися різні речі, наприклад, у Верховній Раді запалювали шашки. Зараз депутатам, нарешті, заборонили проносити особисту нагородну зброю в будівлю парламенту.

Якщо не йдеться про якісь злочини, пов’язані з підготовкою теракту, з його здійсненням, то, напевно, відповідальність повинна бути не кримінальна, а політична. Україна входить у новий електоральний цикл, окрім виборів президента мають відбутися вибори до Верховної Ради. Відповідно, оцінку таким політичним акціям даватиме виборець.

Якщо дії Надії Савченко будуть до душі українському виборцю – її просто переоберуть на другий термін, якщо не до душі – вона втратить мандат. Що ж до самої Надії, вона, звичайно, людина дуже складна. За час спілкування з нею мені це стало абсолютно очевидно. Вона не симпатизує владі, тобто висловлює досить анархічні ідеї в деякому розумінні. Але думки – це не злочини, і якщо в її діях суд не знайде конкретного складу злочину: підготовка, вербування, придбання зброї тощо, – то її переслідувати нема за що.

Чи завербована Надія Савченко?

Савченко висловлювала такі думки, які, можливо, комусь із громадян України не припадуть до душі. Про те, що ця війна, яка, на мій погляд, абсолютно інспірована Кремлем, роз’єднала українців. Вона не вважає, що ті громадяни України, які перебувають на території окупованих регіонів, так званих республік, є справді непримиренними ворогами українців, які проживають на території вільної України. Як я розумію, її прагненням було якраз об’єднати цих людей, і саме з цієї причини вона їздила в Донецьк, згодом їздила до Москви на суд до Карпюка та Клиха.

Складно оцінювати дії безпосередньо Савченко, якщо ми говоримо про якусь внутрішню українську ситуацію, бо я для себе не вважаю за можливе втручатися у внутрішню українську політику, але в умовах плюралізму, напевно, таке бачення може бути. Інше питання – якщо є такі погляди, чи можуть ці погляди породжувати дії, які загрожують іншим громадянам України? І на це питання повинні відповісти компетентні органи.

Я з Надією Савченко спілкувався практично впродовж двох років – з літа 2014 року і востаннє з нею бачився відразу після її звільнення, тобто на початку літа 2016 року. Ми спілкувалися і у Воронезькому слідчому ізоляторі, і в двох московських в’язницях, і в СІЗО Новочеркаська, де вона перебувала під час суду. Чесно кажучи, я не бачив якихось кардинальних змін у її поведінці, які говорили б мені про те, що щось сталося, вона завербована тощо. Інше питання, що ми з нею бачилися не щодня і не в її камері, а в слідчому кабінеті, куди її виводили. Що відбувалося під час відсутності моєї або інших адвокатів, які працювали у цій справі – не можу сказати.

У Росії існує практика, коли оперативні співробітники Федеральної служби виконання покарання працюють з ув’язненими, коли оперативники ФСБ працюють з ув’язненими, але чи були такі факти безпосередньо щодо Надії Савченко – мені вона про це не розповідала.

Інша ситуація: а що, в Україні немає агентів ФСБ наразі? Чому ми говоримо про російські в’язниці? Там більш-менш зрозуміло, чому таке питання виникає. А тут, на волі? Хто вбив Аміну Акуєву? За яких обставин підривали військовослужбовців у Києві та хто це робив? Тут питання дуже складне. Я достовірно знаю, що сестра Надії Савченко Віра мала якесь спілкування з Віктором Медведчуком, який давав їй гарантії безпеки на приїзд у Російську Федерацію. Нагадаю, що над Вірою теж висіла кримінальна справа – нібито за образу судді в Чечні, куди вона приїжджала на процес до Карпюка та Клиха. Чи продовжилося це спілкування після звільнення Надії – не знаю, я з нею відтоді перестав спілкуватися, оскільки займався іншими справами. Але, на мій погляд, сама постать Віктора Медведчука, якого називають кумом Путіна, вже викликає масу питань.