Валентин Гладких про марні сподівання на Антикорупційний суд та діряве законодавство

Якщо подивитися на держави, де свого часу створювали антикорупційні суди, то вперше такий суд створили на Філіппінах. Це було в 1979 році. Відтоді ситуація з корупцією на Філіппінах істотно не поліпшилася. Якщо ми говоримо про Європейський Союз, то там лише в трьох країнах існують антикорупційні суди. Нам зазвичай люблять розповідати про Румунію, де дуже потужні здобутки, що це той приклад, на який ми маємо орієнтуватися, але забувають сказати, що в решті країн світу, де ситуація з корупцією є значно кращою, антикорупційних судів немає, тобто функцію запобігання та протидії корупції там виконують інші державні органи, роблять це доволі ефективно. Сподіватися на те, що Антикорупційний суд стане панацеєю, що зі створенням суду зникне корупція, абсолютно марно. Дуже скоро ми це зрозуміємо.

По-друге, виникають питання щодо моделі суду, яку пропонує саме цей закон. Я був упевнений на 100%, що в Україні ухвалять цей законопроект і буде створено антикорупційні суди. З огляду на те, що я говорив про концептуальний підхід, практично впевнений, що це істотно не поліпшить ситуацію з протидією корупції. Все одно у нас судовий процес буде відкритим, матиме змагальний характер, змагатимуться органи обвинувачення із захисниками. Все одно органам досудового слідства доведеться збирати доказову базу, а для цього треба мати відповідні правові підстави.

В Україні, на жаль, багато людей не розуміють, що ті соціальні явища, які ми, звичайні громадяни, схильні розуміти як корупційні, насправді, з погляду Кримінального кодексу, корупційними не є.

Варто згадати історію з Романом Насіровим. Ми вважаємо, що це корупційне діяння, а Податковий та Кримінальний кодекси визначають, що він мав право подавати податкову відстрочку. Чи отримав він матеріальну винагороду? Це питання до органів слідства, нехай доведуть, що він це зробив. Інша ситуація – з Геннадієм Трухановим, коли вони продали дешевше будинок, купили дорожче. Є всі підстави підозрювати, що там отримано неправомірну вигоду. Але сам факт купівлі-продажу майна, яке перебуває в комунальній власності, не є злочином. Це роблять щодня в багатьох країнах світу.

Та сама ситуація з Олесем Довгим, якому закидали, що він підписував рішення Київської міської ради щодо привласнення майна. Є закон України, який визначає повноваження міськради, якій надано право відчужувати це майно чи придбати. Це колективна відповідальність.

Інша ситуація, менш масштабна, але дуже показова. Радник міністра культури України створює ФОП. Після цей ФОП укладає угоду з Мелітопольською міською радою про надання консультативних послуг. У результаті отримує 180 тис. грн від міськради. Очевидно, що тут є ознаки корупційної діяльності, але закон не забороняє радникам міністрів створювати ФОПи, надавати консультативні послуги, а міськраді – їх отримувати. Є й інша ситуація – коли той самий ФОП чомусь надає послуги Вінницькій філармонії. Це вже проблема, оскільки філармонія перебуває у підпорядкуванні Міністерства культури, а власністю радника міністра культури є цей ФОП.

Щоб у суспільства не було припущень, що тут є ознаки корупційної діяльності, треба криміналізувати такі види діяльності: щоб ФОПи, афілійовані структури не могли надавати такі послуги, щоб міськрада не могла відчужувати майно за цінами, що є нижчими за ринкові.

Колись була дуже серйозна ситуація з орендою, коли комунальне майно здавали в оренду, а потім людина, яка отримувала в оренду ці площі за символічною ціною, виступала і передавала їх у суборенду. З цим дуже довго боролися, поки не вирішили, що вартість оренди комунальної власності не може бути нижчою, ніж певна сума, і посередник став на цьому ринку зайвим.

Одним Антикорупційним судом ми всі проблеми не вирішимо. Також треба внести цілу низку змін у Кримінальний кодекс України, щоб криміналізувати цілу низку діянь, які на сьогодні вважаються цілком легальними. Є сірі й напівсірі схеми, які дозволяють цілком легально посадовим особам збагачуватися. Нам також доведеться вносити зміни в закон про оперативно-розшукову діяльність, щоб надати детективам НАБУ додаткові повноваження, які дозволили б їм ефективніше проводити досудові розслідування. Я не виключаю, що доведеться вносити зміни і в Кримінально-Процесуальний кодекс, щоб полегшити роботу органів досудового слідства.

НАБУ не має бути інституцією, яка перебуває поза правовим простором. А якщо завтра почнуть викрадати й катувати людей, вибивати зізнання? Я думаю, що це хибний шлях. Вони хочуть отримати право прослуховування громадян. Це можна зробити через суд. Але вони не хочуть рішення суду. А я не хочу, щоб мене слухали без рішення суду. І багато чого іншого: право на затримання, на арешт тощо. Це все через суд, інакше є загроза того, що ці органи вийдуть із-під громадського контролю й почнуть зловживати своїми повноваженнями. Треба знаходити баланс між тим, як боротися з негативними явищами, щоб ця боротьба не перетворювалася на полювання на відьом, щоб люди, які не беруть участь у цих оборудках, не ставали жертвами такої боротьби.