Айдер Муждабаєв про ганьбу бути російським та бізнес-клуб при владі

– Чи вважаєте себе російським журналістом?

– Із російських журналістів мене давно виключили б, якби я сам не захотів піти. Те, що я роблю, не вписується навіть у російський ліберальний дискурс. Ніхто не хоче чути про себе правду. Я себе російським не вважаю.

Бути російським – зараз узагалі ганьба.

Я написав щось про «російських лібералів», а мені в коментарях відповіли, що це словосполучення навіть у лапки брати не варто, бо ліберали за визначенням не можуть бути російськими, можуть бути тільки антиросійськими зараз. Росія – це тотальне зло. Я антиросійський і український.

– Якою ви уявляли Україну кілька років тому?

– Життя робить поправки будь-яких мрій.
Якби чотири роки тому хтось на Майдані сказав: «Дорогі українці, всі страждання, жертви тощо призведуть до того, що через чотири роки Рінат Ахметов буде успішним бізнесменом, Андрій Портнов – експертом з українських справ, а Труханов – пристойною людиною, якій довірено одне з найбільших міст України» – люди були б у шоці від таких перспектив.

Це природно, адже не прийшли в політику нові люди, не було проведено справжню люстрацію. Сталося те, що відбувається завжди після таких революцій. Система не змінилася, не з’явилися справжні політичні партії.

Більшість сьогоднішніх партій партіями назвати не можна. Це політичні, особистісні, владні проекти.

Якщо БПП програє на виборах, ми його не побачимо через дуже короткий час. Були проекти, які створювалися під лідерів, під владні повноваження. Це не політичні проекти в сенсі ідеології.
Коли сформується політична система, коли партії перестануть бути проектами, а ВР – бізнес-клубом, тоді можна буде вважати революцію 2014 року закінченою. Зараз вона не закінчилася субстанціонально. Вона розірвала зв’язок із Росією багато в чому через війну та анексію. Якщо б цього не було, я не знаю, як би наші еліти дивилися на Росію.

– Каха Бендукідзе дивувався, що українці не контролюють людей, яких вони привели до влади кілька тижнів тому. На якому етапі ситуація вийшла з-під контролю?

– Цей контроль не було встановлено. Не можна втратити те, чого немає.
Українське суспільство навчилося скидати владу, але бути владою воно досі не навчилося.

Багатьох активістів Майдану розтягнули по партіях, комусь щось пообіцяли, комусь щось дали. Ця система пожирає нових людей, які туди потрапляють. На цьому драндулеті нікуди не поїдеш, треба будувати новий.

У політиків є величезний шанс, який не пов’язаний ні з нинішньою владою, ні з чотирма попередніми. Ключовий інтерес будь-якого українського виборця – нові обличчя, бо ці вже всім набридли.

Рівень недовіри просто космічний. Це говорить про те, що люди старої системи набридли. Вони просто змінили ролі в політичному шоу.

Їхній час минув. Це пострадянський шар, який дуже прив’язаний до Радянського Союзу. Це прагнення до вождизму, контролю над ЗМІ, прагнення дотискати опозицію.

– Які політики зараз потрібні Україні?

– Усі, хто стає владою, порушують правила. Це життя сьогоднішнім днем, горизонт планування і року не сягає. Еліта не вміє жити за правилами. Повинен бути політик чи група політиків, які скажуть, що йдуть на вибори і як партії, і як кандидати на посаду президента.

Вони не повинні брати старі обличчя, які вже танцювали в цьому Шапіто. Вони в принципі не вміють грати за європейськими правилами, таких політиків можна представити у більшості європейських країн.

Наприклад, у Литві олігархи не впливають на владу. Там мінімізована верхова корупція. Там усіх їх розігнали, вказавши на правила і закони, за якими можна робити бізнес, адже саме політики повинні займатися політикою.

– В Україні це можливо?

– Люди, які хочуть цим займатися за нормальні гроші, не космічні, які не будуть ганятися за прибутком, а будуть виконувати свої обов’язки. Це теж професія.

Олігарх – це не професія, а спосіб життя і думки. А популізм – це бізнес, який не має стосунку до політики.

Або шоу-бізнес із продажем своїх послуг олігархічним структурам. Править бізнес-тусовка. Нові особи не приходять, бо дуже сильно опирається система, вона інстинктивно знищує все, що може їй завадити, зберігаючи статус-кво.
Більшість українських політиків так і хочуть жити. Безвіз отримали – все, в Європі живемо, але будемо будувати окрему хатку, де не діятимуть європейські кляті закони з боротьби з корупцією.