Геннадій Рябцев про підвищення тарифів, монополію та популізм

Про подорожчання електроенергії

Говорили, що вирівнювання цін для населення та бізнесу прибере корупційну складову. Зараз для бізнесу ціни вищі. Тут є один нюанс. Він пов’язаний із тим, що уряд продовжує змагатися з Верховною Радою за популярність. Хоча їхня популярність стрімко прямує до нуля, все одно вони намагаються сперечатися, хто більше розповість про плюшки для народу.

Якщо слідувати методикам, які заклав Кабінет Міністрів та Нацрегулятор, то в нас товари на енергетичних ринках: електроенергія, газ, тепло, нафтопродукти та ін. – мають дорожчати. Однак у нас існує лише нафтопродуктовий ринок. Поняття «ринок» достатньо умовне, бо більшість цін і тарифів на цих умовних ринках досі регулює держава. Державна в особі уряду визначає певний порядок формування цін та тарифів. Цей порядок однозначно свідчить про те, що тарифи потрібно підвищувати кожного кварталу. Намагання осіб, які зараз керують державою, урядом, іноді переважає. Тоді з’являються такі заяви, як, наприклад, прем’єр-міністра Володимира Гройсмана напередодні чинного опалювального сезону, що тарифи на газ для населення не підвищуватимуть. Ця заява суперечить підписаній ним же постанові, яка визначала, що ціни на газ для населення, промислових споживачів будуть однаковими, вони мають визначатися за чітко встановленою методикою. Виявляється, що заради популізму, намагання хоч якось покращити власний імідж чи імідж очолюваного органу можна відступити від певних вимог ринку. Якщо трохи послабити, сказати, що певними вимогами можна знехтувати – так можна знову прийти до того стану, в якому перебували всі енергетичні ринки, що неспроможні самостійно сформувати ціну, яка влаштовувала б і споживача, і виробника.

Що ж робити? Адже в такому разі у нас завжди будуть піднімати ціни, а компанії та постачальники казатимуть, що в нас тарифи економічно необґрунтовані. Потрібно зробити ці тарифи не лише такими, що стимулюють споживачів до скорочення споживання, тобто високими, а й такими, щоб вони стимулювали виробників, постачальників, компанії, які розподіляють енергоресурси, до скорочення власних затрат.

Зараз не всі українці можуть купувати енергоносії в звичних обсягах. У нас усі затрати енергокомпаній-монополістів перекладаються на споживачів. Оскільки ці затрати зростають через інфляцію, девальвацію, вони постійно зростатимуть, будуть і втрати енергоносіїв через зношення мережі. Цей процес нескінченний.

Подейкують, що ринок електроенергії монополізовано і саме під Ріната Ахметова підняли тариф. Однак Антимонопольний комітет не помітив монополії. Його рішення доступне, тобто можна ознайомитися з усіма розрахунками. Немає зловживання монопольним становищем на тих ринках, де присутня ДТЕК Ахметова.

Відповідно до українського законодавства, сама наявність монопольного становища не є злочином, злочином є зловживання цим становищем, яке призвело до негативних наслідків. Поки зловживання монопольним становищем компанією не встановлено. Не все так погано, як кажуть. Можна в усьому звинувачувати Ахметова, казати, що він нічого не робить, але якщо порівняти шахти ДТЕК із державними, то ми побачимо, скільки грошей було вкладено в розвиток видобувної частини бізнесу цієї групи компаній.

Про ідеологічні тарифи

Щодо ринку нафтопродуктів, там інший чинник не дозволив роздрібній ціні впасти. Це через курс гривні. 85% нафтопродуктів зараз завозять, тобто купують за долари та євро. Коли нафта втричі подешевшала, за той самий період гривня втричі впала – з 12 до понад 20. Це призвело до того, що українські споживачі палива не відчули цього ефекту.

Коли дешевшав газ, ситуація була трішки інша. У структурі кінцевої ціни газу для споживачів, хоч як дивно, вартість газу значно менша від 50%. Затрати компаній із постачання газу кінцевому споживачеві навіть більші, ніж вартість самого ресурсу. Були повідомлення щодо здешевлення газу на декілька відсотків для населення. Але це здешевлення було настільки малим, що його не відчували громадяни, а в наступному періоді зростання, яке слідувало за здешевленням, з’їдався весь можливий ефект.

Поки у нас тарифи будуть визначатися ідеологічно, за формулою затрати компанії плюс прибуток компанії, а не стимулюватимуть компанії до скорочення затрат, споживач не відчуватиме здешевлення енергоносіїв на світовому або внутрішньому ринку, бо вартість для нього лише зростатиме.