Іван Крулько про головну інтригу президентських виборів та мажоритарників-корупціонерів

Про сподівання від Майдану

Для мене Майдан почався 21 листопада 2013 року. Добре, що є Фейсбук, який мені нагадав події 4-річної давнини та мій тодішній допис, що треба йти на Майдан, бо зараз питання вже не в євроінтеграції, а в тому, чи залишиться Україна в принципі як держава, чи не будуть нас потихеньку висилати, як колись висилали українців до Сибіру.

У мене з першого дня було розуміння, що не можна відсиджуватися вдома, треба мати активну позицію, захистити право України бути в колі країн Європи. Ніхто не знав, чим це закінчиться. Першим гаслом Майдану була вимога до тодішнього президента Януковича, щоб він підписав угоду про асоціацію.

Увесь Європейський Союз консолідувався навколо ідеї, щоб Україна отримала шанс і рухалася шляхом європейської інтеграції. А перемогли гроші та команда Кремля, яку Янукович виконав – зірвати ці плани. Він дуже вміло ще у 2006 році зірвав як прем’єр-міністр підписання Україною Плану дій щодо членства в НАТО. Це перше, що він зробив на посаді. На роки, аж до сьогодні, зірвав можливість поступу на шляху євроінтеграції.

Зараз ми вже були б членом НАТО і не боялися б Росію. Безперечно, розуміючи, що вирішується стратегічна доля України, я зробив для себе однозначний вибір і не шкодую. Почалася війна, в якій, на жаль, загинули тисячі українців, тривають проблеми в економіці, анексовано Крим, окуповано частину Донбасу. Багато сталося таких речей, яких можна було уникнути.

Хай там як, але Революція Гідності виправдала свою назву. Українці як нація відчули гідність, що означає бути незалежною державою, як дорого обходиться відстоювання свого права на державність. Ми стали сильнішими як держава. Але ми маємо говорити і про те, що ці 4 роки не виправдали очікувань українців, що ми можемо дуже швидко пройти шлях перетворень і стати державою, схожою на країни ЄС. Для цього, виявляється, треба значно більше часу і зовсім інше лідерство.

Про шлях до Європи

Безумовно, можливості наблизитися до Європи демократично в України є. Я вірю в те, що наше місце – серед країн ЄС та НАТО, це наш геополітичний вибір. Проблема в тому, що після Революції Гідності ті люди, які прийшли до влади, не зрозуміли, що вони живуть в історичний момент. Вони пішли традиційним шляхом накопичення капіталу, розвитку власного бізнесу, залишивши всі корупційні канали, які діяли за минулої влади. Це розчарувало людей, у них були завищені очікування. Наприклад, що Порошенко за 2 тижні зупинить війну.

«Батьківщина» говорила відкрито, що це за 2 тижні неможливо зробити. Але 54% людей прийшли на вибори і проголосували, повіривши у це гасло. Минуло 3,5 року – війна триває. Вона стала гарним бізнесом, на неї можна зіпхати небажання боротися з корупцією. Більшість можоритарників обрані завдяки корупції, коли купували округи за гречку, проходили колишні члени Партії регіонів. Вони просто змінили політичні кольори, але при цьому вірні своєму принципу – гроші можуть вирішити все. Партії, які пройшли, мали виконати ті ключові речі, які пообіцяли – змінити виборчу систему, викинувши корупційну мажоритарну складову. Але вони не хочуть міняти систему, хочуть, щоб і надалі так само було.

Зараз той самий ЦВК, що і за Януковича, фігурант «амбарної книги» Партії регіонів Охендовський продовжує очолювати його. Він робитиме все, що йому скажуть, аби уникнути кримінального переслідування. Російську Федерацію досі не називають агресором. За злочини проти Майдану засудили лише одну людину. Ситуацію можна змінити лише в два способи: шляхом революції, який призводить до дуже сильних потрясінь, і шляхом еволюційним – за допомогою виборів. Наступні вибори залежатимуть від того, чи вже наїлися українці фальшивих обіцянок. Революція Гідності ще триває. Вона завершиться тоді, коли буде лідерство в країні, яке виконуватиме накази людей і відчуватиме, що треба робити.

Про президентські вибори

Політтехнологічно формуватимуть так званих нових лідерів, за ними стоятимуть ті самі олігархи. Але я не вважаю, що вони стануть початком нової якісної політики. Вони будуть дуже несамостійними, нам доведеться всім бути уважними, щоб не наступити на ті самі граблі.

У нас на наступних виборах буде два кандидати: чинний президент Порошенко та Юлія Тимошенко, яка має найвищу довіру в суспільстві. Боротьба між ними відбуватиметься. У нього вся вертикаль влади, з усіма правоохоронними органами, суди, повністю свій уряд, йому протистоятиме опозиційний політик Юлія Тимошенко, в якої в парламенті найменша фракція.

Безумовно, вкидатимуть нові обличчя, які агітуватимуть проти всіх, закликатимуть не йти на вибори. Таке відбувалося в 2009-2010 рр., коли завдяки такій політтехнології на виборах переміг Янукович із 48%. А демократичні виборці не пішли на вибори або голосували проти всіх.